depeche mode киев
Сподіваюсь, що пошукові системи нормально проіндексують заголовок цього посту, і організатори концерту зможуть прочитати, що я про них думаю.
Почнемо з хорошого. По-перше, спасіба, що взагалі привезли Depeche Mode в нашу Богом і людьми забуту країну. По-друге, величезна подяка "МТС-Україна" і PR-агнції АPRель за квиточок на цю подію. По-третє, ніколи б не подумала. що це скажу, але спасіба дядє міліціонеру, який допоміг здати мої речі в гардероб. От і все хороше.
А тепер про жлобство.
Одразу ж на мене навіяла жах кілометрова черга біля Палацу Спорту. Людям годинами довелось стояти на холоді, бо дяді міліціонери пропускали всіх "по одному". В 19:30 (в цей час мав початись концерт) ще більша частина народу стояла на вулиці.
Ми з моїми богемними друзями вирішили не гаяти час і пішли в супер-круту кафешку на другому поверсі будинку кіно. Там - все як потрбно: совковий інтер'єр, рафаелло на "барі", пойло в пластиковий стаканчиках, театральна богема і тьотя-касир, яка своєю тінню може закрити півсвіту. Словом, сиділось там чудово.
О пів на дев'яту зважились подивитись, що ж там робиться в Палаці Спорту. Людей на той час майже всіх пустили, і я пройшла без проблем. Прямо переді мною гардеробниця закрилась "шторкою" і відрізала: "Мєста в гардєропє нєт". Ну думаю, класно... Коротше, походила я вокруг-да-около, попсихувала. Ща кілька хвилин таких незадоволених, як я, знайшлося ще з десяток. І от хожу я з пальто по коридору туди-сюди, гардеробниці мене посилають, а музика грає... натовп волає... ну капєц, це так обідно! Слава Богу, під боком виявились стражі порядку. Вони саме зловили якогось нетверезого "пасажира", який і звільнив вішалку для моїх шмоток. От так абсолютно тупо і по-дурному я пропустила нормальний шматок концерту.
Проходячи через 4 сектор, я хоч і здалеку, хоч і на секунду, але побачила Дейва. Коли ж спустилась в свою 2 фан-зону, з моїм зростом, могла лише бачити шматок екрану позаду сцени. Але не це мене найбільше бентежило. По-перше, значну частину пісень виконував бєлокурий красавчік (Мартін Гор), я його не люблю. По-друге, Дейв не заспівав мою улюблену John The Revelator, не стрибав по сцені і взагалі виглядав досить в'ялим і змученим.
Але (!) найбільшої уваги заслуговує публіка. Більшість людей, які стояли поряд зі мною, нагадували, скоріше, зомбі, а не фанів рок-гурту. Височезний мужик переді мною стояв, як стовп, і ще й заклав руки за голову, щоб я ЩЕ КРАЩЕ БАЧИЛА. А якась женщіна поряд зі мною демонстративно закрила вуха, тіпа щоб волання натовпу нє увєчілі їйо нєжниє барабанниє пєрєпонкі. ДАРАГАЯ, ти шо, в філармонію прийшла? І куди б я не переміщувалась, всюди зустрічала от таких от прекрасних людей.
Коли виступ закінчився, а не було навіть Personal Jesus, я ледь не розплакалась. Зітхнула з полегшенням, коли її виконали на біс.
Після завершення концерту, волна людзєй мєня унєсла із зала прочь. От таке. Не буду застосовувати тут принцип обрамлення і омрачьнять кінець історії розповіддю про той же гардероб. Загалом було і багато приємних моментів))
Почнемо з хорошого. По-перше, спасіба, що взагалі привезли Depeche Mode в нашу Богом і людьми забуту країну. По-друге, величезна подяка "МТС-Україна" і PR-агнції АPRель за квиточок на цю подію. По-третє, ніколи б не подумала. що це скажу, але спасіба дядє міліціонеру, який допоміг здати мої речі в гардероб. От і все хороше.
А тепер про жлобство.
Одразу ж на мене навіяла жах кілометрова черга біля Палацу Спорту. Людям годинами довелось стояти на холоді, бо дяді міліціонери пропускали всіх "по одному". В 19:30 (в цей час мав початись концерт) ще більша частина народу стояла на вулиці.
Ми з моїми богемними друзями вирішили не гаяти час і пішли в супер-круту кафешку на другому поверсі будинку кіно. Там - все як потрбно: совковий інтер'єр, рафаелло на "барі", пойло в пластиковий стаканчиках, театральна богема і тьотя-касир, яка своєю тінню може закрити півсвіту. Словом, сиділось там чудово.
О пів на дев'яту зважились подивитись, що ж там робиться в Палаці Спорту. Людей на той час майже всіх пустили, і я пройшла без проблем. Прямо переді мною гардеробниця закрилась "шторкою" і відрізала: "Мєста в гардєропє нєт". Ну думаю, класно... Коротше, походила я вокруг-да-около, попсихувала. Ща кілька хвилин таких незадоволених, як я, знайшлося ще з десяток. І от хожу я з пальто по коридору туди-сюди, гардеробниці мене посилають, а музика грає... натовп волає... ну капєц, це так обідно! Слава Богу, під боком виявились стражі порядку. Вони саме зловили якогось нетверезого "пасажира", який і звільнив вішалку для моїх шмоток. От так абсолютно тупо і по-дурному я пропустила нормальний шматок концерту.
Проходячи через 4 сектор, я хоч і здалеку, хоч і на секунду, але побачила Дейва. Коли ж спустилась в свою 2 фан-зону, з моїм зростом, могла лише бачити шматок екрану позаду сцени. Але не це мене найбільше бентежило. По-перше, значну частину пісень виконував бєлокурий красавчік (Мартін Гор), я його не люблю. По-друге, Дейв не заспівав мою улюблену John The Revelator, не стрибав по сцені і взагалі виглядав досить в'ялим і змученим.
Але (!) найбільшої уваги заслуговує публіка. Більшість людей, які стояли поряд зі мною, нагадували, скоріше, зомбі, а не фанів рок-гурту. Височезний мужик переді мною стояв, як стовп, і ще й заклав руки за голову, щоб я ЩЕ КРАЩЕ БАЧИЛА. А якась женщіна поряд зі мною демонстративно закрила вуха, тіпа щоб волання натовпу нє увєчілі їйо нєжниє барабанниє пєрєпонкі. ДАРАГАЯ, ти шо, в філармонію прийшла? І куди б я не переміщувалась, всюди зустрічала от таких от прекрасних людей.
Коли виступ закінчився, а не було навіть Personal Jesus, я ледь не розплакалась. Зітхнула з полегшенням, коли її виконали на біс.
Після завершення концерту, волна людзєй мєня унєсла із зала прочь. От таке. Не буду застосовувати тут принцип обрамлення і омрачьнять кінець історії розповіддю про той же гардероб. Загалом було і багато приємних моментів))
Click to view