обирок из не напечатанного
это конечно лучше смотрится с фото и видео,нл выложить трудно оказалось потому
В понеділок ввечері бачив Винника. Той попросив мене допомогти цому з сіном в середу і спитав, чи допомогаю я Тамарі з сіном. А я якось і не думав про це, зовсім зі своїми справами забігався. Тому вечором, коли заїхав до Тамари, сам спитав, чи потрібна допомога. «Нужьна, приходь завтра зранку» відреагував Степан. «Я позвоню коли» сказала Тамара, «годин в десять».
О восьмій задзвонив телефон. Тамара. «Не спиш? Якщо можеш, приходь вже, діду допоможеш». За 15 хвилин я був у них. Діду допомога була не потрібна, він тихенько сидів у дворі і чистив стару картоплю свиням. Ще був їх родич років шестидясяти, кульгавий Гриша з Батурина. Він приїхав маленьким кітайским трактором, схожим на персонажа з мультфільма. А Тамара вже явно не справлялась з собою. «Ні з ким не виходить договориться, саме сезон, всі зайняті. Гоподарі - своїм сіном, алкоголіки повинаймані всі. Дочка бігає селом з вечора, шукає - може ще кого знайде. А я так переживаю, воно ж пропаде, те кляте сіно. В мене вже руки трусяться, не можу. Допоможи їсти пригодувати. Ти казав, що ловко кабачкову ікру робиш. А я в не вмію. Зроби буть ласка».
Я люблю готувати, та й ситуація така що не відмовиш. Зробив ікру, салат, нарізав овочі на поджарку до борщу. Подзвонив матері, щоб сама прийшла (Тамарі допомогать на кухні) і Славіка привела - все ж таки ще одна пара рук, не завадить. Ще дзвонив Полосатому, він вимкнув всі телефони. Попросив мати - зайшла, розбудила. Він дуже за це на мене злобився, та я пояснив йому, що старим потрібна допомога, і він швидко приіхав роліками. Поснідали і пішли на поле.
Виглядало це все дуже погрозливо, як можуть виглядати три гектра скошеної і скатаної в валки трави очами таких недосвічених робітників, як ми з Турковим і Славкою. Щ й рахуйте, що окрім нас трьох є тільки Тамара, Степан і Гриша, який з трактора майже не злалить. Але трусити колінками часу не було. Тому я отримав інструкциії від Степана, як це робиться і став сгрібати сіно в копички, всі інші чоловіки - закладати ті копички трактору на причеп, а Тамара граблями підгрібала залишки.
Трохи пізнише прийшов ще молодий дядько с хлопчиком - виявилось, що Льонька, Стапанів меньший син. Класний дядько. Ще молодий, років сорок, розумний і красивий. Робота пошла трохи швидше. Я разом з ним і його сином продовжував складати копички, всі інші продовжували робити свою справу. Поки складали, говорили з Льонькою про буття. Він розповідав про своє, я про своє - обом було цікаво поговорить й послухать.
Але ж тракторець маленький, а площа величезна. Скоро стало зрозуміло, що такими темпами ми й за тиждень безперервної роботи все не зробимо.
Спробували смайструвати волокушу із подручних средств. Кріпили велику мотузку до тракторця, зачипляли єю одну копичку, я з хлопцями вставав на мотузку, трактор рушав і ми збирали сіно по полю. Конструкция виявилась малоефективною, але веселою - всі бажаючи отримали задоволення він атракциіону «прокотись на сіні до скирди».
Таким чином було прибрано близко половини поля, всі сильно потомилися, зробили обід.
Потім Льонька подзвонив Городненку і домовився взять грузовік, якщо його заведе. А ми пішли ще сгрібать щоб не витрачать час, бо той плинув з шаленою швидкістю.
Нажаль, тоді, по свіжих слідах, сили закінчить цей опис у мене не вистачило. А зараз спогади вже трохи не такі гострі. Скажу тільки, що за два дні все зробили. Дуже втомилися, але зробили.
В понеділок ввечері бачив Винника. Той попросив мене допомогти цому з сіном в середу і спитав, чи допомогаю я Тамарі з сіном. А я якось і не думав про це, зовсім зі своїми справами забігався. Тому вечором, коли заїхав до Тамари, сам спитав, чи потрібна допомога. «Нужьна, приходь завтра зранку» відреагував Степан. «Я позвоню коли» сказала Тамара, «годин в десять».
О восьмій задзвонив телефон. Тамара. «Не спиш? Якщо можеш, приходь вже, діду допоможеш». За 15 хвилин я був у них. Діду допомога була не потрібна, він тихенько сидів у дворі і чистив стару картоплю свиням. Ще був їх родич років шестидясяти, кульгавий Гриша з Батурина. Він приїхав маленьким кітайским трактором, схожим на персонажа з мультфільма. А Тамара вже явно не справлялась з собою. «Ні з ким не виходить договориться, саме сезон, всі зайняті. Гоподарі - своїм сіном, алкоголіки повинаймані всі. Дочка бігає селом з вечора, шукає - може ще кого знайде. А я так переживаю, воно ж пропаде, те кляте сіно. В мене вже руки трусяться, не можу. Допоможи їсти пригодувати. Ти казав, що ловко кабачкову ікру робиш. А я в не вмію. Зроби буть ласка».
Я люблю готувати, та й ситуація така що не відмовиш. Зробив ікру, салат, нарізав овочі на поджарку до борщу. Подзвонив матері, щоб сама прийшла (Тамарі допомогать на кухні) і Славіка привела - все ж таки ще одна пара рук, не завадить. Ще дзвонив Полосатому, він вимкнув всі телефони. Попросив мати - зайшла, розбудила. Він дуже за це на мене злобився, та я пояснив йому, що старим потрібна допомога, і він швидко приіхав роліками. Поснідали і пішли на поле.
Виглядало це все дуже погрозливо, як можуть виглядати три гектра скошеної і скатаної в валки трави очами таких недосвічених робітників, як ми з Турковим і Славкою. Щ й рахуйте, що окрім нас трьох є тільки Тамара, Степан і Гриша, який з трактора майже не злалить. Але трусити колінками часу не було. Тому я отримав інструкциії від Степана, як це робиться і став сгрібати сіно в копички, всі інші чоловіки - закладати ті копички трактору на причеп, а Тамара граблями підгрібала залишки.
Трохи пізнише прийшов ще молодий дядько с хлопчиком - виявилось, що Льонька, Стапанів меньший син. Класний дядько. Ще молодий, років сорок, розумний і красивий. Робота пошла трохи швидше. Я разом з ним і його сином продовжував складати копички, всі інші продовжували робити свою справу. Поки складали, говорили з Льонькою про буття. Він розповідав про своє, я про своє - обом було цікаво поговорить й послухать.
Але ж тракторець маленький, а площа величезна. Скоро стало зрозуміло, що такими темпами ми й за тиждень безперервної роботи все не зробимо.
Спробували смайструвати волокушу із подручних средств. Кріпили велику мотузку до тракторця, зачипляли єю одну копичку, я з хлопцями вставав на мотузку, трактор рушав і ми збирали сіно по полю. Конструкция виявилась малоефективною, але веселою - всі бажаючи отримали задоволення він атракциіону «прокотись на сіні до скирди».
Таким чином було прибрано близко половини поля, всі сильно потомилися, зробили обід.
Потім Льонька подзвонив Городненку і домовився взять грузовік, якщо його заведе. А ми пішли ще сгрібать щоб не витрачать час, бо той плинув з шаленою швидкістю.
Нажаль, тоді, по свіжих слідах, сили закінчить цей опис у мене не вистачило. А зараз спогади вже трохи не такі гострі. Скажу тільки, що за два дні все зробили. Дуже втомилися, але зробили.