Дорослішаю
Помітила за собою цікаву зміну у світосприйнятті.
Я тільки нещодавно усвідомила, що саме означає бути дорослою. Не пам'ятаю, як і чому, але в певний момент кілька місяців тому я відчула себе цілісною та абсолютно самодостатньою. Не те, щоб я була якоюсь закомплексованою та несамобутньою раніше... Це якесь тонке психологічне переломне відчуття, коли ти можеш ходити за досвідом у своє минуле.
Напевно, 24 роки - це вже вік, коли життя не сприймається, як необмежений час в майбутньому, а відчувається стрімкий плин часу, його ліміти та незворотність. Хтось з жахом відчуває в ці моменти, що йому до 50 років лишилося жити стільки, скільки вже за плечима; хтось видивляється в дзеркалі зморшки; хтось відчуває, що час створювати родину; хтось починає відкладати гроші на рахунку в банку...
Але диво плинності часу в тому, що чимдалі ми наближаємося до якогось невидимого кінця в майбутньому, тим більше у нас в розпорядженні прожитого минулого. І мені здається, що тонке відчуття цілісності до мене прийшло, коли я навчилася користуватися своїм минулим, тобто своїм життєвим досвідом.
Життєвий досвід, на мій погляд, приходить не відразу після 18 років, а вже після певного циклічного сприйняття одних і тих же життєвих завдань свідомою особистістю, котра, як мінімум, відповідає за себе.
Життєвий досвід - це як хороше вино - чим довше воно настоюється, тим якіснішим воно стає. Однак якщо умовою витримки вина є холод та відсутність світла, то умовою настояного життєвого досвіду, є вміння брати на себе відповідальність. Моє вино добряче настоюється тільки років вже 7-9, але зараз я маю щастя відчувати його смак та його виключну цінність. А найбільше мене тішить, що чимдалі в майбутнє, тим більше минулого лишається за плечима - тим витонченішим стає вино мого життєвого досвіду.
В цьому контексті, звичайно ж, я не забула подумати і про Україну.
Скілька часу у величинах історії мій народ має досвід брати на себе відповідальність? Після віків розшарпання між чужими націями та країнами, українці отримали незалежність всього ж 20 рочків тому. Якщо прирівняти цей вік держави в історичних величинах пропорційно до віку людини, то Україна ще новонароджене немовля, котре хіба що дихати саме вже може... і може в сльозах ридати "дай", коли щось хоче або коли йому щось болить. І зараз голосистий крик немовляти "Україна" чути на весь світ, включаючи ЄС та США, котрі зобов'язані "врятувати в Україні демократію".
За ці 20 рочків незалежності український народ все ж має унікальний здобуток зі всіх можливих за останні кілька віків свого існування - виросло перше покоління українців, свідоме життя котрих відбулося вже в незалежній Україні! Цього не було ні в 20-х роках XX сторіччя, ні під час Гетьманщини та Запорізької Січі... Останній такий момент, напевно, був для українського народу ще сотень 8 років тому за часів Київської Русі. Однак це надто тривалий розрив поколінь навіть у вимірах історичного часу.
І з гордістю я усвідомлюю, що моєму поколінню випала нагода та місія починати все спочатку. Україна, як держава, комплексно не почала розбудовуватися в 1991 році, бо не було ще покоління, котре б від п'яток ніг і до кінчиків волосся на голові зросло в незалежній цілісній Україні. Справжній ривок та справжнє державне будівництво розпочнеться, коли моє покоління наповниться вином життєвого досвіду та візьме на себе відповідальність за Україну.
А нашим наступникам вже буде простіше. Як бджоли мід, ми збиратимемо досвід по краплинках, очищатимемо його та зберігатимемо для наступних поколінь українців, народжених та вихованих у незалежній державі.
Так що бійтеся, шановні олігархи, циніки, скептики, корупціонери, брехуни та комуністи. Ми дорослішаємо;-))