І знову про свіжопрочитане
Вже порівняно давно прочитане - Ірен Роздобудько)
Цікава, легка і пізнавальна книжка. Мені особисто близька по духу, бо не тупий путівник, або випєнрьож буттям за кордоном, а дійсно збірник цікавинок і корисних порад про різні країни. Варто відмітити ще чудові вірші Ігора Жука в розділі про Ізраїль. І главу про Мальту. Там є один лист, який Ірен ще на презентації зачитувала. Якщо обрати найсильніший уривок з нього:
"...На жаль, спрогнозованим є і життя їхніх дітей, котрі ніколи - уяви собі! - НІКОЛИ самотушки не майструватимуть телескоп, щоб побачити зірки, або ніколи не ховатимуть померлу пташку. Телескоп їм випишуть з Англії, а пташок не ховають під венеціанським мармуром...Ось ця спрогнозованість і робить їх нещасними, нецікавими, нездатними відчути, як змінюється напрямок вітру.".
Я й сама часто так думаю. Дивлячись на деяких людей, які мене оточують. Бо мені й досі трохи незвично, в класі у мене були люди більш-менш одного соц.статусу. А тепер я бачу, що багато заможних людей якісь дивні для мене. Не вільні зовсім. Я їх "вільніх" тепер дуже госто відчуваю, одразу.
Ну й ще трохи цитат по ділу книги:
"А я думала про те, що мальтійські лицарі і запорізькі козаки - ягідки одного поля. Тільки одне з них було збережене у мармурі і овіяне славою, а друге - витоптувалося і викорінювалося сторіччами..."
"Адже, як кажуть, шлях до мети - найкращий спосіб зробити з неї мрію..."
А сьогодні дочитала першу свою книжку Максима Кідрука, придбану ну аж дуже спонтанно:
Скажу одразу - після прочитання книжки захотілася одразу наступну. Гарна мова, цікавий сюжет, не дивлячись на якусь ніби дитячу обкладинку (скромно ховала в метро:) і деяку нереальність певних сюжетів, вона усе одно дуже непагана для хорошого проведення часу)))Хочу щеееееее)))
"Якби у мене були вуса,я б зараз їх хвацько підкрутив. Але вусів у мене не було, тому вийшло так, ніби я витер соплі"
Цікава, легка і пізнавальна книжка. Мені особисто близька по духу, бо не тупий путівник, або випєнрьож буттям за кордоном, а дійсно збірник цікавинок і корисних порад про різні країни. Варто відмітити ще чудові вірші Ігора Жука в розділі про Ізраїль. І главу про Мальту. Там є один лист, який Ірен ще на презентації зачитувала. Якщо обрати найсильніший уривок з нього:
"...На жаль, спрогнозованим є і життя їхніх дітей, котрі ніколи - уяви собі! - НІКОЛИ самотушки не майструватимуть телескоп, щоб побачити зірки, або ніколи не ховатимуть померлу пташку. Телескоп їм випишуть з Англії, а пташок не ховають під венеціанським мармуром...Ось ця спрогнозованість і робить їх нещасними, нецікавими, нездатними відчути, як змінюється напрямок вітру.".
Я й сама часто так думаю. Дивлячись на деяких людей, які мене оточують. Бо мені й досі трохи незвично, в класі у мене були люди більш-менш одного соц.статусу. А тепер я бачу, що багато заможних людей якісь дивні для мене. Не вільні зовсім. Я їх "вільніх" тепер дуже госто відчуваю, одразу.
Ну й ще трохи цитат по ділу книги:
"А я думала про те, що мальтійські лицарі і запорізькі козаки - ягідки одного поля. Тільки одне з них було збережене у мармурі і овіяне славою, а друге - витоптувалося і викорінювалося сторіччами..."
"Адже, як кажуть, шлях до мети - найкращий спосіб зробити з неї мрію..."
А сьогодні дочитала першу свою книжку Максима Кідрука, придбану ну аж дуже спонтанно:
Скажу одразу - після прочитання книжки захотілася одразу наступну. Гарна мова, цікавий сюжет, не дивлячись на якусь ніби дитячу обкладинку (скромно ховала в метро:) і деяку нереальність певних сюжетів, вона усе одно дуже непагана для хорошого проведення часу)))Хочу щеееееее)))
"Якби у мене були вуса,я б зараз їх хвацько підкрутив. Але вусів у мене не було, тому вийшло так, ніби я витер соплі"