I.Нечуй-Левицький "Кайдашева сiм'я"
Веселы были и растения, и птицы, и насекомые, и дети. Но люди - большие, взрослые люди
- не переставали обманывать и мучать себя и друг друга. (Л.Толстой "Воскресение")
До чего же хорош украинский язык! И правду сказать певуча солов'iна мова!
С огромным удовольствием прочла и теперь хочу перечитать, снова вспомнить все детали и послушать аудио-книгу, чтобы слышать правильное ударение. А еще скачаю фильм. Если найду.
Сюжет прост. Омелько Кайдаш женит двоих сыновей - Карпа и Лаврина. Старшей невесткой - Мотрей - мать сначала пытается помыкать, но та дивчина с характером и дает свекрухе отпор. Младшая невестка - Мелашка - тихая, добрая, безответная. Свекровь изводит ее придирками и помыкает как наймычкой. Когда мимо их двора в пасхальную неделю богомольцы идут в Киев поклониться Печерским святым, Мелашка отпрашивается с ними. В Киеве она решает не возвращаться домой, где у нее не жизнь, а ад, и нанимается в помощницы к просвирнице, у которой ей живется, как у Христа за пазухой - работа легкая и никто не ругает. Дома же поднимается переполох. Лаврин, свекровь и Кайдаш идут в Киев искать Мелашку. Находят и забирают домой. До поры в хате настает мир и покой. Но не надолго. Злопамятная Мотря ненавидит свекровь, а через нее и Мелашку, потому что та живет в свекровиной хате. Между семьями начинается война. Мотря ворует яйца Мелашкиных куриц. Мотрин петух залетает во двор свекрухи, и та кидает его в борщ. Мотря ломает спину Мелашкиному кабанчику, свекровь запирает в свой сарай Мотриного коня, перескочившего на их двор... В драке Мотря выбивает свекрухе глаз, за что ее сажают на два дня в холодную. Ссоры перемежаются короткими перемириями.
Кончается повесть неожиданно. Впечатление, что Нечуй-Левицкому просто надоели эти сварливые бабы :-) Он обрывает повествование на том, как груша - еще один предмет распрей - засыхает, и семьи мирятся. Но верится в это как-то с трудом, честное слово. Уж больно атмосфера двух дворов взрывоопасная. Только спичку поднеси.
Изначально причина всех бед - свекровь Кайдашиха, пожелавшая на старости лет ничего не делать и гонять невесток. А потом уж обиды и ссоры неслись как ком с горы. Старый Кайдаш, постившийся в святую пятницу, чтобы не умереть "наглой смертью" (т.е. внезапно), срывается, сильно запивает и однажды среди ночи тонет в реке, на берег которой его погнали пьяные видения.
Сочный, образный язык. Масса любопытных подробностей крестьянского быта. Смачные выражения и присказки. Совершенно особенная метафорика.
Иллюстрации Анатолия Базилевича
Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах.
Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь.
Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і наставала возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого - Лавріном.
Карпо заигрывает с Мотрей.
Мотря стояла під хатою проти білої стіни. Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні.
Кайдаши на смотринах в доме родителей Мотри
Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трусок і спрягти яєчню. Мотря почала поратись коло печі. Хазяїн налив чарку перцівки. В Кайдаша натекло повний рот слини. Він насилу здержався.
Кайдашиха заставляет Мотрю работать, притворяясь больной.
Мотря заходилась чистить картоплю, а Кайдашиха знов зо сну охала на печі й встала тоді, як надворі зовсім розвиднілось. Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплі, буряків та капусти. Свекруха хрестилась, а скоса все поглядала на невістчині руки. Розумна Мотря й собі спідлоба поглядала на свекруху й постерегла той косий погляд.
Кайдашиха жалуется соседке на Мотрю
- Чи робоча ж твоя невістка? - спитала кума. - Чи тямить хоч трохи в хазяйстві?
- Хліб їсти добре тямить, - сказала Кайдашиха. - Я думала, що ті багатирі вміють добре спекти, зварить. Але мені довелось всьому вчити невістку. Та то, моє серденько, моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать.
Мотря решает тоже не делать тяжелую работу и садится латать сорочки.
Обід докипав у печі. Борщ, приставлений до жару, дув бульки й клекотів вряди-годи, неначе хто в йому ляпав ложкою. Хата стояла неметена. Свекруха глянула на невістку спідлоба й промовила:
- Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі не метена?
- Та вже ж бачу, не повилазили, - обізвалася Мотря, затягуючи нитку в вушко.
Мотря родила первенца. Кайдашиха, любившая детей, охотно с ним нянчилась.
Кайдашиха тішилась унуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху.
Кайдашиха спрятал в свою скрыню (сундук) всю пряжу, что они с Мотрей напряли вдвоем. Увидев такое, Мотря решила прясть себе отдельно, но свекруха стала вырывать у нее мотовило
- То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? - спитала Кайдашиха.
- Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні не терла на терниці, може, більш од вас?
Ссора из-за мотовила дошла до драки, и Карп, защищая жену, сильно ударил Кайдаша, так что тот отлетел и упал. Кайдаш понял, что детей пора отделять.
Кайдаш побачив, що справді треба одрізнити дітей. Він боявся Карпа.
Сени у двух хат остались общие. Мотря помазала глиной ровно свою половину.
Настало літо. Хату освятили. Карпо й Мотря перейшли у свою хату. Мотря вимазала чисто хату й тільки половину сіней, неначе мотузком одміряла. Вона мазала сіни та все голосно співала:
Коли б мені Господь поміг
Свекрухи діждати!
Заставила б стару суку
Халяндри скакати.
Лаврин тем временем познакомился с Мелашкой из соседнего села и ходил к ней каждый день
Мелашка розпитувала Лавріна про його батька, про село, за семигорських дівчат. А вода в Росі тихо плинула, потоки гули, неначе десь далеко у лісі, тихо коливалась осока та латаття на водяній бистрині коло каменя, неначе дерево на тихому вітрі. Сонце сідало за Россю, за Богуславським лісом. Жита ніби дрімали. А в молодих душах розгорювалась любов, як розгорюється сонце літнім ранком.
Лаврин просватал Мелашку, и родители поехали на смотрины. Дорога шла по крутым холмам
Кайдашиха не встигла встати з воза. Воли розбіглись з крутого, як піч, горба. Кайдаш скочив з війя, побіг за волами, спиняв їх, бив пужалном по мордах, але важкі воли не могли здержать воза. Віз пхав їх ззаду, й вони поперли з усієї сили наниз. Кайдашиха вхопилась за полудрабки і трусилась, як у пропасниці. Віз натрапив колесами на горб і перекинувся. Кайдашиха викотилась з воза, неначе м'яч. Сіно вкрило її зверху. Воли потягли воза по долині.
Хата Мелашки оказалась бедной и убогой, семья большая.
Хлопець приніс кварту горілки. Балашиха накраяла хліба. Балаш почастував гостей горілкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по свойому звичаю, тільки губи вмочила й втерлась хусточкою. Вона взяла скибку хліба, щоб закусить. Хліб був чорний, як земля, глевкий та несмачний. Кайдашиха через силу проковтнула шматочок. Хліб давив їй у горлі.
После свадьбы свекровь заставляла Мелашку работать.
Одного дня ще вдосвіта Кайдашиха збудила Мелашку і загадала їй місить діжу, а сама поралася коло печі. Мелашка влізла руками в діжу і ніяк не могла вимішати тіста з самого дна: діжа була здорова, а вона сама була невеличка на зріст і не могла дістать руками до дна.
Свекровь так допекла Мелашку придирками и поучениями, что та пожаловалась Лаврину.
Молода молодиця залилась сльозами, як мала дитина. Лаврінові стало жаль молодої жінки. Він пригорнув її до себе, вговорював ласкавими словами
Богомолка Палажка рассказывает про божественные чудеса в Киеве.
- Треба в Києві на великому тижні висповідатись, в чистий четвер одговіться, треба молебень на печерах найнять, на часточку дать, на святі мощі по шагу покласти, то тоді Господь і помилує нас, - навчала баба Палажка, піднявши вгору палець. - А хто купить мира од мироточивих голів або оливи з лампад над святою Варварою та буде мазать собі очі та лоб, в того ніколи не болітимуть очі й голова.
Мелашка отпросилась идти с богомольцами в Киев
- Ой пустіть мене, мамо, в Київ з бабою! - просилася Мелашка. - Я й зросла, а в Києві не була. Мене й Господь не помилує на тому світі.
З могили було видно на горах високі дзвіниці, церкви з золотими верхами. Кругом Києва в долині зеленів густий ліс, синів за Дніпром, ніби повитий сизим туманом, бір, а між соснами подекуди блищали широкі плеса розлитого Дніпра. В лісі блищали золоті хрести монастирів, неначе дорогі камінці, розкидані зверху на бору. Сонце світило на київські гори; золоті верхи сяли й неначе горіли
Когда Мелашка не вернулась из Киева Кайдаши пришли на двор к Палажке требовать от нее ответа.
- Бодай тебе побила лиха година та нещаслива. Ще й вона чіпляється до мене, неначе я згубила з світу її невістку, - голосила крізь сльози Палажка, вхопившись руками за голову. - Це не Мелашка, а смерть моя. Коли вона зосталась у Києві, то, певно, через тебе, Кайдашихо. Про мене, йди собі в Київ чи хоч і за гряницю та й шукай її, - сказала Палажка, обертаючись до Кайдашихи.
Кайдаши отправились искать Мелашку в Киеве и случайно встретили на одном церковном дворе.
На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота й одну хвилину не знала, чи бігти до їх, чи тікать в пекарню. Але Лаврін обернувся до неї лицем. Мелашка глянула на його ясні очі, заридала, як мала дитина, і, як стояла в одній сорочці, так протовпом і кинулась між люди просто до Лавріна.
Жизнь пошла свои чередом. Кайдаш стал стареть и много пить. Допился до чертиков.
Кайдаш махнув косою, і йому здалося, що ті чортики полягли покосами та тільки ніжками дригають. Він викосив усі колючки, коли гляне за двір, аж і там, замість кропиви та лопуху, ростуть чортики. Кайдаш давай косити кропиву.
Семьи враждовали, и братья решили поделить двор. Мотре дележ показался неверным, она стала перемерять.
- Бодай вас лиха година міряла, як ви оце переміряли, - сказала сама до себе Мотря й заходилась мірять поясом ґрунт вподовж: ой ґвалт! Лаврінова половина виходила довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.
Мотрина курица снеслась на чердаке Лаврина. Мотря залезла туда забрать яйца. Лаврин решил отставить лестницу, чтобы не дать ей спуститься.
- Куди ти сунешся на мою голову! - крикнув Лаврін і почав трясти драбину. - Не лізь, бо я тебе, сяка-така душе, скину з драбини!
Лаврін скочив у сіни і почав хитать драбину. Драбина стукала об стіну.
- Скинь її з драбини додолу, нехай собі голову скрутить, щоб знала, як лазити на наше горище, - кричала в темних сінях Кайдашиха.
Очередная ссора довела до драки.
Кайдашиха тикнула Мотрі дулю й не потрапила в ніс, та в око. Мотря вхопила деркача й сунула держалом Кайдашисі просто межи очі.
- Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око! - заплакала Кайдашиха і вхопилась за праве око.
В неї з ока потекла кров. Лаврін та Мелашка побачили кров і розлютувались. Вони кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна. Лаврін ударився об мисник. Три полумиски, захищені Лавріном од наглої смерті, посипались йому на голову.
Лаврин залез на крышу и начал разрывать хату пополам.
Волосний і писар, побачивши скривавлену Кайдашиху, полякались і побігли до Кайдашенків. За ними бігла Кайдашиха та галасувала на все село. Волосний з писарем прибігли в двір і вгляділи живого Лавріна, котрий сидів на хаті та зривав кулики. З хати вибігла Мелашка, здорова й жива, а за нею Мотря.
Мотрин петух поклевал Мелашкины огурчики, и Кайдашиха подбила ему ногу
Мелашка посадила огірки коло самого тину. Огірки зійшли, як зелене руно. Показались ранні огірочки. Мотрин півень перескочив через тин та давай вибирати Мелащині огірки. Півень сокотав та скликав курей. Всі Мотрині кури перелетіли через тин в огірки. За курми полізли крізь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння.
Стара Кайдашиха вийшла на город, угляділа таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в півня; півень киркнув і потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на місці.
Мотря перебила спину Лавринову кабанчику
Саме того вечора Лаврінів кабанчик просунув рилом тин та й побіг у Мотрину картоплю. Як угляділа Мотря, як ухопить хворостину, як вперіщить кабанчика по спині! Кабанчик закувікав та й потяг по землі зад з двома ногами. Мотря вхопила його за ноги та й перекинула в Лаврінів двір
Кайдашиха сварила в борще Мотриного петуха.
Мотря вбігла в Лаврінову хату, заглянула в піч, не сказавши добридень. Ой таточку! Ой лишечко! З горшка й справді стриміла здорова перебита півняча нога з товстою ґулею посередині і з одним одрубаним кігтем. Не сказавши нікому й слова, Мотря вхопила півня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати.
Карпов конь перескочил тын Лаврина, и Кайдаших заперла его в сарае
- Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свій хлів? - крикнула Мотря. - Не святі ж прийшли з неба та одв'язали його!
- Одчепись, сатано! Хто його одв'язував? То твої діти їздили по дворі та й упустили його, - крикнула Кайдашиха.
На Карповом дворе росла груша, которую посадил Лаврин. Пока не было урожая не было и ссор.
Груша росла широко й високо і довго не родила. Сам Лаврін натякав Карпові не раз і не два, що в Карпів двір одійшла його груша. Але доки груша не родила, доти й лиха не було.
А как груша засохла, то и ссоры кончились
Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.
