Sevastopol "Pied Pipers" Sent Collaborator to Talk about "Happy Mariupol"
Алі Татар-заде
у часи, коли слово "віги" значило "бідний шотландець-погонщик худоби",
а слово "торі" - "бідний ірландський зарізяка з великої дороги", про одного з останніх була складена баллада.
вона звалася Whiskey in the Jar (віски у пляшці)
і згодом проробила великий шлях: прийшла в "Оперу Жебрака" (The Beggar's Opera) в часи Мазепи та Орлика,
яка у свою чергу пішла - в "Трьохгрошову оперу" Брехта в епоху Бандери,
а в Амеріці мелодія і пісня про зарізяку стала одною з визитівок "Дня святого Патрика".
і все те оминуло би нас,
якби "заслуженний композитор ссср" та заодно "российский бард" Гладков не свистнув музику для мультика "Пластилинова ворона".
а чому совітські композитори, "російскіє барди" і навіть "контрсистемниє рок-наглєци" беззатсенчиво крали західну музику, не боячись прижиттєвих ганьби і викриття?
а тому що залізна завіса їх від сього гарантувала
йому, члену клана, привезуть бобіну з музикою хоч з самого Нюйорку.
але совітському пересічному гражданчику - ніколи.
І бард постарається, щоби свистнута музика була окремо прописана в ценезурному списку
=====
Association of Reintegration of Crimea
Севастопольські "щуролови" відправили колаборантку розповідати про "щасливий Маріуполь"
Підконтрольні агресору "севастопольські медіа" поширили чергову "агітку" у вигляді солодкого тексту "Маріуполь очима севастопольців", поданого нібито "історією читачки" Світлани Малахатко.
Крім бризок "захвату" з приводу прольоту над її головою винищувачів агресора і заяв, що для місцевих жителів "життя стало краще", "незважаючи на комендантську годину, іноді відсутність води та електрики", і те, що "виходити в поле і навіть на узбіччя небезпечно для життя", дана публікація має досить конкретну мету.
І це не розповідь про те, що "багато забитих вікон у покинутих будинках культури, державних установах" тому, що, нібито, "вони були закриті багато років тому", і не нарікання на те, що в "приватному секторі ще немає активної згуртованої роботи", та що "коли вона почнеться - поки невідомо".
Суть цієї, так званої, " історії читачки " у тому щоб "пояснити простий факт": у Маріуполі "людей вулицях обмаль, впало у вічі, що зовсім видно маленьких дітей".
Тому саме через Малахатко, насправді ніяку не "читачку", а стару подільницю севастопольських колаборантів, включаючи сімейство Чалих, просувають фейк про якусь маріупольську "школу-інтернат", в якій нібито "бойовики неонацистського формування проводили збори для відбору школярів до складу своєї школи. угруповання", причому "дітей, що залишилися без батьків".
Нагадаємо, що жодних свідчень участі в обороні Маріуполя дітей немає, і за два роки жодних "неонацистських школярів" не сфабрикувала і "серйозніша" пропаганда окупантів.
Причина нинішньої метушні "від Малахатко" проста: насправді тисячі материкових дітей, у тому числі і з убитими російськими агресорами батьками пройшли 2022 року через Севастополь, і ми тоді прямо писали не лише про злочинні "усиновлення", а й про чорну трансплантологію в севастопольському військовому шпиталі окупантів.
За всі ці геноцидальні злочини севастопольським колаборантам доведеться відповідати, вони це розуміють, і нещодавні санкції для низки залучених "посадових осіб" стали для них певним "стимулом до дії". Також безсилу злість "щуроловів" викликав і недавній "Оскар" за український документальний фільм про оборону Маруполя.
Втім знаряддя новоявлених "гаммельнських щуроловів" у вигляді Малахатко виглядає вкрай сумно, судячи з усього на терені провокацій у сфері чорноморських екосистем та глобального потепління, куди її раніше готували спецслужби агресора, вона виглядала б не так трагікомічно.
-----
Sevastopol "Pied Pipers" Sent Collaborator to Talk about "Happy Mariupol"
The aggressor-controlled “Sevastopol media” disseminated another propaganda in the form of a sugary text “Mariupol through the eyes of Sevastopol residents”, presented as the alleged “story of a reader” by Svetlana Malakhatko.
In addition to splashes of “delight” about the aggressor's fighters flying over her head and statements that for local residents “life has become better”, “despite the curfew, sometimes the lack of water and electricity”, and the fact that “they can go out into the fields and even onto the side of the road dangerous to life", this publication has a fairly specific purpose.
And this is not a story about the fact that “there are many boarded up windows in abandoned cultural centers and government institutions” because, supposedly, “they were closed many years ago”, and it is not a complaint about the fact that “there is no active cohesive work yet in the private sector” , and that “when it will start is still unknown”.
The essence of this so-called “reader’s story” is to “explain a simple fact”: in Mariupol “there are very few people on the streets, it was striking that little children are not visible at all”.
Therefore, it is through Malakhatko, who is in fact not a “reader” at all, but an old accomplice of Sevastopol collaborators, including the Chaly family, who are promoting a fake about a certain Mariupol “boarding school”, in which allegedly “militants of a neo-Nazi formation held training camps to select schoolchildren to join their groups”, with “children left without parents”.
Let us remind that there is no evidence of children participating in the defense of Mariupol, and over the past two years, no “neo-Nazi schoolchildren” have been fabricated by the “more serious” occupiers' propaganda.
The reason for the current fuss “from Malakhatko” is simple: in fact, thousands of mainland children, including those with parents killed by the Russian aggressor, passed through Sevastopol in 2022, and then we directly wrote not only about criminal “adoptions” but also about black transplantology in the occupiers' military hospital there.
The Sevastopol collaborators will have to answer for all these genocidal atrocities, they understand this, and the recent sanctions for a number of the “officials” involved have become a definite “incentive to action” for them. The recent Oscar for the Ukrainian documentary about the defense of Marupol also aroused the impotent anger of the “Pied Pipers”.
However, the weapon of the newly-minted “Pied Pipers of Hammel” in the form of Malakhatko looks extremely sad; apparently, in the field of provocations in the field of the Black Sea ecosystems and global warming, for which the aggressor’s special services had previously prepared her, she would not have looked so tragicomic.
у часи, коли слово "віги" значило "бідний шотландець-погонщик худоби",
а слово "торі" - "бідний ірландський зарізяка з великої дороги", про одного з останніх була складена баллада.
вона звалася Whiskey in the Jar (віски у пляшці)
і згодом проробила великий шлях: прийшла в "Оперу Жебрака" (The Beggar's Opera) в часи Мазепи та Орлика,
яка у свою чергу пішла - в "Трьохгрошову оперу" Брехта в епоху Бандери,
а в Амеріці мелодія і пісня про зарізяку стала одною з визитівок "Дня святого Патрика".
і все те оминуло би нас,
якби "заслуженний композитор ссср" та заодно "российский бард" Гладков не свистнув музику для мультика "Пластилинова ворона".
а чому совітські композитори, "російскіє барди" і навіть "контрсистемниє рок-наглєци" беззатсенчиво крали західну музику, не боячись прижиттєвих ганьби і викриття?
а тому що залізна завіса їх від сього гарантувала
йому, члену клана, привезуть бобіну з музикою хоч з самого Нюйорку.
але совітському пересічному гражданчику - ніколи.
І бард постарається, щоби свистнута музика була окремо прописана в ценезурному списку
=====
Association of Reintegration of Crimea
Севастопольські "щуролови" відправили колаборантку розповідати про "щасливий Маріуполь"
Підконтрольні агресору "севастопольські медіа" поширили чергову "агітку" у вигляді солодкого тексту "Маріуполь очима севастопольців", поданого нібито "історією читачки" Світлани Малахатко.
Крім бризок "захвату" з приводу прольоту над її головою винищувачів агресора і заяв, що для місцевих жителів "життя стало краще", "незважаючи на комендантську годину, іноді відсутність води та електрики", і те, що "виходити в поле і навіть на узбіччя небезпечно для життя", дана публікація має досить конкретну мету.
І це не розповідь про те, що "багато забитих вікон у покинутих будинках культури, державних установах" тому, що, нібито, "вони були закриті багато років тому", і не нарікання на те, що в "приватному секторі ще немає активної згуртованої роботи", та що "коли вона почнеться - поки невідомо".
Суть цієї, так званої, " історії читачки " у тому щоб "пояснити простий факт": у Маріуполі "людей вулицях обмаль, впало у вічі, що зовсім видно маленьких дітей".
Тому саме через Малахатко, насправді ніяку не "читачку", а стару подільницю севастопольських колаборантів, включаючи сімейство Чалих, просувають фейк про якусь маріупольську "школу-інтернат", в якій нібито "бойовики неонацистського формування проводили збори для відбору школярів до складу своєї школи. угруповання", причому "дітей, що залишилися без батьків".
Нагадаємо, що жодних свідчень участі в обороні Маріуполя дітей немає, і за два роки жодних "неонацистських школярів" не сфабрикувала і "серйозніша" пропаганда окупантів.
Причина нинішньої метушні "від Малахатко" проста: насправді тисячі материкових дітей, у тому числі і з убитими російськими агресорами батьками пройшли 2022 року через Севастополь, і ми тоді прямо писали не лише про злочинні "усиновлення", а й про чорну трансплантологію в севастопольському військовому шпиталі окупантів.
За всі ці геноцидальні злочини севастопольським колаборантам доведеться відповідати, вони це розуміють, і нещодавні санкції для низки залучених "посадових осіб" стали для них певним "стимулом до дії". Також безсилу злість "щуроловів" викликав і недавній "Оскар" за український документальний фільм про оборону Маруполя.
Втім знаряддя новоявлених "гаммельнських щуроловів" у вигляді Малахатко виглядає вкрай сумно, судячи з усього на терені провокацій у сфері чорноморських екосистем та глобального потепління, куди її раніше готували спецслужби агресора, вона виглядала б не так трагікомічно.
-----
Sevastopol "Pied Pipers" Sent Collaborator to Talk about "Happy Mariupol"
The aggressor-controlled “Sevastopol media” disseminated another propaganda in the form of a sugary text “Mariupol through the eyes of Sevastopol residents”, presented as the alleged “story of a reader” by Svetlana Malakhatko.
In addition to splashes of “delight” about the aggressor's fighters flying over her head and statements that for local residents “life has become better”, “despite the curfew, sometimes the lack of water and electricity”, and the fact that “they can go out into the fields and even onto the side of the road dangerous to life", this publication has a fairly specific purpose.
And this is not a story about the fact that “there are many boarded up windows in abandoned cultural centers and government institutions” because, supposedly, “they were closed many years ago”, and it is not a complaint about the fact that “there is no active cohesive work yet in the private sector” , and that “when it will start is still unknown”.
The essence of this so-called “reader’s story” is to “explain a simple fact”: in Mariupol “there are very few people on the streets, it was striking that little children are not visible at all”.
Therefore, it is through Malakhatko, who is in fact not a “reader” at all, but an old accomplice of Sevastopol collaborators, including the Chaly family, who are promoting a fake about a certain Mariupol “boarding school”, in which allegedly “militants of a neo-Nazi formation held training camps to select schoolchildren to join their groups”, with “children left without parents”.
Let us remind that there is no evidence of children participating in the defense of Mariupol, and over the past two years, no “neo-Nazi schoolchildren” have been fabricated by the “more serious” occupiers' propaganda.
The reason for the current fuss “from Malakhatko” is simple: in fact, thousands of mainland children, including those with parents killed by the Russian aggressor, passed through Sevastopol in 2022, and then we directly wrote not only about criminal “adoptions” but also about black transplantology in the occupiers' military hospital there.
The Sevastopol collaborators will have to answer for all these genocidal atrocities, they understand this, and the recent sanctions for a number of the “officials” involved have become a definite “incentive to action” for them. The recent Oscar for the Ukrainian documentary about the defense of Marupol also aroused the impotent anger of the “Pied Pipers”.
However, the weapon of the newly-minted “Pied Pipers of Hammel” in the form of Malakhatko looks extremely sad; apparently, in the field of provocations in the field of the Black Sea ecosystems and global warming, for which the aggressor’s special services had previously prepared her, she would not have looked so tragicomic.