Того ж дня ФАБ-500 в театр прилетіла
Сергій Іванович
Сьогодні 16-го березня річниця, як мої дівчата з розхєраченої квартири йшли по Маріуполю, а їх на проспекті Миру доганяє Z-танк, розвертає башту і гарматою в упор стріляє по ним. Снаряд скрізь них пролетів, нікого не зачепивши. Врятувались, забігши в руїни дитячої поліклініки біля отого розбомбленого за тиждень до того роддому.
Вийшли до драма по Італійській, вперше за тиждень попили гарячого чаю. Того ж дня ФАБ-500 в театр прилетіла. Повезло, що в іншій частині будинку були, а молодша доця поза ним. Сотні трупів там, контужених і поранених.
Дійшли до філармонії - вночі артою її накрило, вітражні вікна повилітали. Вранці 17-го виїхали з іншими до блокпостів на околиці та замінованим узбережжям вже пішки вибралися до Мелекине. Ховались спочатку в забитій біженцями школі, потім на дачі знайомих, щоб їх рашисти в росію не вивезли.
Шукав їм транспорт, бо дві автівки друзів, що їхали по них, на блокпосту днр віджали. Ледь знайшов, добу до Бердянську замість години їхали. За тиждень евакуаційною колоною півтори доби вибралися до Запоріжжя. Маршрутізацію дистанційно їм з Мелекіне прокладав, консультував, на мобілу і картку кошти скидував.
Один водій у Бердянську взяв частково передоплату за вивезення з окупації і зник, скидаючи дзвінки. Мій напарник по блокпосту ТРО, добрий і спокійний малий, коли почув про це, спокійно і доброзичливо сказав: "Забив би молотком". Добре, що невдовзі евакуаційні автобуси під'їхали, встигли дівчата заскочити без речей, але з кішкою Мишкою на руках.
Друзі зазначали - для моїх дівчат це друге народження. Молодша Марія казала, що у неї, мабуть, як у кішки - 9 життів. Зараз працює в дружньому середовищі у Вільнюсі, в Литві. Перейшли на українську, вчать литовську. У вільний час організують лекторії або відвідують виставки, музеї, гуляють парками і старовинними місцями. Вільнюс - красиве, зелене і дружне для українців місто...
Переможемо, відродимося й відбудуємо!!!
Сьогодні 16-го березня річниця, як мої дівчата з розхєраченої квартири йшли по Маріуполю, а їх на проспекті Миру доганяє Z-танк, розвертає башту і гарматою в упор стріляє по ним. Снаряд скрізь них пролетів, нікого не зачепивши. Врятувались, забігши в руїни дитячої поліклініки біля отого розбомбленого за тиждень до того роддому.
Вийшли до драма по Італійській, вперше за тиждень попили гарячого чаю. Того ж дня ФАБ-500 в театр прилетіла. Повезло, що в іншій частині будинку були, а молодша доця поза ним. Сотні трупів там, контужених і поранених.
Дійшли до філармонії - вночі артою її накрило, вітражні вікна повилітали. Вранці 17-го виїхали з іншими до блокпостів на околиці та замінованим узбережжям вже пішки вибралися до Мелекине. Ховались спочатку в забитій біженцями школі, потім на дачі знайомих, щоб їх рашисти в росію не вивезли.
Шукав їм транспорт, бо дві автівки друзів, що їхали по них, на блокпосту днр віджали. Ледь знайшов, добу до Бердянську замість години їхали. За тиждень евакуаційною колоною півтори доби вибралися до Запоріжжя. Маршрутізацію дистанційно їм з Мелекіне прокладав, консультував, на мобілу і картку кошти скидував.
Один водій у Бердянську взяв частково передоплату за вивезення з окупації і зник, скидаючи дзвінки. Мій напарник по блокпосту ТРО, добрий і спокійний малий, коли почув про це, спокійно і доброзичливо сказав: "Забив би молотком". Добре, що невдовзі евакуаційні автобуси під'їхали, встигли дівчата заскочити без речей, але з кішкою Мишкою на руках.
Друзі зазначали - для моїх дівчат це друге народження. Молодша Марія казала, що у неї, мабуть, як у кішки - 9 життів. Зараз працює в дружньому середовищі у Вільнюсі, в Литві. Перейшли на українську, вчать литовську. У вільний час організують лекторії або відвідують виставки, музеї, гуляють парками і старовинними місцями. Вільнюс - красиве, зелене і дружне для українців місто...
Переможемо, відродимося й відбудуємо!!!