Прочитавши
аналітику пана О.Гавроша, мав намір дати повну відповідь на масштабну аналітичну роботу, але згодом зрозумів, що не зможу вмістити свої аргументи в компактний формат. Що в принципі і логічно, бо вказувати на незначні неточності визнаного авторитета літератури та журналістики в аналогічному форматі було б нескромно. Відповіді пересічного користувача фейсбуку на широкі мазки метра повинні бути аргументовані. Це нормально. Так і буду робити, розділивши відповідь на частини. Але перед тим викажу свою власну позицію до національності «русин» та «русинської нації».
Питання національності є індивідуальним рішенням особистості. Згідно останнього перепису населення (2001 р.), в Україні проживає понад 10 тисяч людей (абсолютна більшість з них на Закарпатті), які ідентифікують себе як русини. Зверну увагу на особливість останнього перепису (я, так сталось, в ній участі не приймав). Національності русин в анкетах не було і тільки виявивши певну настирливість, можна було змусити анкетувальників записати в анкети національність - русин. Таким чином, згідно офіційних даних, русинська національна громада (принципово не використовую терміну меншина) на Закарпатті є п’ятою за своєю чисельністю (після угорців, росіян, ромів, румун). Сам особисто я - є русином, але усвідомлення цього прийшло лише в цьому тисячолітті.
Десь до 90-х років минулого століття, тільки зрідка чув, що раніше на Закарпатті проживали русини. Прощений Нянько, ходив на початку цих років на засідання Товариства русинів у Мукачеві, але детально на ці теми ми, особливо, ніколи не спілкувались. Другою зустріччю з темою русинства стала моя поїздка (1995 р.), як представника місцевого самоврядування, на навчання до Великобританії. Перед поїздкою запропонував представникам всіх (!) національних громад краю, передати свої данні для налагодження стосунків з діаспорою в Англії. На пропозицію відгукнулись тільки русини. Не особливо вникав у суть документів, навіть не все пам’ятаю, що там було (лист чи то до Папи Римського, чи від нього та інші інформаційні матеріали). Також не знав, що у Британії українська діаспора представлена емігрантами із Галичини часів другої світової війни. Без всякої задньої думки передав їм ці документи. Скандал був грандіозний - мене ледь достроково не відправили на Україну. Захистили мене керівники делегації, які змогли запевнити представників діаспори, що я й сам не віддавав собі звіту, що то за документи. Що повністю відповідало дійсності.
Більш глибоко стикнувся з русинським питанням, коли працював над довідником «Закарпаття. Хто є хто». В першому томі (2004 р.) були розміщені матеріали про найбільші національні громади Закарпаття - угорську, румунську та ромську. В другому томі видання вирішив продовжити тему та розмістити матеріали про німців, євреїв,росіян, вірменів, поляків і логічно про русинів. Тоді вже розумів всі складності теми, тому звернувся до наших авторитетних істориків: "Хто може фахово та толерантно написати матеріал про русинів?" Всі, в тому числі послідовні противники русинства, назвали прізвище - Миколи Макари. Він і написав статтю до другого тому видання «Закарпаття. Хто є хто» «Русини Закарпаття» (
http://who-is-who.ua/disk/book.swfс.124-125), яка закінчувалась словами: «Отже русини хочуть єдиного: щоб їх визнали рівними серед рівних етнічних спільнот багатонаціональної України. Русини не протиставляються слов’янським народам - росіянам, українцям, словакам чи іншим народам. Вони з ними близькі, споріднені, але не тотожні - бо різні. Наше майбутнє - у єдності, а єдність - у різноманітності».
В подальшому, цілком свідомо, вивчав історичні та архівні матеріали по русинському питанню. Завершальним, в усвідомленні себе як русина, стали дані приведені О.Філіпповим у виданні «Історична символіка поселень Мукачівського району», де були відомості про переписи населення Підкарпатської Русі, і в тому числі, по 1930-му року, де вказано, що в селі Зняцьово ( звідки йдуть мої коріння, як мінімум, чотирьох поколінь) проживали русини (2311 чол.), чехословаки, мадяри, німці, євреї та всього 4 іноземці (до яких, згідно результатів перепису, чехи відносили українців, росіян …). Моїх прямих родичів у Зняцьові в той час було набагато більше. Таким чином, мої коріння - русинські, ним я себе і усвідомлюю. Мій син - наполовину русин, на 3/8 росіянин і на 1/8 українець - усвідомлює себе українцем. Трагедії з цього не роблю - це його особиста справа дорослої людини. В кінці кінців, я у 19 років, навіть, не знав про існування русинів. Мої родичі (із спільними коріннями) усвідомлюють себе русинами, русинами-українцями, українцями-русинами, українцями, а для декого ці питання не особливо важливі. Але тільки українці, із моїх родичів, вважають всіх інших зрадниками (правда кого, я не знаю).
Чи маю я підстави ідентифікувати себе з такою національністю і чи існує вона? Важаю, що маю і вона існує. Національність русин визнавалась до 1946 року всіма державами в які входило, за визначенням ужгородських істориків, «історичне Закарпаття» - Австро-Угорщини, Угорщини, Угорської республіки, Чехословаччини, Угорського королівства і тільки після входження в склад СРСР, в один день, національність русин зникла. І, хоча Україна послідовно бореться із викоріненням окупаційного минулого СРСР, демократична Україна національність «русин» продовжує не визнавати, В цьому питанні, совковість не вдається викорінити. Крім того, національність «русин» визнається у всьому цивілізованому світі. Втім, я не роблю з цього трагедії, адже Україна - молода країна і тільки на початку свого шляху до цивілізованих та демократичних країн.
Складніше з питанням нації, але і тут з усім можна розібратись, при наявності доброї волі. Ознаки нації (навіть у Вікіпедії є): спільне походження, територія, економічні зв'язки, мова, культура, особливості характеру (ментальність), власна державність або прагнення до її створення. З моєї точки зору, всі складові, щоб русинам вважати себе нацією присутні - і спільне походження, і територія, і мова у них своя (схожа із сусідами, але своя), і своєрідна культура, що проявляється в музиці, костюмах, кухні .... та і ментальність відрізняється від найближчих сусідів (але майже ідентичне до загальнодержавного), що особливо проявляється під час виборів або по відношенню до духовного життя. Виникають деякі невідповідності з останнім критерієм - власна державність або прагнення до її створення. Протягом всього попереднього історичного періоду, русини ніколи не наполягали на власній державності - їх цілком задовольняла автономія. При чому, у всі часи вони домагались її виключно демократичним шляхом. Так було до 1939 року, так є і в сучасній Україні. Можливо, з точки зору пасіонарних українців, це є ознакою меншовартості, але це позиція русинів і її треба поважати. Хоча така позиція не врятувала русинів від навішування на них ярликів сепаратистів, з боку тих же пасіонарних українців. Сюрреалізм якиїсь, чи не так? Смайлик «smile» Втім, про цю ситуацію, яка широко представлена Олександром Дюловичем статті, наступного разу.
Ранее
Русинское Движение уже высказывалось по этому поводу.
https://www.facebook.com/vladmerzin/posts/926231334164580 Петр Гецко о венгерско-русинских отношениях в Закарпатье