привіт, щастя
коли трусяться коліна і чекаєш лише одного результату. коли знаєш, чого хочеш. коли сидиш у візовому центрі і читаєш в листі Саші про те, що вона хоче вчити польську. коли позаду стільки щастя, а попереду стільки вражень, які приведуть до того ж таки щастя.
10 днів я буду бачити так мало українських облич, як ніколи. 10 днів мене будуть оточувати люди, до яких в мене вже величезна симпатія, хоч я з ними ще навіть не знайома. 10 днів я буду робити все, що захочу.
колись я не могла повірити, що зі всього Львова мене одну покликали на Pepsi Likerz. зараз таке ж відчуття. бо коли приходить повідомлення:
твоя заявка на участь в міжнародній програмі неформальної освіти молоді “Майстерня громадської активності” була обрана журі посеред понад 300 інших зголошень з України
то розумієш, що недаремно ти всюди спішиш, всім цікавишся, пишеш після опівночі статті та ходиш на різні семінари, незалежно від того чи вони цікаві, аби інформативні були. я така вдячна батькам і Сяньці. я така вдячна цьому світові :)
.
