(no subject)
Скоро перша година ночі... А місто - дурненьке - вже давно спить! :) Цілісінький день небо соромилися подощити - аж ось, вночі, зпідтишка, таки наважилося! Спокійний, виважений, густий і шелестючий, нічний липневий дощ. І тАк пахне вологе літо!!! =))) Аромати мокрого листя, асфальту і кори можна пити, наче еліксир! :))))))) Сиджу на підвіконні і ніяк не насичуся тими солодощами! :)))))))))
Вдих - повнісінькі груди солодкого липового шелесту. Хочеться мружити очі і по-котячому муррррркотіти від задоволення! =))) А ще ніяк не покине скуперфільдське бажання запам'ятати, чи то - законсервувати оцей настрій, цей смак, ці запахи і звуки!
Липи за вікном все ростуть...
Навпроти вже років чотири щовечора горить червона настільна (а мо', й бра? ) лампа. Та цим літом її вже не видно (!) за молодими пагінцями...
Так і... так і в пам'яті щось схоже коїться - заростає, затуманюється, вкривається пилом мерехтливий вогник... чого? Ет, не важливо, ну його, нехай забувається...
То все од втоми - ляж, поспи, відпочинь, а потім пірнай з головою у щоденні клопоти, "ходи по своїм квадратікам", крутись, бігай, думай... Живи, одним словом. Тільки от... що то - "життя"? "Квадратіки" чи... чи оце напівсонне марення про призабутий вогник? Коли так скрутять... спогади? Мрії?
Десь чув, що мінорне глибше торкаю душу, аніж мажоррр і prestissimo forte...
Щодо мене - то справді так і є...
Все ОК, хі-хі, гігі...
А варто лишитись наодинці, згадати... подумати - і хочеться грати щось сильне, яскраве, гучне, обривисте, неспокійне, бурхливе, тривожне, пломеніюче, гірке і сумне, наче осінній вечір...
Та наприкінці таки дати major промінець - годі вже киснути, мрійнику! =)))
Який же він, цей дощ!!!
Тре вигадати символ на пару тисяч епітетів до таких дощів! Ієрогліф:) Скажімо, щось таке:
∞'=)
Беліч-краплинок-що-падають-з-неба-і-дарують-щастя!
=)