"приятель до першого поворота"
Алі Татар-заде
друзів в Росії в нас нема. Є, в кращому разі, за їхнім же визначенням, "приятель до першого поворота". Оскільки не всі в Україні розуміють цей вираз, трохи проясню: так зветься мезальянс, небажане попутничество, а "перший поворот" - це киданути за першої слушної нагоди.
Але, друзів в Росії можна виховати і вирастити.
І це єдиний вихід, який можна реалізувати відносно дешево, відносно спокійно,
і це гра в довгу.
Вирощувати слід не руских, не росіян, не московитів.
Виховувати і вирощувати слід нові сутності.
З націоналами все просто, все українцю зрозуміло.
Це сприяння паросткам вже готового, а навіть точніше - ще не докінця зниклого, етнічно-локального самоусвідомлення.
На це існує готове підгрунтя - слабке, захиреле, але вдячне.
Якщо хочете це культурна рослина, яка вимагає теплічних умов.
Цей проект я б вподобів "Ноєвому Ковчегу".
Як відомо, сей ветхий пророк зібрав кожного по парі.
А більше, може, й не треба.
Тобто, воно було б добре, виховати не двох, а двісті двадцять двох удмурстьких письмеників, публіцістів, націоналістів.
Але це нам не по кишені.
Нам би двох від кожного, і буде достатньо.
Конкурс буде жорсткий, та в очах московита жорстокий конкурс підвищує ціну призу.
А виховувати слід саме що з московитів.
Бо як би сучасний громадянин РФ не звався, які б в нього не були дідушки-бабушки, а сам він тридцять років жив при путіних та жириновскіх, а якщо старий - то до того безвилазно при усіляких воротнікових, рижкових, громиках.
Єдине що в націонала є з переваг - це володіння рідною, національною, мовою.
Навіть не культурою, на жаль, а тільки її верхнім шаром.
Роль таких вирощених в теплиці осіб - як би не амбіційно звучало, та сама що Батьків-Засновників в США.
Маємо одразу ставити їм задачу:
не відроджувати расію, хрен с расієй, забутьте про неї у всіх її проявах.
а відроджувати свою землю, тобто етничний ареал свого народу.
Складніше, на перший погляд, з денаціоналізованими, згеноцидженими провінціями і фоновим населенням в них - ті що за царя і лєніна звалися губернії, а зі сталінської руки перетворилися на "області і края".
Бо там по-перше русифікація досягає завітних 126 процентів, по-друге населення не вкорінене, а на ті ж 125 процентів завезене якщо не власноруч, то дідушками-бабушками по всяких комсомольських путьовках та волчих білетах.
Тобто, апелювати до такого про цінність озера чи гори, старої назви, легенди - як сперечатися з чемоданом
(хто не вірить, маєте в Україні ще доволі м'який аналог - можете потренуватися, запропонуйте мешканцю кримського Бєлаґорска перейменувати місто назад в Карасубазар, почуєте багато цікавого про "а я так прівик", зачім варашыть прошлає і що історичні назви "неудобниє і смєшниє", а то і фашысткіє).
Вони не патріоти місцевості, бо вони перекотилися сюди полем, як відома рослина.
Щож, вихід в тому щоби конструювати для них - і саме для них - не старі сутності, а нові.
Башкиру, для порівняння, слід всього лише нагадати, що він башкир. Далі він сам підхватить, у нього на це є природжені, та позабуті, здібності.
А от мешканцю якої небудь Липецької області РФ марно нагадувати що він - Мокша,
бо по-перше саме він, за статистикою, може бути якраз зовсім не Мокшанець, а приїхав сюди чи привезений в череві мами, скажемо, з БАМу чи з Чехословакії,
по-друге навколо нема Мокши, вони вже не пам'ятають, хто тут з яких коренів, все вимірюється жилплощядямі та связямі в Масквє.
Мокшанці в РФ ще є, їм відведена половина резервації "Мордовія" - та їх недостатньо, їх мало, щоби репатріювати їми цілі області навколо.
Ладно, ми подаруємо їм нове ім'я чи нову назву.
Поганого ту нема.
Свого похресника ви ж мабуть назвете якимсь іменем, а може той від природи був Авангард Побєдович, а ви його якось полюдські назвали, щоби дитина не страждала.
Ну, наприклад тим же лі-пєчь-чянам (господі ну і назва) можна дати ім'я В'ятичей, які колись, ну дуже, дуже давно, мешкали саме в цій області (і не лише в ній).
Вятичей давно нема.
Вони були до монгольського нашестя, та й те без державності (останього князя Ходоту повивів ще Мономах).
А потім прийшли монголи, потім їхні улубеки (великі князі) московські і так аж до прішвіних та гарін-міхайловскіх, одни мечом інші язиком, їх виводили з-під коріння.
Переселяли, палили волхвів, висміювали, розбавляли то зсильними, то привилейованими, і врешті винищили так, що "вас тут не стояло", як люблять казати московити, пхаючись в чергу.
Тобто ймовірність що ви зустрінете в Липецьку потомственого в'ятича - не більша, що ви зустрінете в Житомирі потомственого рюриковича.
Я так розлого описав проблему, але тут же сам її перекреслю:
ну і хрін з ним, нема то нема.
А будуть.
Там домінує "Восточьний ґовор Южнорусского нарєчья".
Для нас цікаво лише тим, що говорок зберігся в записах, доволі ретельних, завдяки етнографам.
Етнографи були самі шовіністами та імперіалістами, але не знали, що підбирають підгрунтя для розвалу імперії, розтягнутого в кілька століть.
Тож, подякуємо їм.
Звісно, в назві нам не треба ніяких "Южнорусов", як і Сєвєрорусов, среднерусов, новоросов і прочих рус-рос.
Бо якщо подарувати їм ТАКУ ідентичність, то скоро почнеться все наново - пьяні обійми, тимєняуважаєш, акакжерусь, сталінбилправ і все це до безкінечності.
Ніфіга, там немає бути нічого що би єднало фальшиво з Руссю часів Мономаха.
Ми назвемо цей діалект В'ятицьким та побудуємо на його основі особливу літературну, потім розмовну (+ЗМІ) мову а там і культуру, і ідентичність.
Ха, а от те що мономахи та їхні прадіди нищили В'ятичів, якраз треба використати.
Ну, вони їх не сильно нищили, але нехай буде.
Дивіться, як це завернути.
Треба щоби для них слово "Русь" по-перше однозначно асоціювалося не з собою, а з Україною,
а по-друге, щоби цей зв'язок викликав страх і ненависть, такі романтично-сентиментальні.
Вважаючи себе вятичем (а в першому поколінні навіть прикидаючись ним навмисно), вятічь буде бачити в українцях тих самих свирепих варягів Святослава, які виловлювали його пращурів з комишів, вибивали з нього шкурки тварин та вимагали показати шлях на Хозарів.
Нам не треба, щоби вони Україну любили.
Дешевше буде, щоби тихо ненавиділи і проклинали в своїх підручниках.
А ті підручники ми їм самі ще й складемо.
Україна - "небезопасно".
На рівні культурного кода, інстинкту, рефлекса.
Адже нам не тільки не треба щоби вони нас "воссоединяли", а й того щоб вони сюди "релокантстували" і оголошували спустошену ними ж Херсонщину своєю "новой родіной", где і прірода нічіво так і баби харошиє і кухня фкусна.
Ні, нам треба щоби "вятичи" сиділи в своїй Липецькій області,
любили ту область понад усе,
відчували свою невимовну перевагу над сусідними Тулами, вороніжами і орлами,
плекали свою маленьку але горду культуру, побудовану на міфі о том, як вони вистояли проти києвского князя Святослава.
Як не дивно, отето і будуть наші друзі в РФ.
(в'ятичи тут просто приклад для кейсу, не сприймайте як універсальну формулу).
Друзі дальні, які не мають з нами спільних границь.
Ми "населимо" згеноциджені, зрусифіковані райони вигаданими та історичними сутностями
Задача така, щоби кожна нова спільнота
а) мала власну державність
б) не входила в союзи з іншими екс-московитами
(а значить, ворогувала би з сусідніми областями і районами)
в) мала зброї, бюджету і населення так мало, щоби максимум військових амбіцій держави складав похід в облЦУМ до сусідньої області.
(беручи вчорашній хайп - "армія прігожена" це навіть забагато для такої держави, яка має бути в рамках отдельних районов та областей РФ)
таких держав має бути багато,
вони мусять мати різний, несхожий з сусідами устрій
інші мову і традиції (навіть якщо вони вигадані)
і постійно жити в злобі на сусідів, кичитися своїми уявними перевагами над ними і всіма в світі.
(це погана риса, але я не можу її виполювати - тільки можу показати, як поставити нам на благо).
дякую за увагу.
=====
❗️Під завалами в будинку в Соломʼянському районі столиці рятувальники виявили тіла ще двох загиблих, повідомив міський голова Віталій Кличко.
Операція з ліквідації наслідків ворожої атаки 24 червня триває.
У будинку, куди влучили уламки російської ракети, загинули пʼятеро людей.
друзів в Росії в нас нема. Є, в кращому разі, за їхнім же визначенням, "приятель до першого поворота". Оскільки не всі в Україні розуміють цей вираз, трохи проясню: так зветься мезальянс, небажане попутничество, а "перший поворот" - це киданути за першої слушної нагоди.
Але, друзів в Росії можна виховати і вирастити.
І це єдиний вихід, який можна реалізувати відносно дешево, відносно спокійно,
і це гра в довгу.
Вирощувати слід не руских, не росіян, не московитів.
Виховувати і вирощувати слід нові сутності.
З націоналами все просто, все українцю зрозуміло.
Це сприяння паросткам вже готового, а навіть точніше - ще не докінця зниклого, етнічно-локального самоусвідомлення.
На це існує готове підгрунтя - слабке, захиреле, але вдячне.
Якщо хочете це культурна рослина, яка вимагає теплічних умов.
Цей проект я б вподобів "Ноєвому Ковчегу".
Як відомо, сей ветхий пророк зібрав кожного по парі.
А більше, може, й не треба.
Тобто, воно було б добре, виховати не двох, а двісті двадцять двох удмурстьких письмеників, публіцістів, націоналістів.
Але це нам не по кишені.
Нам би двох від кожного, і буде достатньо.
Конкурс буде жорсткий, та в очах московита жорстокий конкурс підвищує ціну призу.
А виховувати слід саме що з московитів.
Бо як би сучасний громадянин РФ не звався, які б в нього не були дідушки-бабушки, а сам він тридцять років жив при путіних та жириновскіх, а якщо старий - то до того безвилазно при усіляких воротнікових, рижкових, громиках.
Єдине що в націонала є з переваг - це володіння рідною, національною, мовою.
Навіть не культурою, на жаль, а тільки її верхнім шаром.
Роль таких вирощених в теплиці осіб - як би не амбіційно звучало, та сама що Батьків-Засновників в США.
Маємо одразу ставити їм задачу:
не відроджувати расію, хрен с расієй, забутьте про неї у всіх її проявах.
а відроджувати свою землю, тобто етничний ареал свого народу.
Складніше, на перший погляд, з денаціоналізованими, згеноцидженими провінціями і фоновим населенням в них - ті що за царя і лєніна звалися губернії, а зі сталінської руки перетворилися на "області і края".
Бо там по-перше русифікація досягає завітних 126 процентів, по-друге населення не вкорінене, а на ті ж 125 процентів завезене якщо не власноруч, то дідушками-бабушками по всяких комсомольських путьовках та волчих білетах.
Тобто, апелювати до такого про цінність озера чи гори, старої назви, легенди - як сперечатися з чемоданом
(хто не вірить, маєте в Україні ще доволі м'який аналог - можете потренуватися, запропонуйте мешканцю кримського Бєлаґорска перейменувати місто назад в Карасубазар, почуєте багато цікавого про "а я так прівик", зачім варашыть прошлає і що історичні назви "неудобниє і смєшниє", а то і фашысткіє).
Вони не патріоти місцевості, бо вони перекотилися сюди полем, як відома рослина.
Щож, вихід в тому щоби конструювати для них - і саме для них - не старі сутності, а нові.
Башкиру, для порівняння, слід всього лише нагадати, що він башкир. Далі він сам підхватить, у нього на це є природжені, та позабуті, здібності.
А от мешканцю якої небудь Липецької області РФ марно нагадувати що він - Мокша,
бо по-перше саме він, за статистикою, може бути якраз зовсім не Мокшанець, а приїхав сюди чи привезений в череві мами, скажемо, з БАМу чи з Чехословакії,
по-друге навколо нема Мокши, вони вже не пам'ятають, хто тут з яких коренів, все вимірюється жилплощядямі та связямі в Масквє.
Мокшанці в РФ ще є, їм відведена половина резервації "Мордовія" - та їх недостатньо, їх мало, щоби репатріювати їми цілі області навколо.
Ладно, ми подаруємо їм нове ім'я чи нову назву.
Поганого ту нема.
Свого похресника ви ж мабуть назвете якимсь іменем, а може той від природи був Авангард Побєдович, а ви його якось полюдські назвали, щоби дитина не страждала.
Ну, наприклад тим же лі-пєчь-чянам (господі ну і назва) можна дати ім'я В'ятичей, які колись, ну дуже, дуже давно, мешкали саме в цій області (і не лише в ній).
Вятичей давно нема.
Вони були до монгольського нашестя, та й те без державності (останього князя Ходоту повивів ще Мономах).
А потім прийшли монголи, потім їхні улубеки (великі князі) московські і так аж до прішвіних та гарін-міхайловскіх, одни мечом інші язиком, їх виводили з-під коріння.
Переселяли, палили волхвів, висміювали, розбавляли то зсильними, то привилейованими, і врешті винищили так, що "вас тут не стояло", як люблять казати московити, пхаючись в чергу.
Тобто ймовірність що ви зустрінете в Липецьку потомственого в'ятича - не більша, що ви зустрінете в Житомирі потомственого рюриковича.
Я так розлого описав проблему, але тут же сам її перекреслю:
ну і хрін з ним, нема то нема.
А будуть.
Там домінує "Восточьний ґовор Южнорусского нарєчья".
Для нас цікаво лише тим, що говорок зберігся в записах, доволі ретельних, завдяки етнографам.
Етнографи були самі шовіністами та імперіалістами, але не знали, що підбирають підгрунтя для розвалу імперії, розтягнутого в кілька століть.
Тож, подякуємо їм.
Звісно, в назві нам не треба ніяких "Южнорусов", як і Сєвєрорусов, среднерусов, новоросов і прочих рус-рос.
Бо якщо подарувати їм ТАКУ ідентичність, то скоро почнеться все наново - пьяні обійми, тимєняуважаєш, акакжерусь, сталінбилправ і все це до безкінечності.
Ніфіга, там немає бути нічого що би єднало фальшиво з Руссю часів Мономаха.
Ми назвемо цей діалект В'ятицьким та побудуємо на його основі особливу літературну, потім розмовну (+ЗМІ) мову а там і культуру, і ідентичність.
Ха, а от те що мономахи та їхні прадіди нищили В'ятичів, якраз треба використати.
Ну, вони їх не сильно нищили, але нехай буде.
Дивіться, як це завернути.
Треба щоби для них слово "Русь" по-перше однозначно асоціювалося не з собою, а з Україною,
а по-друге, щоби цей зв'язок викликав страх і ненависть, такі романтично-сентиментальні.
Вважаючи себе вятичем (а в першому поколінні навіть прикидаючись ним навмисно), вятічь буде бачити в українцях тих самих свирепих варягів Святослава, які виловлювали його пращурів з комишів, вибивали з нього шкурки тварин та вимагали показати шлях на Хозарів.
Нам не треба, щоби вони Україну любили.
Дешевше буде, щоби тихо ненавиділи і проклинали в своїх підручниках.
А ті підручники ми їм самі ще й складемо.
Україна - "небезопасно".
На рівні культурного кода, інстинкту, рефлекса.
Адже нам не тільки не треба щоби вони нас "воссоединяли", а й того щоб вони сюди "релокантстували" і оголошували спустошену ними ж Херсонщину своєю "новой родіной", где і прірода нічіво так і баби харошиє і кухня фкусна.
Ні, нам треба щоби "вятичи" сиділи в своїй Липецькій області,
любили ту область понад усе,
відчували свою невимовну перевагу над сусідними Тулами, вороніжами і орлами,
плекали свою маленьку але горду культуру, побудовану на міфі о том, як вони вистояли проти києвского князя Святослава.
Як не дивно, отето і будуть наші друзі в РФ.
(в'ятичи тут просто приклад для кейсу, не сприймайте як універсальну формулу).
Друзі дальні, які не мають з нами спільних границь.
Ми "населимо" згеноциджені, зрусифіковані райони вигаданими та історичними сутностями
Задача така, щоби кожна нова спільнота
а) мала власну державність
б) не входила в союзи з іншими екс-московитами
(а значить, ворогувала би з сусідніми областями і районами)
в) мала зброї, бюджету і населення так мало, щоби максимум військових амбіцій держави складав похід в облЦУМ до сусідньої області.
(беручи вчорашній хайп - "армія прігожена" це навіть забагато для такої держави, яка має бути в рамках отдельних районов та областей РФ)
таких держав має бути багато,
вони мусять мати різний, несхожий з сусідами устрій
інші мову і традиції (навіть якщо вони вигадані)
і постійно жити в злобі на сусідів, кичитися своїми уявними перевагами над ними і всіма в світі.
(це погана риса, але я не можу її виполювати - тільки можу показати, як поставити нам на благо).
дякую за увагу.
=====
❗️Під завалами в будинку в Соломʼянському районі столиці рятувальники виявили тіла ще двох загиблих, повідомив міський голова Віталій Кличко.
Операція з ліквідації наслідків ворожої атаки 24 червня триває.
У будинку, куди влучили уламки російської ракети, загинули пʼятеро людей.