9 травня 2013 р. у Львові відкрили Фонтан закоханих зі скульптурною групою, що зображає Пелагію і Мікеліні - героїв львівської трагічної історії кохання.
Цю історію, вперше описану Бартоломеєм Зіморовичем (львівським бургомістром, істориком та поетом XVIIст.) в його книзі „Потрійний Львів”, можна хіба що з великою натяжкою назвати „Львівські Ромео і Джульєтта”, бо вона, хоч і сталась десь у той саме час, коли була написана шекспірівська п’єса і є трагічною історією про двох молодих закоханих, не має з останньою, окрім цього, нічого спільного.
Ось що пише Зіморович у своїй книзі.
1594 р. До Львова з острова Кріт молодий італієць Мікеліні привіз вино, яке продав одній руській родині. В цій родині була дівчина на ім’я Пелагія, в яку Мікеліні закохався і вона відповіла йому взаємністю. Але в той рік у Львові була епідемія чуми (з серпня і до кінця грудня), і Пелагія захворіла в своїй родині першою. Її віднесли до саду у передмісті Львова, а Мікеліні залишився її доглядати, випросивши у родини дівчини дозвіл бути поряд з нею. А коли вона вже помирала, „...палкими вустами прийняв останній подих (коханої). Роблячи це, не бажав нічого більше, як тільки смерті від кохання.” Мікеліні поховав кохану в Благовіщенській церкві, і через 9 днів сам захворів на чуму і зліг. Перед смертю він наказав поховати його в сусідньому католицькому костелі Св. Станіслава, а на його могилі і Пелагії поставити однакові надгробки з вирізьбленими на них двома серцями, увінчаними лавром, і словами Шимона Шимоновіча „Смерть не розірвала, що любов з’єднала”.
Дерев’яна церква Благовіщення Богородиці була однією з найстаріших православних церков Львова. Перша згадка про неї в документах датується 1453 р. Парафіянами церкви були не надто заможні люди, в основному різні ремісники. Заможніші ходили до Успенської церкви в місті. Церква проіснувала до 1784 р., коли її знесли відповідно до церковної реформи, яку з 1781 р. провадив австрійський уряд.
Вид на Городоцьку дорогу та церкву Благовіщення у кінці XVII ст. (мал. І. Качора):
Церква Благовіщення зображена зліва, на передньому плані - костел Св. Станіслава, справа - кослел Св. Бригіди, а на задньому плані - костел Св. Анни.
Поруч з церквою Благовіщення стояв католицький костел Св. Станіслава зі шпиталем для інфекційних хворих. Перша згадка про шпиталь датується 1404 р. Біля нього у 1460 р. збудували костел.
Під час церковних реформ у 1793 р. костел виставили на аукціон. Наступного року його разом із земельною ділянкою продали і розібрали на будівельні матеріали.
Костел Св. Станіслава у XVII ст. (мал. І. Качора):
Суть згаданої церковної реформи, впровадженої імператором Йосифом ІІ, полягала в тому, що всі релігійні заклади, які не виконують якусь суспільно корисну функцію, я то освітню, медичну чи соціальну, підлягають ліквідації. У 1772 .р, коли Галичина перейшла до Австрії, у Львові і на передмістях налічувалось більше 60 таких закладів. Вилучене майно передавалось до створеного для цього державного релігійного фонду, з якого його передавали тим релігійним громадам, яких не стали розпускати. Також в стінах ліквідованих костелів і церков створювали шпиталі, тюрми, казарми, або їх просто розбирали на будівельні матеріали.
Церква Благовіщення розташовувалась на місці будинку за адресою вул. Менцинського, 7, а костел Св. Станіслава знаходився приблизно на місці будинку за адресою вул. Наливайка, 20.
Це можна побачити, наклавши на сучасну мапу карту 1802 р.
![](http://io.ua/32115265m.jpg)
Фонтан закоханих із скульптурною групою Пелагії і Мікеліні (автор скульптури - Мирослав Гоза), як видно, встановлено досить далеко від місць розташування згаданих храмів (десь за 300 м) - в сквері на площі Різні. Точніше, фонтан там давно вже був, але досить занедбаний. Його вирішив реконструювати власник розташованого поруч ресторану „Маестро” Олег Білий, а його син підказав йому використати для нового образу фонтану історію про Пелагію і Мікеліні.
Якщо ж говорити про увічнення цієї історії, то місце для скульптури варто було б пошукати на вулиці Городоцькій десь між будинками № 21 та № 31. Наприклад, можна було б її розмістити на місці одного з ларьків, що розташовані обабіч проїзду біля будинку №21. Щодо розміщення ж скульптури на площі Різні, то це, звісно, продиктовано бажанням власника ресторану збільшити наплив потенційних клієнтів, привабивши людей до скверу цікавинкою.
Сама скульптура Пелагії досить симпатична. Мікеліні тут виглядає дещо зайвим. Скоріш за все тому, що постамент скульптури недолугий. Він зовсім не пропорційний скульптурній групі і виглядає штучним, хоч і зроблений з граніту (знехтувані властивості матеріалу). А огорожа майданчику, на якому розміщена скульптурна група, взагалі жлобська. Вона дуже масивна відносно тендітних фігур Пелагії і Мікеліні і одночасно дуже кондитерська на вигляд. Здається, що якщо за неї взятись рукою, вона просто відламається від основи.
Дещо дивний
простір майданчику. Тут купа місця, на ньому трохи губиться Мікеліні, але нема чим зайнятися юрбі людей, яка може тут розміститись. Звісно, цей майданчик призначений для фотографування всіх охочих на фоні Мікеліні, який простягає руку Пелагії. Але от вони сфотографувались і треба вертатись назад, де на дорозі стоять наступні бажаючі. Для такої цілі краще б зробили це місце прохідним - у вигляді місточка, наприклад. Замкнутий простір передбачає інтимність, але тут цей простір піднесений і відкритий для загального огляду. З другого боку, інтимність Пелагії і Мікеліні витісняється інтимністю відвідувачів, які піднімаються на цей майданчик.
Ще от цікаво, чи не кладуть львів’яни в простягнуту до Пелагії руку Мікеліні різні предмети, як це роблять одесити, вставляючи цигарки між пальцями скульптури Вірі Холодній, встановленої в Одесі?
P.S.
Після відкриття Фонтану закоханих у мережі, разом із цією новиною, поширились різні байки на тему історії кохання Пелагії і Мікеліні. Значну роль в цьому, мабуть, зіграв текст, викарбуваний на
бронзовій таблиці, встановленій біля Фонтану закоханих. А, можливо, навпаки - автори таблиці просто використали вже існуючі доморощені „легенди” на тему, вибравши з них найсенсаційніші моменти.
Текст таблиці подає цю історію кохання з перестановкою на свій розсуд історичних дат і додаванням від себе різних деталей, як то:
- Мікеліні назвали Ромуальдо;
- історію розтягнули на довший період і викреслили з неї дату (1594 р.);
- католицький і православний цвинтар, на якому поховали закоханих, розмістили поруч і навіть розібрали між ними стіну. Також додали, що цю історію ніби переповіли на початку XVI ст. виноторговці з Італії і вона зрештою стала основою для п’єси Шекспіра „Ромео і Джульєтта” (хоча остання була написана приблизно у той же рік, коли відбувались події цієї історії, тобто в 1594 р.). До цього додали, що первісна назва п’єси була „Чума на обидва ваші доми”, хоча, насправді, вона так ніколи не називалась, а сама ця відома фраза є висловом Меркуціо - одного з персонажів п’єси. І на завершення написали, що насправді не було ніякого Шекспіра - під таки псевдонімом ніби писав Френсіс Бекон і граф Роджер Ратленд (нещодавна чергова сенсація від так званих дослідників; здається, про це писали в журналі „Огонёк”).
Автори інших текстів про Фонтан закоханих на різних сайтах додали ще дещо. В статті видання
"Факты" пишеться, ніби ця історія згадується в книзі Дениса Зубрицького „Хроніка міста Львова” (хоча насправді нема там про це жодної згадки). І ще Пелагію і Мікеліні поховали разом.
Газета „
Сегодня” пише, що події п’єси „Ромео і Джульєтта” відбулись в Україні і що це стверджує історик Зіморович (так, ніби він ще живий).
На згадані видання, звісно, можні не зважати, бо це, по суті, бульварна преса. А от з таблицею негарно вийшло. Бо те, що зазвичай пишуть в таких виданнях, тут увічнено в бронзі. З перекручуванням історичних дат, використанням прізвищ відомих людей і видаванням вигадки за правду.
Джерела:
- Зіморович Б. Потрійний Львів: Leopolix Triplex; перекл. з лат. Н. Царьової. - Львів: Центр Європи, 2002. - С. 142;
- Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. - Львів: Центр Європи, 2004. - С. 144-145, 176-177;
-
мапа 1802 р. з сайту Центру міської історії Центрально-східної Європи;
- стаття на Вікіпедії про п'єсу Шекспіра
"Ромео і Джульєтта";
-
стаття на потралі Zik про відкриття фонтану.