Цікаві факти з історії українського козацтва на Одещині
1489 року, як зазначено у польській хроніці Мартина Бельського, син польського короля Казимира ІV Ян Альбрехт розбив татар на берегах «Саврані ріки, що у Бог (так тоді українці та поляки називали річку Південний Буг - Авт.) впадає».
У цьому поході шлях королевичу показували місцеві козаки. Це свідчення історики вважають першою письмовою згадкою про українське козацтво. Отже, землі на півночі Одещини, зокрема Савранський район, можна вважати його колискою.
1516 року українські козаки під проводом хмельницького старости Предслава Лянцкоронського здобули турецьке місто Акерман (Білгород-Дністровський), захопивши там чималу здобич. М. Бельський, коментуючи цей похід, зазначив: «Саме тоді вперше в нас козаки з’явилися». Тобто відтоді, на думку хроніста, козаки стали потужною військовою силою.
Навесні 1595 року козаки під проводом свого славетного ватажка Северина Наливайка здобули міста (окрім фортець) Білгород (Акерман) та Кілію, попаливши чимало татарських сіл навколо них. Під час цього походу бійці
С. Наливайка не лише воювали.
В «долині Ялпузії» (тобто на березі озера Ялпуг) вони «відсвяткували Великдень, за звичаєм християнським».
Під час зазначеного походу
С. Наливайка його козаки здобули турецьку фортецю Ізмаїл, де захопили велику здобич, у тому числі багато гармат. За відомостями, знайденими сучасним українським істориком С. Леп’явком, це відбулося 22 березня 1595 року.
Землі сучасної Одещини були добре відомі ватажку української визвольної війни гетьманові Богдану Хмельницькому. У лютому 1649 року у Переяславі
Б. Хмельницький погрожував польським послам військами свого татарського союзника, що стояли на Саврані. «Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь! - казав тоді Б. Хмельницький. - Перше я за свою шкоду і кривду воював - тепер буду воювати за нашу православну віру!.. Буду мати двісті, триста тисяч своїх, орду всю при тім, ногайців. Тугай-бей недалеко від мене, на Саврані… Готовий все вчинити зараз, що я схочу…». Землі на півночі Одещини входили до козацької держави Б. Хмельницького, зокрема до Чечельницької сотні Брацлавського полку, першим командиром якого був славнозвісний Данило Нечай.
Кошовий отаман Іван Сірко тричі перемагав турків і татар поблизу річок Куяльників. Так, 1672 року він на р. Куяльник взяв у полон мурзу білгородських татар Тананбета (повне ім’я: «Тананбет мурза, Зоромбет мурзин син Оксартуганова роду Шейдяков»). Це був найзначніший татарський бранець, якого вдалося здобути І. Сірку.
Фастівський козацький полковник Семен Палій (Гурко) у квітні 1691 року на чолі загону з 200 козаків розгромив відділ татар «на урочище Пересыпе» (сучасний район Одеси), визволивши десятки християнських бранців - австрійців, угорців та волохів. У вересні 1693 р. С. Палій разом із гетьманськими полками Івана Мировича та Григорія Пашковського на річці Кодимі у дводенному бою переміг велике татарське військо, яке рушило в похід на Київщину. Зазнавши великих втрат, татари повернули назад до Криму. 1694 року козаки під проводом С. Палія захопили одну зі ставок кримського хана у Буджаку - село Ханкішла (поблизу теперішнього с. Удобного Білгород-Дністровського району). За це С. Палій отримав подяку від польського короля Яна ІІІ Собеського.
У середині липня 1709 року землі теперішньої Одещини відвідали шведський король Карл ХІІ та український гетьман Іван Мазепа, які після поразки під Полтавою знайшли притулок в османських володіннях. Король і гетьман зі свитою прямували дорогою від Очакова вздовж моря і в районі Хаджибея (Одеси) повернули на Бендери.
На початку жовтня 1769 року запорозькі козаки під проводом Семена Галицького спустошили передмістя Хаджибея (Одеси) й притому захопили колосальну здобич: 36000 коней, 1000 голів рогатої худоби, 4000 овець і навіть 180 верблюдів, а також чимало полонених. Після цього походу запорожці зробили «презенти» цариці Катерині ІІ, вищим чиновникам та військовим керівникам імперії, подарувавши їм жеребців та полонених татарських і турецьких хлопчаків. Цікава доля подарованого тоді цариці «мальчика Кутай аула Буркут». Він був «передарований» царицею спадкоємцеві Павлу, який охрестив хлопчака Павлом Кутайсовим. Пізніше цей виходець із турецького Хаджибея (Одеси) став фаворитом царя Павла І та засновником відомого російського дворянського роду.
11 липня 1770 року запорозькі козаки під проводом кошового отамана Петра Калнишевського здобули татарське місто Аджидере (Овідіополь), де захопили «немалую добычу, хотя там из неприятеля никого не застали, а ушел весь в Белгород», а 12-13 липня того ж року здобули турецьке місто Хаджибей (Одеса), окрім фортеці. В бою за форштадт Хаджибея тоді загинуло 10 запорожців і 27 було поранено. Між іншим, напередодні цього походу, 29 червня 1770 року, запорожці гучно відсвяткували день святих Петра та Павла - іменини П. Калнишевського на р. Тилігул.
Після зруйнування Запорозької Січі 1775 року частина запорожців втекла до турецьких володінь. 1779 року турецький уряд виділив їм для перебування Хаджибей (Одесу), Аджидере (Овідіополь) та Янікополонію (Паланку). Однак пізніше на прохання петербурзького уряду колишні запорожці були переселені подалі від російського кордону - на Дунай.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. чорноморські козаки (колишні запорожці) під проводом кошового Захарія Чепіги та військового судді Антона Головатого відзначилися у багатьох боях, зокрема під час штурму Хаджибея (Одеси) 14 вересня 1789 року та Ізмаїла 11 грудня 1790 року. Григорій Потьомкін у приватному листі Катерині ІІ від 16 січня 1791 року відзначав: «Сколь полезны казаки пешие уже сие доказано под Очаковом и в Измаиле. Нигде от гренадер не отставали. А черноморские - бесценны».
Отримавши на початку 1790 року титул «великого гетьмана» Катеринославського та Чорноморського козацьких військ, Г. Потьомкін 1 березня 1790 року надав у повне розпорядження чорноморських козаків землі між Дністром та Південним Бугом. Чорноморці активно колонізували ці землі (наприклад, А. Головатий заснував тоді село Головківку - теперішній райцентр Біляївку). Однак після смерті Г. Потьомкіна Катерина ІІ 1792 року переселила чорноморців на землі по річці Кубань.
З частини чорноморських козаків, які не бажали переселятися на Кубань, була створена окрема козацька команда під керівництвом осавула Федора Черненка, яка від вересня 1794 року розбудовувала Хаджибей (Одесу). За підрахунками сучасних істориків І. Сапожнікова та І. Сапожнікової, на січень 1795 року чисельність цієї команди сягала 1123 козаків. Для них були спеціально спроектовані квартали на Пересипу і, згідно з указом Павла І від 20 травня 1798 року, на той час чимало хто з цих чорноморців «уже завели в Одессе хозяйство и домостроительство».
Рубрика: Релігія
Випуск: 14.10.2014
Автор: Одеські вісті
У цьому поході шлях королевичу показували місцеві козаки. Це свідчення історики вважають першою письмовою згадкою про українське козацтво. Отже, землі на півночі Одещини, зокрема Савранський район, можна вважати його колискою.
1516 року українські козаки під проводом хмельницького старости Предслава Лянцкоронського здобули турецьке місто Акерман (Білгород-Дністровський), захопивши там чималу здобич. М. Бельський, коментуючи цей похід, зазначив: «Саме тоді вперше в нас козаки з’явилися». Тобто відтоді, на думку хроніста, козаки стали потужною військовою силою.
Навесні 1595 року козаки під проводом свого славетного ватажка Северина Наливайка здобули міста (окрім фортець) Білгород (Акерман) та Кілію, попаливши чимало татарських сіл навколо них. Під час цього походу бійці
С. Наливайка не лише воювали.
В «долині Ялпузії» (тобто на березі озера Ялпуг) вони «відсвяткували Великдень, за звичаєм християнським».
Під час зазначеного походу
С. Наливайка його козаки здобули турецьку фортецю Ізмаїл, де захопили велику здобич, у тому числі багато гармат. За відомостями, знайденими сучасним українським істориком С. Леп’явком, це відбулося 22 березня 1595 року.
Землі сучасної Одещини були добре відомі ватажку української визвольної війни гетьманові Богдану Хмельницькому. У лютому 1649 року у Переяславі
Б. Хмельницький погрожував польським послам військами свого татарського союзника, що стояли на Саврані. «Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь! - казав тоді Б. Хмельницький. - Перше я за свою шкоду і кривду воював - тепер буду воювати за нашу православну віру!.. Буду мати двісті, триста тисяч своїх, орду всю при тім, ногайців. Тугай-бей недалеко від мене, на Саврані… Готовий все вчинити зараз, що я схочу…». Землі на півночі Одещини входили до козацької держави Б. Хмельницького, зокрема до Чечельницької сотні Брацлавського полку, першим командиром якого був славнозвісний Данило Нечай.
Кошовий отаман Іван Сірко тричі перемагав турків і татар поблизу річок Куяльників. Так, 1672 року він на р. Куяльник взяв у полон мурзу білгородських татар Тананбета (повне ім’я: «Тананбет мурза, Зоромбет мурзин син Оксартуганова роду Шейдяков»). Це був найзначніший татарський бранець, якого вдалося здобути І. Сірку.
Фастівський козацький полковник Семен Палій (Гурко) у квітні 1691 року на чолі загону з 200 козаків розгромив відділ татар «на урочище Пересыпе» (сучасний район Одеси), визволивши десятки християнських бранців - австрійців, угорців та волохів. У вересні 1693 р. С. Палій разом із гетьманськими полками Івана Мировича та Григорія Пашковського на річці Кодимі у дводенному бою переміг велике татарське військо, яке рушило в похід на Київщину. Зазнавши великих втрат, татари повернули назад до Криму. 1694 року козаки під проводом С. Палія захопили одну зі ставок кримського хана у Буджаку - село Ханкішла (поблизу теперішнього с. Удобного Білгород-Дністровського району). За це С. Палій отримав подяку від польського короля Яна ІІІ Собеського.
У середині липня 1709 року землі теперішньої Одещини відвідали шведський король Карл ХІІ та український гетьман Іван Мазепа, які після поразки під Полтавою знайшли притулок в османських володіннях. Король і гетьман зі свитою прямували дорогою від Очакова вздовж моря і в районі Хаджибея (Одеси) повернули на Бендери.
На початку жовтня 1769 року запорозькі козаки під проводом Семена Галицького спустошили передмістя Хаджибея (Одеси) й притому захопили колосальну здобич: 36000 коней, 1000 голів рогатої худоби, 4000 овець і навіть 180 верблюдів, а також чимало полонених. Після цього походу запорожці зробили «презенти» цариці Катерині ІІ, вищим чиновникам та військовим керівникам імперії, подарувавши їм жеребців та полонених татарських і турецьких хлопчаків. Цікава доля подарованого тоді цариці «мальчика Кутай аула Буркут». Він був «передарований» царицею спадкоємцеві Павлу, який охрестив хлопчака Павлом Кутайсовим. Пізніше цей виходець із турецького Хаджибея (Одеси) став фаворитом царя Павла І та засновником відомого російського дворянського роду.
11 липня 1770 року запорозькі козаки під проводом кошового отамана Петра Калнишевського здобули татарське місто Аджидере (Овідіополь), де захопили «немалую добычу, хотя там из неприятеля никого не застали, а ушел весь в Белгород», а 12-13 липня того ж року здобули турецьке місто Хаджибей (Одеса), окрім фортеці. В бою за форштадт Хаджибея тоді загинуло 10 запорожців і 27 було поранено. Між іншим, напередодні цього походу, 29 червня 1770 року, запорожці гучно відсвяткували день святих Петра та Павла - іменини П. Калнишевського на р. Тилігул.
Після зруйнування Запорозької Січі 1775 року частина запорожців втекла до турецьких володінь. 1779 року турецький уряд виділив їм для перебування Хаджибей (Одесу), Аджидере (Овідіополь) та Янікополонію (Паланку). Однак пізніше на прохання петербурзького уряду колишні запорожці були переселені подалі від російського кордону - на Дунай.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. чорноморські козаки (колишні запорожці) під проводом кошового Захарія Чепіги та військового судді Антона Головатого відзначилися у багатьох боях, зокрема під час штурму Хаджибея (Одеси) 14 вересня 1789 року та Ізмаїла 11 грудня 1790 року. Григорій Потьомкін у приватному листі Катерині ІІ від 16 січня 1791 року відзначав: «Сколь полезны казаки пешие уже сие доказано под Очаковом и в Измаиле. Нигде от гренадер не отставали. А черноморские - бесценны».
Отримавши на початку 1790 року титул «великого гетьмана» Катеринославського та Чорноморського козацьких військ, Г. Потьомкін 1 березня 1790 року надав у повне розпорядження чорноморських козаків землі між Дністром та Південним Бугом. Чорноморці активно колонізували ці землі (наприклад, А. Головатий заснував тоді село Головківку - теперішній райцентр Біляївку). Однак після смерті Г. Потьомкіна Катерина ІІ 1792 року переселила чорноморців на землі по річці Кубань.
З частини чорноморських козаків, які не бажали переселятися на Кубань, була створена окрема козацька команда під керівництвом осавула Федора Черненка, яка від вересня 1794 року розбудовувала Хаджибей (Одесу). За підрахунками сучасних істориків І. Сапожнікова та І. Сапожнікової, на січень 1795 року чисельність цієї команди сягала 1123 козаків. Для них були спеціально спроектовані квартали на Пересипу і, згідно з указом Павла І від 20 травня 1798 року, на той час чимало хто з цих чорноморців «уже завели в Одессе хозяйство и домостроительство».
Рубрика: Релігія
Випуск: 14.10.2014
Автор: Одеські вісті