ПАМ’ЯТКА УЧАСНИКУ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ
ПАМ’ЯТКА
УЧАСНИКУ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ
Правовою основою перепису населення в Україні є Конституція України, Закон України "Про державну статистику", Закон України "Про Всеукраїнський перепис населення".
Суб’єктами перепису населення є:
- респонденти - громадяни України, в тому числі ті, що на встановлену дату Перепису населення перебувають за її межами, а також іноземці та особи без громадянства, які на встановлену дату перепису населення перебувають на території України;
- тимчасовий переписний персонал та інші працівники, які залучаються до підготовки і проведення перепису населення, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів;
- спеціально уповноважені центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також інші юридичні особи, їх філії, відділення, представництва тощо, які залучаються згідно з їх компетенцією до проведення перепису населення;
- користувачі даних перепису населення (ст. 4 Закону України "Про перепис населення").
Респонденти (ті, кого переписують) мають право:
- знати, які первинні дані про них збираються у процесі перепису населення, з якою метою вони збираються, як, ким і з якою метою використовуються;
- ознайомитися із записами у переписних листах та іншій переписній документації, які містять інформацію про дану особу;
- вимагати від тимчасово переписного персоналу пред’явлення відповідного посвідчення. У разі відмови у такому пред’явленні, вони не зобов’язані надавати відповіді на запитання;
- за самовизначенням записати свою національність (народність) або етнічну групу (РУСИН), згідно з Інструкцією, затвердженою Наказом Державного комітету статистики від 12. 11. 2010 року № 453;
- респонденти зобов’язані безоплатно у повному обсязі за встановленою формою і у визначені терміни подати достовірні первинні дані (ст. 11 Закону України "Про перепис населення").
Права і обов’язки тимчасового переписного персоналу:
- тимчасовий персонал має право відвідувати житлові будинки та житлові приміщення в інших будівлях з метою виконання покладених на них обов’язків після пред’явлення дійсного посвідчення та за згодою господарів;
- до обов’язків тимчасового персоналу відноситься:
- перед початком опитування пред’явити респонденту відповідне посвідчення;
- якісно і в установлені терміни виконувати роботи відповідно до своїх повноважень;
- у процесі опитування безумовно дотримуватись переліку запитань, встановлених програмою Перепису, і точно передавати її зміст;
- чітко і достовірно записувати дані, які усно або письмово повідомляє респондент, не допускати перекручення їх змісту;
- неухильно дотримуватися вимог щодо заборони повідомляти будь-кому, крім опитуваного респондента, зміст заповненої щодо нього переписної документації (ст. 12 Закону України "Про перепис населення").
Особи, винні у порушенні вимог Закону України "Про перепис населення", несуть відповідальність,
передбачену законами України (ст. 15 Закону України "Про всеукраїнський перепис населення").
З метою забезпечення дотримання своїх прав, респондент повинен посилатися на ст. 11 Закону України "Про перепис населення", в якій передбачені права респондента, ст. 14 Закону України "Про перепис населення", де передбачено право користувача-респондента на вільний і безкоштовний доступ до даних перепису населення, які стосуються його особисто, також на ст. 32 Конституції України, яка передбачає, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, організаціях з відомостями про себе, які не є державною, або іншою захищеною законом таємницю.
Відривний талон
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------лінія відриву-------
Я, _____________________________________________________________________,член переписного персоналу,
Посвідчення №_________,видане___________________________________________________________________
засвідчую, що респондент __________________________________________________, який проживає за адресою:
_____________________________________________________________________, на підставі ст. 5 Закону України "Про Всеукраїнський перепис населення" подав первинні дані про себе, в яких відніс себе до етнічного походження "РУСИН", а мною в переписному листі в графі "етнічне походження" зроблено відповідний запис "РУСИН".
_______________________ (__________________________________).
підпис П.І.Б.
Русинко і Русине! Люде і жони!
Ми, ПІДКАРПАТСЬКІ РУСИНИ - визнані ще в 1918 році як КОРІННИЙ НАРОД НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ, ми маємо свою територію із закріпленими міжнародними договорами кордонами,
ми після ропаду СРСР законно скористалися своїм правом на самовизначення і шляхом прямого волевиявлення на референдумі 1991 року визначили статус своєї території в складі України як
«спеціальної самоврядної території без входження в будь-які інші територіальні утворення».
Згідно Декларації ООН «Про права корінних народів» від 13 вересня 2007 року,
ми, РУСИНИ, як Корінний Народ, маємо права на володіння всією своєю землею, природними ресурсами, на свою мову, культуру, релігію, освіту, на на вільний розвиток, на автономію або самоврядування, на представництво в усіх органах влади.
31 травня 2012 року Український та Русинський Корінні Народи взаємно визнали один одного
та підтвердили всі належні їм права шляхом підписання спеціального «Меморандуму-Спомениці».
При проведенні Всеукраїнського перепису населення 2013 року і українська влада нарешті
буде змушена ВРАХУВАТИ наші права як громадян України Русинської національності,
але це відбудеться лише в тому разі, якщо всі ми самі чітко заявимо
про свою приналежність до РУСИНСЬКОЇ національності та про свої права!
Русини на нашій землі були, є, і завжди будуть !!!
Згідно перепису в Австро-Угорщині у 1910 р. в нашому краї було 294,8 тисяч русинів із 595,5 тисяч населення, в Чехословаччині у 1921 р.- 372,8 тисяч із 604,5 тис. населення, у 1930 р.- 450,9 тисяч із 725,3 тис. населення, у 1936 р.- 520,2 тисячі із 798,3 тис. населення, в Угорщині у 1941 р.- 502,3 тисячі із 852,5 тис. загальної кількості жителів краю. Решта - угорці, євреї, румуни, чехи, словаки та інші.
Із 1945 р. радянська влада заборонила згадувати і вживати назву нашого РусинськогоНароду.
Незважаючи на те, що РУСИНИ сьогодні визнані в 22 країнах світу, українська влада також не визнає наш народ, тобто не хоче знати і не хоче розуміти, що Русини ще після першої світової війни
визнані окремим народом разом із чехами, словаками та іншими народами Центральної Європи.
Разом з тим, всі існуючі закони та міжнародне право, рішення № 241 Закарпатської обласної ради
від 7 березня 2007 року про визнання на території Закарпатської області національності «Русини»,
а також новий закон «Про засади державної мовної політики»,
яким нарешті визнана наша РУСИНСЬКА МОВА,
дозволяють нам вільно заявити про свою приналежність
до Русинської національності !!!
Тому згадайте, ким були ваші батьки, діди, знайдіть їхні громадянські документи та документи на землю і інше майно, прислухайтесь до своєї генетичної пам’яті і своєї совісті, подумайте про майбутнє своїх дітей та внуків, НЕ БІЙТЕСЯ! СКАЖІТЬ собі і владі ПРАВДУ! І тоді ПРАВДА переможе!
Для цього треба зробити перший крок - при проведенні
перепису записатися РУСИНОМ або РУСИНКОЮ !!!
Вимагайте від переписного персоналу підтвердити ваш вибір про свою Русинську національність записом у відривному талоні доданої до цього звернення «Пам’ятки». Якщо переписчик відмовиться засвідчити ваш вибір у відривному талоні, ви маєте право відмовитися надавати йому дані про себе. Ви можете також вимагати копію переписного листа із даними про себе та з підписом переписного персоналу. Відривний талон принесіть або віддайте прямо в руки представникові русинської організації, якого ви знаєте і якому довіряєте. Всі талони по перепису будуть підраховані, а результати опубліковані.
Обов’язково залишіть собі копію відривного талона!
Памятаймо, що ми, РУСИНИ, разом з іншими націями у складі багатонаціонального українського народу є державоутворюючою нацією, це по нашій волі у 1991 р. створена незалежна держава Україна!
Памятаймо, що тільки по громадянству в державі з назвою «Україна» ми всі разом є українцями, але по національності всі люди мають невідємне право називати себе кожен по-своєму,
а ми - маємо право і честь називати себе РУСИНАМИ !!!
Час настав!!! З Русинами Правда !!! З Русинами Бог !!! Зробіть свій вибір !!!
Це наша вітцівська земля, ми маємо на неї право і повинні поводитися як її господарі!
Ми віримо в кожного РУСИНА і РУСИНКУ, ми служимо спільній справі - визнанню Русинського Народу в Україні, його рівноправності і самоврядування в українській державі, яку ми ж і створили!
Закарпатське Народне Обєднання «Суб’Карпатія»
Підкарпатські Русини - корінний народ на своїй землі - історичній Підкарпатській Русі
Підкарпатські русини ще 26 жовтня 1918 року отримали офіційне міжнародне визнання як один із центральноєвропейських народів з усіма правами на самовизначення та створення власної державності. Ці права народу вже ніким не можуть бути скасовані, забрані, тільки сам народ шляхом демократичного волевиявлення може приймати рішення про власне перебування та його форму, статус перебування разом із власною територією в складі тої чи іншої держави або про створення власної державності.
В другій половині 1919 року Великими союзними державами було прийнято кінцеве рішення про входження «території русинів на південь від Карпат» в склад новоствореної Чехословацкої Республіки у статусі найбільш широкої територіально-політичної автономії, сумісної з єдністю ЧСР.
Це було зафіксованно в Версальскому мирному договорі (ст. 81), Сен-Жеменскому мирному договорі з Австрією ст.53, Сент-Жерменскому мирному договорі с ЧСР (ст.10-13), Тріанонскому мирному договорі (ст. 4) і частково - в Севрскому мирному договорі (ст.2). Кордони новоствореної ЧСР, в склад якої ввійшла Підкарпатська Русь, були встановлені «Радою десяти», яка прийняла відповідну Постанову 12.06.1919 року.
Отже, ПІДКАРПАТСЬКІ РУСИНИ - визнаний світовим співтовариством КОРІННИЙ НАРОД НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ, який має свою територію з визнаними і визначеними міжнародними правовими актами кордонами, і який шляхом прямого волевиявлення на референдумі 1991 року визначив статус своєї території в складі України як «спеціальної самоврядної території без входження в будь-які інші територіальні утворення».
Якими ж є права корінних народів згідно міжнародних актів, які повинні беззаперечно виконуватися і Україною?
Проблема прав корінних народів має свою специфіку, яка відрізняє її від загальної проблеми прав меншин, зокрема, прав національних меншин. Ці категорії прав дещо подібні, але вони не є тотожними.
Принципова відмінність полягає в тому, що хоча корінні народи не завжди є титульними етносами, але вони споконвіку проживали на територіях сучасних незалежних держав, вважають ці території своєю батьківщиною і зберігають із своєю землею особливо міцні духовні зв'язки. Корінні народи є нащадками людей, що населяли ці території до прибуття туди іншого населення, до завоювання, захоплення, приєднання, або включення іншими способами своїх власних земель в межі тієї чи іншої держави.
Існуючі міжнародні договірні норми враховують специфіку корінних народів тих країн та територій, на яких прибульці з'явилися пізніше, як 1-2 століття тому назад і даний факт не викликає сумніву.
Відносно території сучасного Закарпаття корінними народами можна вважати тих, представники яких компактно, своїми окремими громадами, проживали тут ще до першої світової війни.
Це - русини (рутени-долішняни, лемки, бойки, гуцули), угорці, румуни, словаки, чехи, німці (шваби), волохи. Оскільки корінні щодо автохтонної території народи сприймаються країною їх перебування і як національні меншини, вони і у цьому вимірі можуть здійснювати свої права як у індивідуальному, так ів колективному аспектах. До таких корінних народів, що Україною можуть сприйматися і як національні меншини, на території нинішнього Закарпаття відносяться угорці, румуни, словаки, чехи, німці (шваби), які мають свої материнські країни, і з якими Україна має відповідні договори.
Корінні народи не мають домінуючого положення в суспільстві, але вони мають культурні й інші відмінності від іншої частини населення, постійно і однозначно усвідомлюють свою окремішність, належність до корінного народу, відмінність від прибульців, переселенців, мігрантів, інших громадян.
До того ж, на відміну від національних меншин, корінні народи не мають власних національних держав поза межами країн свого постійного проживання, що унеможливлює захист їхніх прав за допомогою такого потужного інструменту, як укладання двохсторонніх «симетричних» міждержавних угод.
Тому проблема прав корінних народів - це проблема встановлення такого демократичного режиму, в якому були б втілені принципи надійного захисту прав та інтересів вразливих меншин, як складових частин народів окремих багатонаціональних держав, у їхніх стосунках з домінуючою більшістю.
Права корінних народів - це окрема сфера захисту прав і свобод, при цьому права «корінних народів» (Indigenous Peoples' Rights) розглядаються в основному як колективні, (хоча в документах фігурують і дефініції про «осіб, що належать до корінних народів»), в той час як права національних меншин у сучасних правових документах здебільшого надаються окремим членам групи, особам, а не групам як таким, тобто, ці права є в основному індивідуальними.
Забезпечення прав корінних народів та національних меншин сприяє політичній стабільності поліетнічних країн, особливо в перехідні періоди їхнього розвитку. Тому ця проблема має безпосереднє відношення до національної та регіональної безпеки, вирішення проблеми захисту прав не тільки національних меншин, але й корінних народів є важливою умовою збереження миру і зміцнення стабільності в Європі.
Універсальні міжнародні документи, які визначають загальні принципи прав корінних народів:
- Хартія і статут ООН;
- Конвенція по запобіганню злочину геноциду та покарання за нього;
- Конвенція проти дискримінації в галузі освіти;
- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;
- Резолюція 1514 Генеральної Асамблеї ООН 1961 р. про надання незалежності колоніальним країнам та народам;
- спільна стаття 1 двох Міжнародних Пактів 1966 р. (відповідно, про соціальні, економічні та культурні права і про громадянські та політичні права);
- Декларація принципів міжнародного права стосовно дружніх відносин між державами відповідно до Хартії ООН (Додаток до Резолюції 2625 (ХХV) Генеральної Асамблеї ООН 1970 р.;
- Рамкова Конвенція про захист національних меншин від 01. 02. 1995 року, ратифікована Україною 09. 12.1997 р.;
- Документ Копенгагенської наради 5-29 червня 1990 року Конференції з людського виміру Організації Безпеки та Співробітництва у Європі, розділ ІV, «Права національних меншин»;
Більш спеціалізованими міжнародними інструментами захисту прав корінних народів є Конвенція N 107 і Конвенція N 169 Міжнародної Організації Праці.
Найбільш детально розроблені правові норми та стандарти стосовно прав корінних народів містяться в Декларації ООН «Про права корінних народів» від 13 вересня 2007 року.
Визначені цими документами права корінних народів стосуються досить широкого кола культурних, соціально-економічних та політичних прав, причому специфіка прав корінних народів полягає в тому, що вони мають в основному колективний вимір.
Найважливіші права корінних народів охоплюють:
- право на повне і дійсне користування основними правами і свободами людини;
- право на свободу і рівність з іншими людьми в суспільстві без якої-небудь дискримінації;
- право на такі специфічні форми самовизначення, як автономія або самоврядування в усіх питаннях, які стосуються їхніх власних справ та потреб в таких сферах як культура, релігія, освіта, інформація, охорона здоров’я, будівництво житла, соціальний захист, працевлаштування, економічна діяльність;
- право на фінансову підтримку держав та міжнародних інституцій для виконання цих автономних функцій;
- право визначати власні пріоритети в розвитку їхнього життя, інститутів і землі, на якій вони живуть традиційно;
- право брати участь у формуванні і здійсненні загальнодержавних і регіональних планів і програм для їх всестороннього розвитку;
- право на збереження їхньої землі, навколишнього середовища, традиційних економічних структур, способу життя;
- право на збереження, керування, використання природних ресурсів;
- право вимагати, щоб державні органи в обов'язковому порядку консультувалися з ними в справах внутрішнього і міжнародного співробітництва по здійсненню проектів, особливо по освоєнню природних ресурсів, щоб ці проекти не нанесли економічний і екологічний збиток навколишньому середовищу корінних народів і таке інше;
- право на активну співпрацю з державними органами влади на всіх рівнях прийняття політичних рішень у питаннях, які стосуються прав та інтересів корінних народів;
- право на вільний розвиток та зміцнення своїх окремішних політичних, економічних, соціальних та інших характеристик та правових систем, із збереженням водночас права на повноцінну участь у політичному, економічному, соціальному та культурному житті держав, на території яких вони проживають;
- право на збереження, ефективне відновлення та передачу наступним поколінням своїх культурних традицій та духовних цінностей, в тому числі власної історії, мови, усної традиції, філософії, письменності та літератури, географічних назв, власних імен та прізвищ;
- колективне та індивідуальне право не бути підданими геноциду, етноциду чи асиміляції іншими культурами, притаманними домінуючій більшості населення, шляхом застосування законодавчих, адміністративних чи інших заходів;
- право не бути примусово переселеними з територій свого постійного або традиційного перебування;
- право на одержання справедливої компенсації за всі акції, спрямовані на позбавлення власної землі, майна, духовної та культурної спадщини, історичних пам’яток, матеріальних та духовних цінностей;
- право вільного доступу до всіх форм освіти, в тому числі право на впровадження та управління власними освітніми системами та інституціями для навчання рідною мовою.
Національне законодавство країн, в межах територій яких проживають корінні народи,
повинне враховувати традиції і звичаї корінних народів.
Покращення умов життя, праці і рівня охорони здоров'я, освіти та культури корінних народів
повинне бути пріоритетним у планах соціально-економічного розвитку регіонів,
в межах яких проживають представники корінних народів.
Завданням всіх органів влади і місцевого самоврядування на території Закарпаття - історичної Підкарпатської Русі, є забезпечення всіх прав
Корінного Русинського Народу.
ЗНО«СубКарпатія» (c)
САЙТ ПОДКАРПАТСКАЯ РУСЬ
