А ось і наступна історія про образотворчі спроби земних створінь.
Картина Шпака
Наступного дня Шпак сидів на порозі своєї шпаківні, звісивши лапки вниз, їв вафлю, пив чай і думав.
І думав він отак: "Хотів би і я намалювати картину, як Білка. Але ще не вирішив, із чого почати".
Шпак відломав дзьобом шмат вафлі, сьорбнув іще чаю і взявся думати знову: "Ось Білка починала від кольору, від вибору олівця, а я не хотів би. Свою картину я міг би намалювати будь-яким олівцем, а її єство від того не змінилося б".
- Про що ти думаєш, Шпаче? - Спитав Грак, який якраз пролітав неподалік і сів на гілку груші поруч зі Шпаковою шпаківнею.
- Я саме думав, - відповів Шпак, - що я міг би намалювати картину будь-яким олівцем, а її єство від того не змінилося б.
- А що таке єство? - Спитав тоді Грак.
- Ну-у... - Протягнув Шпак і відсьорбнув в задумі ще чаю. - Єство - це майже те ж саме, що і сутність.
- Чудово, - відповів на те Грак. - А що таке сутність?
- Гм, - задумався Шпак. - Сутність - це найважливіша ознака. Мабуть.
- Зрозумів, хоча не до кінця, - відповів Грак і злетів у весняне небо.
А Шпак трошки постежив за його польотом, а потім ні з того ні з сього схопився сам, схопив аркуш паперу, чорне чорнило та тонке перо й накарлякав триста вісімдесят закручених каракуль.
Вони виглядали дико і неприручено.
Тоді Шпак взяв товстіше перо і провів поверх неприручених каракуль товсту рівну лінію, а під нею - іще одну. Вийшов кут. Або ж дзьоб.
Над дзьобом Шпак домалював велике чорне око.
- То це я чи Грак? - Запитав Крук, який якраз пролітав неподалік і сів на гілку груші поруч зі Шпаковою шпаківнею. І тихенько дивився, як той малює.
- Га? - Перепитав Шпак, бо не збагнув, про що мова.
- Це ти мій портрет намалював чи портрет Грака? - Поставив по-іншому своє питання Крук.
- Гм-гм, - відповів на те Шпак. І раптом зрозумів, що цілком випадково намалював на картині самого себе.
Наступного дня Шпак сидів на порозі своєї шпаківні, звісивши лапки вниз, їв вафлю, пив чай і думав.
І думав він отак: "Хотів би і я намалювати картину, як Білка. Але ще не вирішив, із чого почати".
Шпак відломав дзьобом шмат вафлі, сьорбнув іще чаю і взявся думати знову: "Ось Білка починала від кольору, від вибору олівця, а я не хотів би. Свою картину я міг би намалювати будь-яким олівцем, а її єство від того не змінилося б".
- Про що ти думаєш, Шпаче? - Спитав Грак, який якраз пролітав неподалік і сів на гілку груші поруч зі Шпаковою шпаківнею.
- Я саме думав, - відповів Шпак, - що я міг би намалювати картину будь-яким олівцем, а її єство від того не змінилося б.
- А що таке єство? - Спитав тоді Грак.
- Ну-у... - Протягнув Шпак і відсьорбнув в задумі ще чаю. - Єство - це майже те ж саме, що і сутність.
- Чудово, - відповів на те Грак. - А що таке сутність?
- Гм, - задумався Шпак. - Сутність - це найважливіша ознака. Мабуть.
- Зрозумів, хоча не до кінця, - відповів Грак і злетів у весняне небо.
А Шпак трошки постежив за його польотом, а потім ні з того ні з сього схопився сам, схопив аркуш паперу, чорне чорнило та тонке перо й накарлякав триста вісімдесят закручених каракуль.
Вони виглядали дико і неприручено.
Тоді Шпак взяв товстіше перо і провів поверх неприручених каракуль товсту рівну лінію, а під нею - іще одну. Вийшов кут. Або ж дзьоб.
Над дзьобом Шпак домалював велике чорне око.
- То це я чи Грак? - Запитав Крук, який якраз пролітав неподалік і сів на гілку груші поруч зі Шпаковою шпаківнею. І тихенько дивився, як той малює.
- Га? - Перепитав Шпак, бо не збагнув, про що мова.
- Це ти мій портрет намалював чи портрет Грака? - Поставив по-іншому своє питання Крук.
- Гм-гм, - відповів на те Шпак. І раптом зрозумів, що цілком випадково намалював на картині самого себе.