Дорослість або Що значить бути дорослим. Практичне застосування Філософії.
Знайшов цікаве міркування про те, що таке дорослий, і що збочує, а до чого доводить культ Дорослого. Помістив його наприкінці, а поки от висловлю принагідні думки.
Прекрасно сказано. До роздумів про дорослість навряд чи можна щось додати. Просто ідеально. Зупинюсь на іншому.
Особливо ідеально сказано про "точку зору" або "мнение". "Иметь своё мнение"...
Взагалі, дві класні гри слів, що переливаються і описують філософію як науку:
1) гра слів "мати" VS "бути" Еріха Фрома, де "мати" означає "хибне, удаване буття", рос. "мнимое бытие". І це "мнимое" буття - є "мати", і коли зараз настала мода казати "мое мнение", "я имею мнение, ты имеешь мнение", то гра слів "иметь мнение" и "иметь... = мнимое бытие" - неповторна гра слів саме рос.мовою.
Кажучи більш брутально, "иметь" можна будь-кого і будь-що. А ти припини "иметь", почни "бути", почни думати.
І як радикально відбиваючий вислів, як фраза-опонент - постає Декартове "Cogito ergo sum", "Я мислю (думаю), отже, я існую (я є)". Мислити/думати = Бути. В той час коли "иметь мнение" прямо асоціюється із "иметь", "мати", протилежність до "бути", до справжнього буття. Власне опозиція "мати VS бути" є загально-філософська - від Платона до Маркса і Хайдеггера "мати щось", "володіти чимось" означає буттєве опосередкування, опосередкованість зв’язку Я і буття, коли чисте моє буття опосередковує речами, якими є володію, моє "имение", "майно"(прим. 1) - "відчужує" мене від мого буття, оштучнює його, о-речевлює, об-ставляє його всіляким мотлохом-речами, що застеляє від мене світ (і "світло") справжнього буття. "Мати", "майно", "маєток" творить довкола нас хайдеггерівський "постав", що займає (знову це ж "мати") місце між Я і буттям як воно є.
Т.ч. - прикольна гра слів: "имеешь мнение?" - можеш "иметь", "мнение", дівчину, машину, - але ти спробуй "быть, а не иметь", бути, а не мати, - а бути - означає думати, бо "я думаю, отже я є.
2) і тут друга гра слів - рос. "иметь мнение" - і укр. "мати думку", "я маю думку".
[мови і цікавинки]
Тут є проблема перекладу укр.мовою. Слово "мнение" українською передається трьома словами:
*думка - що очевидно відсилає до думання, розуму,
*гадка - від "гадати", "здогадуватися",
*опінія - більш молоде, калька з латини.
Кожне слово має свою історію і свою традицію перекладу, свою багатозначність.
Слово "мнение" у філософській мові історично походить від античного поняття "докса". Але це не зовсім правильно. Грецьке "докса" перекладається багатьма словами-
- віра, слава ("православ'я" - "орто-доксія"), тобто слов. "православя" в оригіналі усіх античних мов має корінь "докса".
- думка, думки - "докса", або у множині часто вживається варіант "догмата", від "догма". Думки різних філософів в античності називали "доксами".
- слава ("пре-про-слав-лений" - "гіпер-де-докса-менос"; "славний" - "ен-доксос")
- власне "мнение", із відтінком суб’єктивності, навіть егоїстичної свавільності, з якою хтось виголошує якусь "доксу", достоту "имеет мнение", навіть хибну і помилкову. І тут цікаво, що власне "докса" походить від дієслова "докейн", яке окрім спільного значення "мати/чинити доксу", має ще дуже цікаве значення рос. "казаться", "здаватися", "ввижатися", коротше "бути удаваним", "мнимым", ілюзорним, несправжнім. "Докейн" - це стан, коли вам щось ввижається, напр., привид, або коли ви чимось видаєтесь, наприклад, вдягаєте личину когось/чогось іншого, напр., в театрі, або коли щось вам являється у образі чогось (напр., бог во плоті).
Тобто "мнение" і "мнимое" - рос. гра слів - цілком корелюється із "докса - докейн", "мнение" відсилає до "удаваності", ілюзорності, до "гадки".
Саме гадка фігурує у біблійному (1 Кор. 13:12) "тепер ми бачимо все "гадательно", ніби у (кривім) дзеркалі" (див. прим. 2) Укр. слово "гадати", із похідною "гадкою" та інтонацією здогаду, догадки, "ніби-знання", але "ще-не-знання", а просто "у-явлення", коли щось являється, ввижається, здається чимось, і це явище-явлення створює "у-явлення", що гадається, вгадується, коротше, є гадкою.
Отже, при перекладі з оригінальної грецької "докса, докейн" на церковнослов'янську вже дещо пошкодилося: грецьке "докса", що стало слов'янсько-російським "мнением", зберегло єдність "мнения" и "мнимого" , але єдність "мнения", думки, переконання, "-славія" (православія) загубило. Греки "докомен", мали "правильну" "доксу", тобто думали-гадали про Бога, словяни вже чомусь славили, "доксамен". Інакше кажучи, ми не кажемо вже "мнения", але "думки, мислі" філософів, хоча протилежне не забороняється.
Щодо романських і європейських мов не маю багато матеріалу, але принаймні загальною формулою там стало "opinion", "I have my opinion", "Tengo mi opinion". Opinion як "гадка", "мнение", "позиція" строго і послідовно відрізняється від "думки", thought, pensamiento, cogitation, "I have a thought" або "I have an idea" - це зовсім не опінія. Це радше фіксація моменту думання, що породило думку, але яке ще не завершене, і отже, ще формується, розвивається і т.д.
Але на укр. дуже часто "имею мнение" перекладають як "я маю думку". Це не коректно. Думка - це не "мнение". Думка - це радше "мисль" Укр. "думка" - "філософська думка" - споріднене із словами "мисль", "думати", "мислити". Думка - акт розуму, розумування, cogitatio. Відчуваєте різницю між "мнением" ("мені так здається, я так вважаю") і "думкою" ("я мислю, міркую")? Думка відсилає до античного Розуму, Логосу, логіки. Думати - значить Бути, думка прилучає нас до Логосу, космічного ладу і справжнього Буття.
"Мнение" ж - радше те, що ввижається, або наголошується суб'єктивно, як певне суб'єктивно-упереджене, ангажоване переконання - "я вважаю", "мені ввижається, здається" - це вже "гадка".
Тому переклад "я маю думку" - калька. Більш логічно і по-українськи - "я гадаю", бо "маю гадку" неприродньо. Зрештою, так відновлюється первинно-антична гра слів "доко - докейн", "мнение - мнимое", "гадка - гадане, здогад, вгадувати-здогадуватися".
Коротше, висновки.
Коли ви кажете "имею мнение", "у меня мое мнение, а у тебя твое" - подумайте ще раз, чи не підписались ви тільки-но під актом ганебної капітуляції вашої думки і розуму, чи не відчужили ви самі себе своїм "имением мнения" від справжності "думати" і "бути". І зрештою, памятайте, що тільки Думка і Розум створили Людину, і тільки на базі Розуму можливе по-Розум-іння (прим. 3) між людьми і народами. А емоції-почуття належать навіть тваринам, і наш людський емоційний хаос слід давно впорядковувати критичною здатністю Розуму (див. прим. 4). А інакше й надалі «паритимем один одного мізки».
[примітки та вихідний текст про дорослість]_______________________________________________
Прим. 1. Укр. віддієприкметниковий імениик мав би бути "мання", але рос. гра слів "имение" як також "маєток", "майно" дає право поставити знак рівності між "имением" як похідним від "иметь" і "майном", як похідним від "мати").
Прим. 2. Щодо цитати з Біблії - деталі. Я вжив парафраз рос. тексту «гадательно» Взагалі текст укр. перекладу містить «бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці», грецький оригінал каже «енігма», «загадка» або «здогад». Це той же корінь, що і «гадка», і вказує на примарність, удаваність явлення, яке при цьому може не бути хибним, помилковим, так само як і гадка людська («мнение») може бути справді істинним, але все-таки може і бути джерелом хиби і помилки.
Прим. 3. "тільки на базі Розуму можливе по-розум-іння". Ідеальна, найфілософічніша гра слів, що притаманна саме українській мові, і якої немає в багатьох інших. Рос. "со-гласие" відсилає до голосу, "говорили-балакали", чисто звукової спільності. Англо-романське "consensus" відсилає до спільного чуття, почування (sensus), але також може відсилати до "спільного смислу". Але тільки українською "ми повинні дійти порозуміння" прямо виявляє потребу Розуму для того, щоб уможливити всяке по-розум-іння. Почуття апріорі нероздільні. Навіть у коханні ви можете ділитися вашою любов’ю, але те, що почуваєте Ви, і те, що почуває ваша кохання людина - це є різні емоції і почуття. Навіть сонце, природу, біль кожен відчуває по-своєму. Свій внутрішній біль, ваше Я взагалі ніхто, окрім вас, збагнути, зрозуміти не може - навіть інколи й ви самі, хіба що Бог. А якщо принципово неможливе "з-розум-іння", яке надалі "по-розум-іння"? Тільки смиренне визнання факту почуття/відчуття, тільки відкритість до переживань Іншого - але "зрозумій, що я відчуваю!!!" є нонсенс (до речі, в буквальному сенсі - "нон-сенс", "не-чуття", суто гра слів в латинській мові). Як можна з-розум-іти тебе, коли ти відчуваєш? Можна спробувати відчути, співчути, але не зрозуміти. Нарешті, по-розум-іння можливе лише на базі з-розум-іння, і все це уможливлює здатність до Розуму, мислення, логіки.
Прим. 4. Можуть закинути - ти сухар, в тебе немає серця, чуття, все тільки логічний розум. Ееее... Error! Аж ніяк. Як казали неоплатоніки, скептики і нарешті Кант, що здійснив критику самого розуму - найвище пізнання розуму полягає в усвідомленні меж власного пізнання, меж самого розуму. Саме розум з своєї природи може і має усвідомлювати себе, і це і називається власне критичне ставлення, рефлексія розуму над своїми основами і засадами. Розум критично зважує власні засади і усвідомлює (робить собі відомими) власні межі пізнання. Інакше кажучи, велич і досконалість розуму означає саме його здатність усвідомити, де він сам завершується і де починається не-розум, ірраціональне (чуття, містика, священне, Бог). Тому велике завдання Розуму є "визначення" - не тільки в сенсі логічного визначення суті речей, але і в первісному розумінні "визначення" - визначити, де закінчується одне, а починається інше, в т.ч. власні межі, що тільки розум здатен з-розум-іти, визначити і покласти собі, бо саме йому належить свідомість і визначення.
Простіше кажучи, послідовний раціоналізм і послідовне наголошення Розуму завершується усвідомлення обмеженості Розуму з боку ірраціонального і тим самим справжнім визначення меж і обсягів самого розуму і того, що його обмежує - почуттів, емоцій, містики тощо.
_________________________________________
П.С. Вихідна стаття, що покликала до цих думок:
Сярод спосабаў самасцвярджэння, як і ўгаворвання "заблудлых" асаблівае месца займае "культ Дарослага". Слова "дарослы" усё яшчэ захавала адназначна (ну, амаль адназначна) станоўчую канатацыю, і таму яго актыўна імкнуцца замацаваць за сабой, паралельна пераконваючы навакольных далучыцца да "дарослага" свету.
Толькі часцей за ўсё, на маю думку, адэпты культу Дарослага хлусяць: яны спрабуюць далучыць да зусім іншага свету.
Вось два самыя характэрныя заклікі гэтых адэптаў:
1. "Калі ж ты нарэшце зразумееш, як уладкаваны свет, і перастанеш пераймацца з гэтай нагоды?"
2. "Калі ж ты нарэшце нагуляешся?"
Як па-вашаму, гэта дарослая пазіцыя? Давайце разбярэмся.
Што такое "дарослы"? Гэта чалавек, які знаходзіцца ў зоне плюс-мінус піка сваіх магчымасцяў. Спачатку ў дзіцяці магчымасцяў мінімум, затое ёсць высокая вытворная (АКА здольнасць да навучання), потым магчымасці растуць, а вытворная падае, затым нейкі час магчымасці ідуць па вельмі пакатым графіку, падрастаючы або падаючы, але ненашмат (гэта і ёсць дарослы стан), а потым пачынаюць зніжацца (старасць).
Што такое "зразумееш", як уладкаваны свет? Гэта азначае "калі ж ты нарэшце перастанеш думаць і зафіксуеш свой мозг у стацыянарным стане". Або іншымі словамі: "Калі ж ты нарэшце станеш старым?"
Заўважу, што далёка не кожны чалавек даходзіць да гэтага непрыемнага стану нават у 90 гадоў: многія так і не страчваюць магчымасць успрымаць свет вакол сябе. А нехта дасягае ўжо ў 20 і пачынае дэградаваць проста з гэтага месца. Калі свет ужо склаўся ў "пункт гледжання", спазнанне і развіццё спынілася - гэта стан, што не патрабуе высілкаў, але падсвядома некамфортны. І вельмі хочацца надаць яму ўнутраную значнасць - пераканаўшы ўсіх, што яны да гэтага павінны імкнуцца.
Усе спробы "абломваць рамантыкаў" - таксама праява ўласнай дэградацыі. "Я ўжо не магу пераймацца, нечага шукаць і знаходзіць - а ён чаму можа? Хай неадкладна перастане!"
Пра тое ж самае - анекдот пра змаганне акынаў:
"Малады Акын выступае: і такія пошчакі на дутары, і гэткія... Усе проста заслухаліся. Выходзіць стары сівы акын. Кранае адну струну:" Бздыннь... Бздыннь... Бздынннь... "Аксакалы раяцца - перамог стары. Госці: "Але чаму? Бо той і так, і гэтак..." - "Малады яшчэ. Шукае. А гэты - ужо знайшоў!"
Вось гэта і ёсць ідэалогія "культу Дарослага" у чыстым выглядзе. Vivat тупік...
А "калі ж ты нагуляешся" перакладаецца як "калі ж ты страціш большую частку патрэбаў". Вось менавіта так, у чыстым выглядзе. То бок ізноў-такі гаворка ідзе пра стан старасці.
Шматкроць праверана на розных прыкладах: гэта не мае ніякага дачынення да выканання суразмоўцам хатніх і іншых абавязкаў, самазабеспячэнні і гэтак далей. Бо гаворыцца з аднолькавым імпэтам, нават калі суразмоўца працуе на сур'ёзнай / высокааплатнай працы, незалежна ад яго сямейнага становішча і нават ад таго, хто з двух суразмоўцаў каго забяспечвае;) То бок па ўсіх мажлівых фармальных крытэрыях "справай" наш "ненагуляны" таксама заняты, але бяда менавіта ў тым, што ён пры гэтым мае нахабства ЯШЧЭ неяк забаўляцца. Замест таго каб заняцца належным даросламу заняткам, напрыклад, бурчаннем;)
Прычым гэтыя заклікі настолькі выціснулі тыя, што рэальна звязаныя з дарослым станам, што будаваць больш асэнсаваны "культ Дарослага" ужо, напэўна, позна. І хутка само слова "дарослы" пакрысе стане лаянкавым.
via andrey_lensky
Прекрасно сказано. До роздумів про дорослість навряд чи можна щось додати. Просто ідеально. Зупинюсь на іншому.
Особливо ідеально сказано про "точку зору" або "мнение". "Иметь своё мнение"...
Взагалі, дві класні гри слів, що переливаються і описують філософію як науку:
1) гра слів "мати" VS "бути" Еріха Фрома, де "мати" означає "хибне, удаване буття", рос. "мнимое бытие". І це "мнимое" буття - є "мати", і коли зараз настала мода казати "мое мнение", "я имею мнение, ты имеешь мнение", то гра слів "иметь мнение" и "иметь... = мнимое бытие" - неповторна гра слів саме рос.мовою.
Кажучи більш брутально, "иметь" можна будь-кого і будь-що. А ти припини "иметь", почни "бути", почни думати.
І як радикально відбиваючий вислів, як фраза-опонент - постає Декартове "Cogito ergo sum", "Я мислю (думаю), отже, я існую (я є)". Мислити/думати = Бути. В той час коли "иметь мнение" прямо асоціюється із "иметь", "мати", протилежність до "бути", до справжнього буття. Власне опозиція "мати VS бути" є загально-філософська - від Платона до Маркса і Хайдеггера "мати щось", "володіти чимось" означає буттєве опосередкування, опосередкованість зв’язку Я і буття, коли чисте моє буття опосередковує речами, якими є володію, моє "имение", "майно"(прим. 1) - "відчужує" мене від мого буття, оштучнює його, о-речевлює, об-ставляє його всіляким мотлохом-речами, що застеляє від мене світ (і "світло") справжнього буття. "Мати", "майно", "маєток" творить довкола нас хайдеггерівський "постав", що займає (знову це ж "мати") місце між Я і буттям як воно є.
Т.ч. - прикольна гра слів: "имеешь мнение?" - можеш "иметь", "мнение", дівчину, машину, - але ти спробуй "быть, а не иметь", бути, а не мати, - а бути - означає думати, бо "я думаю, отже я є.
2) і тут друга гра слів - рос. "иметь мнение" - і укр. "мати думку", "я маю думку".
[мови і цікавинки]
Тут є проблема перекладу укр.мовою. Слово "мнение" українською передається трьома словами:
*думка - що очевидно відсилає до думання, розуму,
*гадка - від "гадати", "здогадуватися",
*опінія - більш молоде, калька з латини.
Кожне слово має свою історію і свою традицію перекладу, свою багатозначність.
Слово "мнение" у філософській мові історично походить від античного поняття "докса". Але це не зовсім правильно. Грецьке "докса" перекладається багатьма словами-
- віра, слава ("православ'я" - "орто-доксія"), тобто слов. "православя" в оригіналі усіх античних мов має корінь "докса".
- думка, думки - "докса", або у множині часто вживається варіант "догмата", від "догма". Думки різних філософів в античності називали "доксами".
- слава ("пре-про-слав-лений" - "гіпер-де-докса-менос"; "славний" - "ен-доксос")
- власне "мнение", із відтінком суб’єктивності, навіть егоїстичної свавільності, з якою хтось виголошує якусь "доксу", достоту "имеет мнение", навіть хибну і помилкову. І тут цікаво, що власне "докса" походить від дієслова "докейн", яке окрім спільного значення "мати/чинити доксу", має ще дуже цікаве значення рос. "казаться", "здаватися", "ввижатися", коротше "бути удаваним", "мнимым", ілюзорним, несправжнім. "Докейн" - це стан, коли вам щось ввижається, напр., привид, або коли ви чимось видаєтесь, наприклад, вдягаєте личину когось/чогось іншого, напр., в театрі, або коли щось вам являється у образі чогось (напр., бог во плоті).
Тобто "мнение" і "мнимое" - рос. гра слів - цілком корелюється із "докса - докейн", "мнение" відсилає до "удаваності", ілюзорності, до "гадки".
Саме гадка фігурує у біблійному (1 Кор. 13:12) "тепер ми бачимо все "гадательно", ніби у (кривім) дзеркалі" (див. прим. 2) Укр. слово "гадати", із похідною "гадкою" та інтонацією здогаду, догадки, "ніби-знання", але "ще-не-знання", а просто "у-явлення", коли щось являється, ввижається, здається чимось, і це явище-явлення створює "у-явлення", що гадається, вгадується, коротше, є гадкою.
Отже, при перекладі з оригінальної грецької "докса, докейн" на церковнослов'янську вже дещо пошкодилося: грецьке "докса", що стало слов'янсько-російським "мнением", зберегло єдність "мнения" и "мнимого" , але єдність "мнения", думки, переконання, "-славія" (православія) загубило. Греки "докомен", мали "правильну" "доксу", тобто думали-гадали про Бога, словяни вже чомусь славили, "доксамен". Інакше кажучи, ми не кажемо вже "мнения", але "думки, мислі" філософів, хоча протилежне не забороняється.
Щодо романських і європейських мов не маю багато матеріалу, але принаймні загальною формулою там стало "opinion", "I have my opinion", "Tengo mi opinion". Opinion як "гадка", "мнение", "позиція" строго і послідовно відрізняється від "думки", thought, pensamiento, cogitation, "I have a thought" або "I have an idea" - це зовсім не опінія. Це радше фіксація моменту думання, що породило думку, але яке ще не завершене, і отже, ще формується, розвивається і т.д.
Але на укр. дуже часто "имею мнение" перекладають як "я маю думку". Це не коректно. Думка - це не "мнение". Думка - це радше "мисль" Укр. "думка" - "філософська думка" - споріднене із словами "мисль", "думати", "мислити". Думка - акт розуму, розумування, cogitatio. Відчуваєте різницю між "мнением" ("мені так здається, я так вважаю") і "думкою" ("я мислю, міркую")? Думка відсилає до античного Розуму, Логосу, логіки. Думати - значить Бути, думка прилучає нас до Логосу, космічного ладу і справжнього Буття.
"Мнение" ж - радше те, що ввижається, або наголошується суб'єктивно, як певне суб'єктивно-упереджене, ангажоване переконання - "я вважаю", "мені ввижається, здається" - це вже "гадка".
Тому переклад "я маю думку" - калька. Більш логічно і по-українськи - "я гадаю", бо "маю гадку" неприродньо. Зрештою, так відновлюється первинно-антична гра слів "доко - докейн", "мнение - мнимое", "гадка - гадане, здогад, вгадувати-здогадуватися".
Коротше, висновки.
Коли ви кажете "имею мнение", "у меня мое мнение, а у тебя твое" - подумайте ще раз, чи не підписались ви тільки-но під актом ганебної капітуляції вашої думки і розуму, чи не відчужили ви самі себе своїм "имением мнения" від справжності "думати" і "бути". І зрештою, памятайте, що тільки Думка і Розум створили Людину, і тільки на базі Розуму можливе по-Розум-іння (прим. 3) між людьми і народами. А емоції-почуття належать навіть тваринам, і наш людський емоційний хаос слід давно впорядковувати критичною здатністю Розуму (див. прим. 4). А інакше й надалі «паритимем один одного мізки».
[примітки та вихідний текст про дорослість]_______________________________________________
Прим. 1. Укр. віддієприкметниковий імениик мав би бути "мання", але рос. гра слів "имение" як також "маєток", "майно" дає право поставити знак рівності між "имением" як похідним від "иметь" і "майном", як похідним від "мати").
Прим. 2. Щодо цитати з Біблії - деталі. Я вжив парафраз рос. тексту «гадательно» Взагалі текст укр. перекладу містить «бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці», грецький оригінал каже «енігма», «загадка» або «здогад». Це той же корінь, що і «гадка», і вказує на примарність, удаваність явлення, яке при цьому може не бути хибним, помилковим, так само як і гадка людська («мнение») може бути справді істинним, але все-таки може і бути джерелом хиби і помилки.
Прим. 3. "тільки на базі Розуму можливе по-розум-іння". Ідеальна, найфілософічніша гра слів, що притаманна саме українській мові, і якої немає в багатьох інших. Рос. "со-гласие" відсилає до голосу, "говорили-балакали", чисто звукової спільності. Англо-романське "consensus" відсилає до спільного чуття, почування (sensus), але також може відсилати до "спільного смислу". Але тільки українською "ми повинні дійти порозуміння" прямо виявляє потребу Розуму для того, щоб уможливити всяке по-розум-іння. Почуття апріорі нероздільні. Навіть у коханні ви можете ділитися вашою любов’ю, але те, що почуваєте Ви, і те, що почуває ваша кохання людина - це є різні емоції і почуття. Навіть сонце, природу, біль кожен відчуває по-своєму. Свій внутрішній біль, ваше Я взагалі ніхто, окрім вас, збагнути, зрозуміти не може - навіть інколи й ви самі, хіба що Бог. А якщо принципово неможливе "з-розум-іння", яке надалі "по-розум-іння"? Тільки смиренне визнання факту почуття/відчуття, тільки відкритість до переживань Іншого - але "зрозумій, що я відчуваю!!!" є нонсенс (до речі, в буквальному сенсі - "нон-сенс", "не-чуття", суто гра слів в латинській мові). Як можна з-розум-іти тебе, коли ти відчуваєш? Можна спробувати відчути, співчути, але не зрозуміти. Нарешті, по-розум-іння можливе лише на базі з-розум-іння, і все це уможливлює здатність до Розуму, мислення, логіки.
Прим. 4. Можуть закинути - ти сухар, в тебе немає серця, чуття, все тільки логічний розум. Ееее... Error! Аж ніяк. Як казали неоплатоніки, скептики і нарешті Кант, що здійснив критику самого розуму - найвище пізнання розуму полягає в усвідомленні меж власного пізнання, меж самого розуму. Саме розум з своєї природи може і має усвідомлювати себе, і це і називається власне критичне ставлення, рефлексія розуму над своїми основами і засадами. Розум критично зважує власні засади і усвідомлює (робить собі відомими) власні межі пізнання. Інакше кажучи, велич і досконалість розуму означає саме його здатність усвідомити, де він сам завершується і де починається не-розум, ірраціональне (чуття, містика, священне, Бог). Тому велике завдання Розуму є "визначення" - не тільки в сенсі логічного визначення суті речей, але і в первісному розумінні "визначення" - визначити, де закінчується одне, а починається інше, в т.ч. власні межі, що тільки розум здатен з-розум-іти, визначити і покласти собі, бо саме йому належить свідомість і визначення.
Простіше кажучи, послідовний раціоналізм і послідовне наголошення Розуму завершується усвідомлення обмеженості Розуму з боку ірраціонального і тим самим справжнім визначення меж і обсягів самого розуму і того, що його обмежує - почуттів, емоцій, містики тощо.
_________________________________________
П.С. Вихідна стаття, що покликала до цих думок:
Сярод спосабаў самасцвярджэння, як і ўгаворвання "заблудлых" асаблівае месца займае "культ Дарослага". Слова "дарослы" усё яшчэ захавала адназначна (ну, амаль адназначна) станоўчую канатацыю, і таму яго актыўна імкнуцца замацаваць за сабой, паралельна пераконваючы навакольных далучыцца да "дарослага" свету.
Толькі часцей за ўсё, на маю думку, адэпты культу Дарослага хлусяць: яны спрабуюць далучыць да зусім іншага свету.
Вось два самыя характэрныя заклікі гэтых адэптаў:
1. "Калі ж ты нарэшце зразумееш, як уладкаваны свет, і перастанеш пераймацца з гэтай нагоды?"
2. "Калі ж ты нарэшце нагуляешся?"
Як па-вашаму, гэта дарослая пазіцыя? Давайце разбярэмся.
Што такое "дарослы"? Гэта чалавек, які знаходзіцца ў зоне плюс-мінус піка сваіх магчымасцяў. Спачатку ў дзіцяці магчымасцяў мінімум, затое ёсць высокая вытворная (АКА здольнасць да навучання), потым магчымасці растуць, а вытворная падае, затым нейкі час магчымасці ідуць па вельмі пакатым графіку, падрастаючы або падаючы, але ненашмат (гэта і ёсць дарослы стан), а потым пачынаюць зніжацца (старасць).
Што такое "зразумееш", як уладкаваны свет? Гэта азначае "калі ж ты нарэшце перастанеш думаць і зафіксуеш свой мозг у стацыянарным стане". Або іншымі словамі: "Калі ж ты нарэшце станеш старым?"
Заўважу, што далёка не кожны чалавек даходзіць да гэтага непрыемнага стану нават у 90 гадоў: многія так і не страчваюць магчымасць успрымаць свет вакол сябе. А нехта дасягае ўжо ў 20 і пачынае дэградаваць проста з гэтага месца. Калі свет ужо склаўся ў "пункт гледжання", спазнанне і развіццё спынілася - гэта стан, што не патрабуе высілкаў, але падсвядома некамфортны. І вельмі хочацца надаць яму ўнутраную значнасць - пераканаўшы ўсіх, што яны да гэтага павінны імкнуцца.
Усе спробы "абломваць рамантыкаў" - таксама праява ўласнай дэградацыі. "Я ўжо не магу пераймацца, нечага шукаць і знаходзіць - а ён чаму можа? Хай неадкладна перастане!"
Пра тое ж самае - анекдот пра змаганне акынаў:
"Малады Акын выступае: і такія пошчакі на дутары, і гэткія... Усе проста заслухаліся. Выходзіць стары сівы акын. Кранае адну струну:" Бздыннь... Бздыннь... Бздынннь... "Аксакалы раяцца - перамог стары. Госці: "Але чаму? Бо той і так, і гэтак..." - "Малады яшчэ. Шукае. А гэты - ужо знайшоў!"
Вось гэта і ёсць ідэалогія "культу Дарослага" у чыстым выглядзе. Vivat тупік...
А "калі ж ты нагуляешся" перакладаецца як "калі ж ты страціш большую частку патрэбаў". Вось менавіта так, у чыстым выглядзе. То бок ізноў-такі гаворка ідзе пра стан старасці.
Шматкроць праверана на розных прыкладах: гэта не мае ніякага дачынення да выканання суразмоўцам хатніх і іншых абавязкаў, самазабеспячэнні і гэтак далей. Бо гаворыцца з аднолькавым імпэтам, нават калі суразмоўца працуе на сур'ёзнай / высокааплатнай працы, незалежна ад яго сямейнага становішча і нават ад таго, хто з двух суразмоўцаў каго забяспечвае;) То бок па ўсіх мажлівых фармальных крытэрыях "справай" наш "ненагуляны" таксама заняты, але бяда менавіта ў тым, што ён пры гэтым мае нахабства ЯШЧЭ неяк забаўляцца. Замест таго каб заняцца належным даросламу заняткам, напрыклад, бурчаннем;)
Прычым гэтыя заклікі настолькі выціснулі тыя, што рэальна звязаныя з дарослым станам, што будаваць больш асэнсаваны "культ Дарослага" ужо, напэўна, позна. І хутка само слова "дарослы" пакрысе стане лаянкавым.
via andrey_lensky