перевод

[gilrain]

Та й доки мені писать!
Рядків моїх довгу дорогу
Вже не повернуть до порогу
І в душу не взяти назад,
Не перепинить і не втяти,
І пам'яттю не перейти...
Посів мій, джерельце, дитятко!
Вродилось - то мусиш рости.
Розгублена я, наче птаха,
Що з ранку й до ночі щодня
Годує з любов'ю і страхом
Несите зозуленя.
Дитя на високих котурнах,
Загорнене в пурпур небес,
Ти ж знаєш - людей не одуриш,
Колись розгадають тебе.
Ти випадеш глухо і німо,
А плащ твій зметнеться у синь
І радісно землю обніме,
І буде то - всесвіт краси.
(С) ІРИНА ЖИЛЕНКО

Да сколько еще мне писать!
Написанное когда-то
Уже не стереть, не спрятать
И в душу обратно не взять,
Не остановить, и не кончить,
И в памяти не уместить...
Родник мой, детеныш, росточек!
Родился - так надо расти.
А я мечусь всполошённо,
Мешаю страх и любовь,
Несытого кукушонка
Выкармливаю собой.
Дитя на котурнах и в тоге,
В небесно-багряном плаще,
Людей не обманешь, в итоге
Тебя разгадают. Вотще
Падешь ты бесславно и немо,
А плащ твой, полы разметав,
Обнимет всю землю и небо,
И станет весь мир - красота.