Весела історія про Сумне Падло
Колись мені дуже подобалось таке явище як «розвіртуалювання», бо вважаю, що мене жж як особистість не характеризує воґулє, а чи характеризує Їх? Тих хто по той бік монітору?
Оце бува же здибаєшся з якимось «френдом» в реальному житті й подумаєш «нє! ну нє! Нє-нє-нє, я не таким його уявляв! Та це не може бути він!! Чи може?!». Уж больно все завуальовано ніками, юзерпиками, смайлами, дикими історіями із Їх жизні.
Так от, коли було те Колись я якось надибав одного чувака, знаєте як це буває, десь там заліз, там хтось шось коментив, цикнув, переглянув, перецикнув, туди-сюди, і знайшов «френда». Маєш тобі радість!
Зав'язалась дискусія, словазаслава, намітили ми зустріч для обміну корисною інформацією на сіді носіях та й просто аби випити разом пива після роботи на Золотих Брамах (севежо до бразіл). Обмінялись сопільними.
Перед тим ше контрольна смс «будеш чи нє?», все гараз, БУДЕ! Оскільки, моя стара робота за 15 хв ходу до Зол. Брам я був перший.
Стою, чекаю, нема. Думаю: «добре шо квіти не купив» (жартую). Набираю на кіліфоні, а він поза зоною... ну, малолішо, мо телефон здох. Вдивляюсь у десятки людей навколо, шукаю обличчя на якому написано «вибач, в мене сів телефон, я цей чувак з жеже, фанат Самих Своїх, в мене ше вишиванка на аватарі, я тобі диск з музікою приніс!». Шось глухо. Нема.
Раптом!
Шіт! Це мабуть він! (правда здоровий якийсь, кабанюра така, але напевне він!)
Дивиться прямо на мене!!! (значить бачив мене десь на фотках тай впізнав!)
Я йому киваю, мол «здоров». І він у відповідь посміхається, я роблю декілька кроків на зустріч і протягую руку...
- Вадім? - з захопленням і трепетом я.
- Чьо?! - здивовано і злосно кабанюра, його погляд оминає мене...
Обертаюсь і бачу дівчину, яка прямує до нього.
Воно би й залишилось простим непорозумінням, якби я не усугубив:
- я тут просто знайомого чекаю... просто не знаю як він виглядає... ми познайомились в інтернеті... ну-у-у... розумієте?
- Панімаєм, панімаєм, ми тоже в інтернетє пазнакомілісь - і цілуються.
Влюбльонная пара з посмішками удаляється, а я стою і червонію... гамасятіна.
Врешті-решт, я дочекався Падлу і після першої пляшки пива зрозумів, що з цим чуваком ця пляшка явно не остання!!! Хороший він друг виявився. Такі ось бувають джази.
Оце бува же здибаєшся з якимось «френдом» в реальному житті й подумаєш «нє! ну нє! Нє-нє-нє, я не таким його уявляв! Та це не може бути він!! Чи може?!». Уж больно все завуальовано ніками, юзерпиками, смайлами, дикими історіями із Їх жизні.
Так от, коли було те Колись я якось надибав одного чувака, знаєте як це буває, десь там заліз, там хтось шось коментив, цикнув, переглянув, перецикнув, туди-сюди, і знайшов «френда». Маєш тобі радість!
Зав'язалась дискусія, словазаслава, намітили ми зустріч для обміну корисною інформацією на сіді носіях та й просто аби випити разом пива після роботи на Золотих Брамах (севежо до бразіл). Обмінялись сопільними.
Перед тим ше контрольна смс «будеш чи нє?», все гараз, БУДЕ! Оскільки, моя стара робота за 15 хв ходу до Зол. Брам я був перший.
Стою, чекаю, нема. Думаю: «добре шо квіти не купив» (жартую). Набираю на кіліфоні, а він поза зоною... ну, малолішо, мо телефон здох. Вдивляюсь у десятки людей навколо, шукаю обличчя на якому написано «вибач, в мене сів телефон, я цей чувак з жеже, фанат Самих Своїх, в мене ше вишиванка на аватарі, я тобі диск з музікою приніс!». Шось глухо. Нема.
Раптом!
Шіт! Це мабуть він! (правда здоровий якийсь, кабанюра така, але напевне він!)
Дивиться прямо на мене!!! (значить бачив мене десь на фотках тай впізнав!)
Я йому киваю, мол «здоров». І він у відповідь посміхається, я роблю декілька кроків на зустріч і протягую руку...
- Вадім? - з захопленням і трепетом я.
- Чьо?! - здивовано і злосно кабанюра, його погляд оминає мене...
Обертаюсь і бачу дівчину, яка прямує до нього.
Воно би й залишилось простим непорозумінням, якби я не усугубив:
- я тут просто знайомого чекаю... просто не знаю як він виглядає... ми познайомились в інтернеті... ну-у-у... розумієте?
- Панімаєм, панімаєм, ми тоже в інтернетє пазнакомілісь - і цілуються.
Влюбльонная пара з посмішками удаляється, а я стою і червонію... гамасятіна.
Врешті-решт, я дочекався Падлу і після першої пляшки пива зрозумів, що з цим чуваком ця пляшка явно не остання!!! Хороший він друг виявився. Такі ось бувають джази.