Рецепти якості
Днями виступили наші володарі думок, Забужко й Андрухович, і розпрозорилося, що обидвоє давно і начисто втратили дотичність до реального життя в Україні, що чомусь не заважає їм додавати свого повчального тону до дискурсу.
Так, "люди хочуть почути від тебе відповідь на питання, як жити" (Забужко), та ж треба вже усвідомити, що ти вже й гадки не маєш, як це в тих людей буває.
Пані Оксана почала про тривожний симптом омолодження української журналістики, який, вона думає, сигналізує лише про відсутність "інформаційної пам’яті": "Ви перетинаєте західний кордон України, на захід від Чопа вмикаєте телевізор у будь-якій країні - і бачите обличчя дорослих, зрілих людей, які ведуть свої авторські програми, людей, яким за п’ятдесят, шістдесят і так далі. І так на всіх просторах цивілізованого світу. Це люди, які дійсно мають що сказати, за щось відповідають - і це абсолютно нормальна практика".
Ще, бачте, молоді писаки йдуть до неї розмовляти непідготовленими: "хочеться сказати - поґуґліть, отам лінк такий-то, про це я говорила там-то і тоді-то".
Пані Оксано, поґуґліть, які в українській журналістиці зарплати, і скільки в ній дорослих людей, що можуть утримати сім'ю за теє. Ось днями вийшло про те, що на захід від Чопа: "Катерина Панова: В польському Neewsweek гонорари у рази більші, ніж в українських ЗМІ". А Ви питаєтеся, де ті люди, що з Вами раніш розмовляли. В рекламі вже, в кращому для них разі.
А це вже час минув, як Забужко вліпила, ніби в нашому метро книжок не читають. Це опівночі тре' було перевірочний рейд робити, чи що?
І ще Андрухович - про "селюків і люмпенів", які не заслуговують на держдопомогу при народженні в них дітей. Є, може, проблема. Мені, мізантропу, може, теж ідеться про якість, а не кількість населення. Та заради м'якого епатажу я на кухні не розводжуся на користь і без того не так уже й латентного геноциду. Не знаю, чи настільки небезпечно для нашої вампірської держави роздавати кошти на дітей, а тільки де ще по Європі вагітність так жахає з матеріальних, мовити би, причин? Авжеж, не там, звідки ви премії та гранти отримали.
Я так уже поважаю обох, кожного за одну книгу, та коли ви, думаючи про Україну, уявляєте лише її обрис на мапі чи архівні фото, дуже вас прошу про інше: не треба більше розповідати, як людям жити.
Так, "люди хочуть почути від тебе відповідь на питання, як жити" (Забужко), та ж треба вже усвідомити, що ти вже й гадки не маєш, як це в тих людей буває.
Пані Оксана почала про тривожний симптом омолодження української журналістики, який, вона думає, сигналізує лише про відсутність "інформаційної пам’яті": "Ви перетинаєте західний кордон України, на захід від Чопа вмикаєте телевізор у будь-якій країні - і бачите обличчя дорослих, зрілих людей, які ведуть свої авторські програми, людей, яким за п’ятдесят, шістдесят і так далі. І так на всіх просторах цивілізованого світу. Це люди, які дійсно мають що сказати, за щось відповідають - і це абсолютно нормальна практика".
Ще, бачте, молоді писаки йдуть до неї розмовляти непідготовленими: "хочеться сказати - поґуґліть, отам лінк такий-то, про це я говорила там-то і тоді-то".
Пані Оксано, поґуґліть, які в українській журналістиці зарплати, і скільки в ній дорослих людей, що можуть утримати сім'ю за теє. Ось днями вийшло про те, що на захід від Чопа: "Катерина Панова: В польському Neewsweek гонорари у рази більші, ніж в українських ЗМІ". А Ви питаєтеся, де ті люди, що з Вами раніш розмовляли. В рекламі вже, в кращому для них разі.
А це вже час минув, як Забужко вліпила, ніби в нашому метро книжок не читають. Це опівночі тре' було перевірочний рейд робити, чи що?
І ще Андрухович - про "селюків і люмпенів", які не заслуговують на держдопомогу при народженні в них дітей. Є, може, проблема. Мені, мізантропу, може, теж ідеться про якість, а не кількість населення. Та заради м'якого епатажу я на кухні не розводжуся на користь і без того не так уже й латентного геноциду. Не знаю, чи настільки небезпечно для нашої вампірської держави роздавати кошти на дітей, а тільки де ще по Європі вагітність так жахає з матеріальних, мовити би, причин? Авжеж, не там, звідки ви премії та гранти отримали.
Я так уже поважаю обох, кожного за одну книгу, та коли ви, думаючи про Україну, уявляєте лише її обрис на мапі чи архівні фото, дуже вас прошу про інше: не треба більше розповідати, як людям жити.