Про дім та Еріка Саті
Музичний епіграф
Ерік Саті, Гноссієни
Для того, щоб зрозуміти авангардові напрямки музики ХХ століття, потрібно зрозуміти філософію музики Джона Кейджа, а для того, щоби зрозуміти Кейджа, потрібно зрозуміти Еріка Сати.
Завдяки Саті, я вперше за довгі роки повернулась до дому. Його музика не була для мене новою. Чую його вперше, але таке враження що він вже був, просто я нарешті до нього повернулась, віднайшла, пригадала. Воно й не дивно, чому Саті був для мене як батьком, адже в ньому черпав натхнення мільтінструменталіст Ян Тірсен. І це відчуття дому було не безпідставне. Це не була музика Тірсена, казкова, тонка, ненав’язлива … Це були його витоки, витонченіші і ще менш претензійні, але разом з тим глибокі, дуже глибокі ноти…
Музика Саті межує на кордоні гарного смаку і несмаку. Ще трохи і він переступить цю межу. Але він не переступає. Це останній воїн старого покоління інструменту і герої нової авангарди. Це був початок музики, яка прагнула не всеохопності, як Вагнерівські опери, які вже розпирало від звуку, або симфонічні концерти початку ХХ століття, які налічували до 1000 виконавців. Він від цього відрікся. Хворобливість і декаданс музики Саті є всюди, навіть в назвах його композицій: Гноссиени, Пастка медузи, Меса для бідних, Сушені ембріони.
Його музику називають кав’ярняною, легкою, безпретензійною. Я б її швидше окреслила як хворобливу, слабку, меланхолійну та іронічну. Вона схиляє до роздумів про бідних, про багатих, про життя, про сенс, про себе. Вдячна Саті за дім, до якого він мене повернув, показав дорогу.
Джон Кейдж в своєму ессе «W obronie Erika Satie» визнає, що композиції Саті в цілому досіть навіть банальні. Але форма організації звуку, яку шукав Саті, була геніальною. Можна навіть сказати, що завдяки Саті ми знаємо, що таке тиша. Бетховен писав музику, керуючись правилами гармонії, пишучи звук за звуком. Натомість Саті створював не гармонію, а музичну структуру. Для нього важливою була не наступна нота, а тривалість певної фази, її часовий простір і повторення. Компонуючи фази, він шукав простору для музики, він шукав тиші. У 1952 році, публіці буде представлений знаменитий твір тиші і звуків «4’ 33». Перший твір, в якому буде точно окреслений час тривання композиції на концерті.