Спіт спокійно, в Україні буде газ! (чи буде він українським, це вже зовсім єньше питання)
Спитаєте мене: «чі фачє, омулє?»
Я вам відповім: «ФОРТЕ БІНЕ!»
Тяжко словами передати той ейфорійний стан який я переживав вчора ввечері.
Роз’яснюсь. Після пьєти з гаком років роботи в галузі, і вже 4рьох безпосередньо на промислі, я жодного разу не видів сего. То є факел, то є газоконднат!
(ремарочка: фото роблені на робочий кіліфон, тому про якість я мовчу, але памнітка буде)
Коротчє, стрельнули ми вчера, а воно «тіко так бех нах… мене бл…»! Спочатку всьо сі трісло, а потомка як ракєта(!), як самальот ріактівний, так загуділо-у-у-у-у!!! Я сі схопив з постелі, тай пігноу на то чудо сі дивити. Такого феєрверку я в жиккі ше не видав! Метрів 7-10 пламеніло! Язиками своїми сі розкидало на всі боки! Краса невимовна! Сила землі, вогню і природи… заворожує. А найбільше надихає розуміння того, що всі ті недоспані ночі, нерватрьопкі, та вся робота в болотах і на морозах, НЕ до сраки! Шо є результат! … Карочє, самооцінку ми собі підойняли -)
Ось. Тай туйво майже не пишу в журналі, бо то робота, то лічна жизнь, то мандрівки, то камандіровкі, тай пальці не доходять. Тож дякую, тим хто ше лишаєси на дроті і надсилає час до часу «штурхани» =))
А шоб ви мали хоч зелене уявлення як воно туйка, то там під катом пару «висакакачєствєнних» буденних нокієвських фото.
Туйка де таво червона стрілочка, то тамка гуцул жиє, має свою кровать (двохярусну), має лабораторію, рабочє місце, халадільнік, ну і всьо шо для жизні тра.
Ранок зачинаєси з відвідин уборної. Всьо тутка культурно, як у європейців, хоча навкруги сплошні ромунешти і азєри.
Потомка всі сі збираю до кути на «монінг мітинг» в дійво світлій залі, де відбуваються разбори пальотав, пальоти фантазій, хоча інколи і толкові речі можна почути.
Після наради обов’язкові відвідини столової, годують тут чудово, я вроді як поправився добряче.
А ось пару кадрів власне місць котрі я посіщаю після сніданку, а взагалі при по требі по декілька разів на день.
То є Fort-lift («погрущик» по нашому), троха сі катав на тій махіні, ото вєщь! Сила!
В далині далинь… і моря синь…
З недавнього часу ромунешти двічі на тижні почали приносити дань. Чи то шоб я їх не кумарив піддобрюються, чи мо вони просто нАрмальні пацани. Дань складається з упаковки чукуляд Мілка (5 шт.), кіло вінаграду і єблук з «метра» (єбка годні стояти, як щойно зірвані, до слідующої весни,не гниють, тому стараюсь тоу хімійов не зловживати), а також 2ох літрів соку, якогось хрєна (перепрошую на слові) постійно грейпфрутовий сік, забембало! Я терпіти йго не годен. Але вже, й на тому мерсібкі, вазонкі підливаю =)
Взагалі хлопці веселі, декілька вітаються зо мноу «Слава Україні!», а загалом белькочуть по циганськи, а я з ними українською, і ми надиво один одного розумієм, чи хоча б вдаєм, що розумієм. Ось так і живем.
Тай на останок, ше одна хфото, большого піксельного разрєшенія, автоматічєскі розмазана сама собой, без воздєйствій фотошопа. Собствєнно гоцул в каскє й на фоні пламєні!
Завтра тхаті! Гулєй!
Я вам відповім: «ФОРТЕ БІНЕ!»
Тяжко словами передати той ейфорійний стан який я переживав вчора ввечері.
Роз’яснюсь. Після пьєти з гаком років роботи в галузі, і вже 4рьох безпосередньо на промислі, я жодного разу не видів сего. То є факел, то є газоконднат!
(ремарочка: фото роблені на робочий кіліфон, тому про якість я мовчу, але памнітка буде)
Коротчє, стрельнули ми вчера, а воно «тіко так бех нах… мене бл…»! Спочатку всьо сі трісло, а потомка як ракєта(!), як самальот ріактівний, так загуділо-у-у-у-у!!! Я сі схопив з постелі, тай пігноу на то чудо сі дивити. Такого феєрверку я в жиккі ше не видав! Метрів 7-10 пламеніло! Язиками своїми сі розкидало на всі боки! Краса невимовна! Сила землі, вогню і природи… заворожує. А найбільше надихає розуміння того, що всі ті недоспані ночі, нерватрьопкі, та вся робота в болотах і на морозах, НЕ до сраки! Шо є результат! … Карочє, самооцінку ми собі підойняли -)
Ось. Тай туйво майже не пишу в журналі, бо то робота, то лічна жизнь, то мандрівки, то камандіровкі, тай пальці не доходять. Тож дякую, тим хто ше лишаєси на дроті і надсилає час до часу «штурхани» =))
А шоб ви мали хоч зелене уявлення як воно туйка, то там під катом пару «висакакачєствєнних» буденних нокієвських фото.
Туйка де таво червона стрілочка, то тамка гуцул жиє, має свою кровать (двохярусну), має лабораторію, рабочє місце, халадільнік, ну і всьо шо для жизні тра.
Ранок зачинаєси з відвідин уборної. Всьо тутка культурно, як у європейців, хоча навкруги сплошні ромунешти і азєри.
Потомка всі сі збираю до кути на «монінг мітинг» в дійво світлій залі, де відбуваються разбори пальотав, пальоти фантазій, хоча інколи і толкові речі можна почути.
Після наради обов’язкові відвідини столової, годують тут чудово, я вроді як поправився добряче.
А ось пару кадрів власне місць котрі я посіщаю після сніданку, а взагалі при по требі по декілька разів на день.
То є Fort-lift («погрущик» по нашому), троха сі катав на тій махіні, ото вєщь! Сила!
В далині далинь… і моря синь…
З недавнього часу ромунешти двічі на тижні почали приносити дань. Чи то шоб я їх не кумарив піддобрюються, чи мо вони просто нАрмальні пацани. Дань складається з упаковки чукуляд Мілка (5 шт.), кіло вінаграду і єблук з «метра» (єбка годні стояти, як щойно зірвані, до слідующої весни,не гниють, тому стараюсь тоу хімійов не зловживати), а також 2ох літрів соку, якогось хрєна (перепрошую на слові) постійно грейпфрутовий сік, забембало! Я терпіти йго не годен. Але вже, й на тому мерсібкі, вазонкі підливаю =)
Взагалі хлопці веселі, декілька вітаються зо мноу «Слава Україні!», а загалом белькочуть по циганськи, а я з ними українською, і ми надиво один одного розумієм, чи хоча б вдаєм, що розумієм. Ось так і живем.
Тай на останок, ше одна хфото, большого піксельного разрєшенія, автоматічєскі розмазана сама собой, без воздєйствій фотошопа. Собствєнно гоцул в каскє й на фоні пламєні!
Завтра тхаті! Гулєй!