Diana Makarova · Погано мати хорошу пам'ять
Хороша пам'ять підкидує дивні речі і ти такий думаєш:
- Та ладно, нащо я це згадала...
Колись я дала пост, в якому написала, що Анна Долгарєва гівно. І розіклала по поличках, чому саме.
Боже, що тут знялось! Найгірше, що мені закидали:
- Вы просто ничего не смыслите в поэзии!
Найслабше:
- Она такая бедная девочка, а тут эта еще ее и обижает...
- Ну и что, что она любит Россию?
Пройшли роки і когось з тих, хто це мені кричав, немає вже серед живих. Вони пішли на фронт і загинули - на той самий фронт, який підживлювала Долгарєва, несучи гордо російський прапор, який вона завжди несла і завжди гордо.
Інші, хто це мені кричав, зараз волонтерять і проклинають Долгарєву. Такий маленький, але такий затятий рупор росії.
От нащо мені це пам'ятати? Можливо, для того щоб не пропустити якусь наступну Долгарєву, га?
Колись я написала, що Монтян гівно. І пояснила, чому я так думаю.
Боже, що здійнялось! Мені кричали:
- Ви просто завідуєте!
- Та вона правозахисниця!
- Ти спершу вивчи українську мову так, як вивчила її Монтян, справжня патріотка України!
Хороша пам'ять підказує, що Монтян виступила проти Майдану, потім поперла в ЛНР, розповідаючи, як там класно, зараз живе десь чи в Росії, чи в тих квазіутвореннях. А ще хороша пам'ять підказує, як проклинають Монтян зараз ті, що колись грудьми ставали на її захист.
Колись давно я написала, що від Фаріон тхне кремлівськими провокаціями. Боже, що тут... ну, ви самі можете уявити.
Вчора кожен пост моєї стрічки волав, що от нарешті вскрилась гебістська консерва і куди дивиться СБУ?
А моя хороша пам'ять знову скрушно зітхає.
Колись я написала, що вторгнення росіян неминуче буде і треба евакуювати старих, хворих та дітей. Боже, що тут знялось! Мене не копнув хіба лишень лінивий. Люди просто відкрито реготали і кричали, щоб я не сіяла паніку.
Моя хороша пам'ять потім відцифровувала тих людей. Вони у відчаї волали:
- А чому нас не попередили про вторгнення?
Ми з пам'ятю тільки знизували плечима.
Та я не кажу, що я така вже провісниця. господь з вами.
Щось провістила, щось пропустила. Як і всі більш-менш.
Я просто жаліюсь на власну хорошу пам'ять. Вона така ото скрушлива. Як сяде поруч, запнеться хустиною, підіпре щоку рукою і давай хилитати головою, повторюючи:
- Люди, люди... Боже, боже...
Та ти заткнешся колись?
- Колись заткнусь. - відповідає хороша пам'ять.
- Та ладно, нащо я це згадала...
Колись я дала пост, в якому написала, що Анна Долгарєва гівно. І розіклала по поличках, чому саме.
Боже, що тут знялось! Найгірше, що мені закидали:
- Вы просто ничего не смыслите в поэзии!
Найслабше:
- Она такая бедная девочка, а тут эта еще ее и обижает...
- Ну и что, что она любит Россию?
Пройшли роки і когось з тих, хто це мені кричав, немає вже серед живих. Вони пішли на фронт і загинули - на той самий фронт, який підживлювала Долгарєва, несучи гордо російський прапор, який вона завжди несла і завжди гордо.
Інші, хто це мені кричав, зараз волонтерять і проклинають Долгарєву. Такий маленький, але такий затятий рупор росії.
От нащо мені це пам'ятати? Можливо, для того щоб не пропустити якусь наступну Долгарєву, га?
Колись я написала, що Монтян гівно. І пояснила, чому я так думаю.
Боже, що здійнялось! Мені кричали:
- Ви просто завідуєте!
- Та вона правозахисниця!
- Ти спершу вивчи українську мову так, як вивчила її Монтян, справжня патріотка України!
Хороша пам'ять підказує, що Монтян виступила проти Майдану, потім поперла в ЛНР, розповідаючи, як там класно, зараз живе десь чи в Росії, чи в тих квазіутвореннях. А ще хороша пам'ять підказує, як проклинають Монтян зараз ті, що колись грудьми ставали на її захист.
Колись давно я написала, що від Фаріон тхне кремлівськими провокаціями. Боже, що тут... ну, ви самі можете уявити.
Вчора кожен пост моєї стрічки волав, що от нарешті вскрилась гебістська консерва і куди дивиться СБУ?
А моя хороша пам'ять знову скрушно зітхає.
Колись я написала, що вторгнення росіян неминуче буде і треба евакуювати старих, хворих та дітей. Боже, що тут знялось! Мене не копнув хіба лишень лінивий. Люди просто відкрито реготали і кричали, щоб я не сіяла паніку.
Моя хороша пам'ять потім відцифровувала тих людей. Вони у відчаї волали:
- А чому нас не попередили про вторгнення?
Ми з пам'ятю тільки знизували плечима.
Та я не кажу, що я така вже провісниця. господь з вами.
Щось провістила, щось пропустила. Як і всі більш-менш.
Я просто жаліюсь на власну хорошу пам'ять. Вона така ото скрушлива. Як сяде поруч, запнеться хустиною, підіпре щоку рукою і давай хилитати головою, повторюючи:
- Люди, люди... Боже, боже...
Та ти заткнешся колись?
- Колись заткнусь. - відповідає хороша пам'ять.