Анна Геддес, або Історія про те, як дві бабусі полюбили іграшку
Хто така Анна Геддес, ви знаєте. Так-так, вона фотографує маленьких діток і ще автор серії іграшок-маляток.
...Ну, але як його не полюбити! Крихітне м'якеньке тільце, одягнуте в зелені повзунки і шапочку з вусиками, як у метелика. А на спині крильця, справжнісінькі крильця, теж метеликові.
Кладеш його на долоню, а малюк наче посміхається уві сні. І крихітні руці так під голову мостить...
Коли моя мама побачила його серед інших іграшок на секонді - ясна річ, купила. А потім ще й взяла з собою, коли поїхала на хутір відвідати двох бабусь - бабу Антошку (мамину маму) і бабу Ганюту (моєї мами тітку).
Баба Антошка живе з своїм сином (моїм дядьком), його жінкою і трьома внуками, з яких на хуторі живе тільки найменший, бо двоє старших вчаться в інститутах. Бабця вже стара і дуже журиться, що не може бігати-літати, як раніше. Раніше вона справді літала - могла хоч щодня з хутора до нас у село прибігти, туди і назад. Тепер ледве шкандибає і не хоче парити ноги. Зараз вересень і вона лущить квасолю. Казала, що на тиждень їй роботи буде.
Баба Ганюта живе сама, бо дід Стах уже помер. Вона сама викручує воду з криниці і годує курей, свиней і корову. У неї у квітнику ростуть айстри, які бабця називає катеринці, або повняки, якщо вони повні. А ще недавно до неї в курник заліз лис і подер курей.
Моя мама поїхала їх обох навідати. Покрикала бабу Антошку і обоє пішли до баби Ганюти. Наша баба, як завжди почала скаржитися на ноги. Отут моя мама і виймає малятко. І отак його на руку собі кладе. А воно спить солодко, маленькі руці собі біля щічок поклало.
Материнський інстинкт - це вам не щось! Він і у 80 років є, кажу вам з певністю. Як побачили цю крихітку бабці, давай її гладити по спинці, цілувати і колихати.
- Воно як живе! - кажуть.
Аж не хотіли віддавати назад, коли мама вже збиралась додому їхати.
От вам і Анна Геддес.
...Ну, але як його не полюбити! Крихітне м'якеньке тільце, одягнуте в зелені повзунки і шапочку з вусиками, як у метелика. А на спині крильця, справжнісінькі крильця, теж метеликові.
Кладеш його на долоню, а малюк наче посміхається уві сні. І крихітні руці так під голову мостить...
Коли моя мама побачила його серед інших іграшок на секонді - ясна річ, купила. А потім ще й взяла з собою, коли поїхала на хутір відвідати двох бабусь - бабу Антошку (мамину маму) і бабу Ганюту (моєї мами тітку).
Баба Антошка живе з своїм сином (моїм дядьком), його жінкою і трьома внуками, з яких на хуторі живе тільки найменший, бо двоє старших вчаться в інститутах. Бабця вже стара і дуже журиться, що не може бігати-літати, як раніше. Раніше вона справді літала - могла хоч щодня з хутора до нас у село прибігти, туди і назад. Тепер ледве шкандибає і не хоче парити ноги. Зараз вересень і вона лущить квасолю. Казала, що на тиждень їй роботи буде.
Баба Ганюта живе сама, бо дід Стах уже помер. Вона сама викручує воду з криниці і годує курей, свиней і корову. У неї у квітнику ростуть айстри, які бабця називає катеринці, або повняки, якщо вони повні. А ще недавно до неї в курник заліз лис і подер курей.
Моя мама поїхала їх обох навідати. Покрикала бабу Антошку і обоє пішли до баби Ганюти. Наша баба, як завжди почала скаржитися на ноги. Отут моя мама і виймає малятко. І отак його на руку собі кладе. А воно спить солодко, маленькі руці собі біля щічок поклало.
Материнський інстинкт - це вам не щось! Він і у 80 років є, кажу вам з певністю. Як побачили цю крихітку бабці, давай її гладити по спинці, цілувати і колихати.
- Воно як живе! - кажуть.
Аж не хотіли віддавати назад, коли мама вже збиралась додому їхати.
От вам і Анна Геддес.