таке шось....
Наступає така апатія, що навіть ліньки говорити. Банально, але ця сірість роз’їдає зсередини. Щоранку прокидаєшся злий як чорт і не знаєш куди цю злість подіти. Тому і мовчиш поки збираєшся, щоб не зірватись і не накричати на когось. А звідки ж така агресія?...
Чомусь ендорфін зовсім відмовляється існувати в моєму організмі. (Шоколад не допомагає.) Зима ще не збирається відступати. І таке враження, що вона навіть тішиться з нас нещасних. То мороз, що навіть кров холола, то плюс, що води по кісточки.
Між тим мрієш про яскраві кольори…. Молоду зелену траву, цвіт на вишнях, яблунях і абрикосах. І про цей особливий запах. Так пахне тільки навесні.
А поки все сіро-брудне. Завецькані машини, сніжно-піщані тротуари, голі гілки дерев і люди з однаковими обличчями. В рідкі дні вигляне сонечко… Мабуть, щоб ми зовсім не забули що воно є.
Вже кілька днів нема морозу….З’являється якась маленька надія на те, що весна десь вже біжить. Або пливе… Бо обіцяють нам страшний потоп. Ха-ха) То робили бізнес на валянках, а тепер - на гумових чоботах.
Але навіть і це не лякає. Скоріш би прилетіли пташечки і почали всім розказувати, що прийшла весна.
Чомусь ендорфін зовсім відмовляється існувати в моєму організмі. (Шоколад не допомагає.) Зима ще не збирається відступати. І таке враження, що вона навіть тішиться з нас нещасних. То мороз, що навіть кров холола, то плюс, що води по кісточки.
Між тим мрієш про яскраві кольори…. Молоду зелену траву, цвіт на вишнях, яблунях і абрикосах. І про цей особливий запах. Так пахне тільки навесні.
А поки все сіро-брудне. Завецькані машини, сніжно-піщані тротуари, голі гілки дерев і люди з однаковими обличчями. В рідкі дні вигляне сонечко… Мабуть, щоб ми зовсім не забули що воно є.
Вже кілька днів нема морозу….З’являється якась маленька надія на те, що весна десь вже біжить. Або пливе… Бо обіцяють нам страшний потоп. Ха-ха) То робили бізнес на валянках, а тепер - на гумових чоботах.
Але навіть і це не лякає. Скоріш би прилетіли пташечки і почали всім розказувати, що прийшла весна.