Незалежна Ерзянь Мастор: ч.1 - територія
Деколонізація РФ
Ін’язор (старійшина) народу Ерзя Сирєсь Боляєнь зробив свроєрідний coming out - не соромлячись, озвучив (1) територіальий засяг майбутньої незалежної Ерзянсько-Мокшанської держави і (2) засади її майбутнього устрою.
Це послання пана Боляєня настільки революційно змінює присутній досі дискурс на тему майбутнього територіального розмежування незалежних держав Пост-росії, що ми вирішили розбір його розділити на дві частини.
Слід зазначити, що досі представники поневолених народів РФ не завжди насмілювалися озвучити навіть самі плани виходу зі складу цієї злочинної федерації, не те що претендувати на справжні етнічні межі своїх народів замість рамок імперських “стійл” до яких, ніби до резервацій, було загнано ті народи на користь подальшої великоросійської асиміляції та поступового “надкушування” їхніх етнічно-більшостних окраїн.
Уже зараз передбачаємо ядучий сарказм прибічників “єдіной і нєдєлімой росії” по обидва боки імперського спектру - як стрєлковсько-гіркінського штибу монархо-консерваторів, так і навальністсько-шлосерівського штибу лібералів. Вони, побачивши мапу Ерзянь Мастор, уїдливо спитаються, а чому так мало областей - лише п’ять (окрім власне республіки Мордовія, див. синю мапу), дайош десять (наприклад). Але ерзянам не треба чужого - ці мапи фактичних кордонів (котрі не охоплюють меж нинішніх областей, див. зелену й рожеву мапи) демонструють не “зажерливість” ерзян у екзилі, а, скоріше, наше (і усього навколишнього світу) невігластво щодо реальності на місцях. Вивчення місцевої топоніміки вивело б нас на ту саму (приблизно) мапу - бо якщо бодай поверхнево знатися на ерзянській та мокшанській ономастиці, то окрім совіцьких (на кшталт Первомайського) чи царських (Спасо-Покровскоє) топонімів, домінують все ж саме автохтонні: Тєтюшево, Чєчєри, Морсово (це не від морсу, повірте), Вєдєняпіно, Абашево, Тєлєшовка, Ліплєйка, Большая Кавєндра, Новиє Пічури. Так і хочеться запитати назустріч - чи не ламає вам вашу “русскоязичную чєлюсть” вся ця фіно-приволзька “абракадабра”, чи не виносить вам ліву півкулю мозку від нездатності (бо неможливості) пояснити всі ці топоніми рамками слов’янського семантичного простору?
Будуть і певні об’єктивні причини для подібного скепсису: адже етнічні терени ерзян і мокшан ось уже понад 500 років як перетворилися на внутрішній анклав посеред московського царства та російської імперії - як взагалі можливо, щоб упродовж такого тривалого періоду й досі зберігалася бодай якось помітна неасимільована імперськими великоросами нація?
Відповідаємо:
Анклав це далеко не з усіх боків оточений великоросійської більшістю - з півночі та сходу вони межують з тюркськими та іншими фіно-угорськими народами Поволжя (татарами, чувашами, марійцями);
Імперія так поспішно рухалася загарбувати все нові й нові території - Сибір, Далекий Схід, Північний Кавказ, Середню Азію, - що об’єктивно не встигала якісно “перетравлювати” невдовзі загарбані перед тим;
На жаль, декотрим народам московської “внутрішньої Фіно-Угрії” поталанило ще менше: так, майже зникли меря, біля чиєї колишньої столиці - Мурома, - спиняються кордони Ерзянь Мастор, ніби засвідчуючи, що “нам чужого не треба”.
Імперія могла вдаватися до суцільної русифікації вузьких смужок території, розташованих уздовж транспортних коридорів - судноплавних річок, а пізніше - залізниць. Тому найвлучніша характеристика принципу етнічного розселення всередині імперії (а згодом - федерації) - це саме “чєрєзполосіца”. Про-імперського напрямку регіоналісти (як от Ростіслав Туровський) чомусь записують цю “чєрєзполосіцу” саме в актив збереження цілісності федерації в майбутньому, але насправді це палиця з двома кінцями, і вона може вдарити просто втратою для великоросів певних смужок території (безвідносно того, ким вона там у більшості номінально населена).
В історії є чимало негативних прецедентів, коли й досі зберігаються кордони суверенних країн, проведених “під лінійку” на мапі, якимись імперськими грамотіями (типу Сайкса-Піко, котрі так “мудро” поділили Сирію, Ліван, Ірак та Йорданію) - відтак поневолені народи Пост-росії мають всі підстави відкинути наполягання на чинному внутрішньому адміністративно-територіальному поділі росії як майбутніх кордонах між ними.
Іншим таким прецедентом має стати розділ Германської та Австро-Угорської імперій після поразки в Першій Світовій: той, хто розпочав агресію і продемонстрував свою схильність до рецидивів агресії у майбутньому, не заслуговує ні на що інше, окрім як нещадного подрібнення своєї території на чимбільшу кількість нових незалежних країн, які мають бути необхідно достатнього розміру - як територіально, економічно, так і демографічно, - щоб бути стабільними й стійкими до майбутніх спроб іредентизму з боку колишньої метрополії. Слід бути реалістами й допускати, що повністю звести майбутню Московію виключно до меж МКАДу не вдасться, але треба максимально обмежити їхні майбутні демографічні й економічні можливості, щоб виключити вірогідність будь-якої подальшої агресії з їхнього боку. У цьому зацікавлена Україна, у цьому зацікавлена Європа - і в цьому зацікавлені наші нинішні й майбутні союзники-незалежні держави Пост-росії. І заявлена територіальна концепція майбутньої Ерзянь Мастор абсолютно в дусі узгоджених під час Паризьких конференцій 1918 р. кордонів Чехословаччини, Угорщини, Австрії, Румунії та Югославії - кордонів, більшість яких збереглася й досі. Кордонів, котрі своєю конфігурацією посприяли становленню мирної, творчої та цивілізованої Європи, а не тієї, що ми знали до 1918 р.
-----
Алі Татар-заде · дуже доречне планування.
Стисло своїми словами: не слід орієнтуватися на імперські адміністративні кордони при визначенні історичних, етнічних, мовних, культурних претензій для визначення теренів емансипованих народів.
Ті кордони навмисно нарізалися так, щоби в корінного народу було якомога менше земель, при чому бажано неякісних для колонізатора
Ін’язор (старійшина) народу Ерзя Сирєсь Боляєнь зробив свроєрідний coming out - не соромлячись, озвучив (1) територіальий засяг майбутньої незалежної Ерзянсько-Мокшанської держави і (2) засади її майбутнього устрою.
Це послання пана Боляєня настільки революційно змінює присутній досі дискурс на тему майбутнього територіального розмежування незалежних держав Пост-росії, що ми вирішили розбір його розділити на дві частини.
Слід зазначити, що досі представники поневолених народів РФ не завжди насмілювалися озвучити навіть самі плани виходу зі складу цієї злочинної федерації, не те що претендувати на справжні етнічні межі своїх народів замість рамок імперських “стійл” до яких, ніби до резервацій, було загнано ті народи на користь подальшої великоросійської асиміляції та поступового “надкушування” їхніх етнічно-більшостних окраїн.
Уже зараз передбачаємо ядучий сарказм прибічників “єдіной і нєдєлімой росії” по обидва боки імперського спектру - як стрєлковсько-гіркінського штибу монархо-консерваторів, так і навальністсько-шлосерівського штибу лібералів. Вони, побачивши мапу Ерзянь Мастор, уїдливо спитаються, а чому так мало областей - лише п’ять (окрім власне республіки Мордовія, див. синю мапу), дайош десять (наприклад). Але ерзянам не треба чужого - ці мапи фактичних кордонів (котрі не охоплюють меж нинішніх областей, див. зелену й рожеву мапи) демонструють не “зажерливість” ерзян у екзилі, а, скоріше, наше (і усього навколишнього світу) невігластво щодо реальності на місцях. Вивчення місцевої топоніміки вивело б нас на ту саму (приблизно) мапу - бо якщо бодай поверхнево знатися на ерзянській та мокшанській ономастиці, то окрім совіцьких (на кшталт Первомайського) чи царських (Спасо-Покровскоє) топонімів, домінують все ж саме автохтонні: Тєтюшево, Чєчєри, Морсово (це не від морсу, повірте), Вєдєняпіно, Абашево, Тєлєшовка, Ліплєйка, Большая Кавєндра, Новиє Пічури. Так і хочеться запитати назустріч - чи не ламає вам вашу “русскоязичную чєлюсть” вся ця фіно-приволзька “абракадабра”, чи не виносить вам ліву півкулю мозку від нездатності (бо неможливості) пояснити всі ці топоніми рамками слов’янського семантичного простору?
Будуть і певні об’єктивні причини для подібного скепсису: адже етнічні терени ерзян і мокшан ось уже понад 500 років як перетворилися на внутрішній анклав посеред московського царства та російської імперії - як взагалі можливо, щоб упродовж такого тривалого періоду й досі зберігалася бодай якось помітна неасимільована імперськими великоросами нація?
Відповідаємо:
Анклав це далеко не з усіх боків оточений великоросійської більшістю - з півночі та сходу вони межують з тюркськими та іншими фіно-угорськими народами Поволжя (татарами, чувашами, марійцями);
Імперія так поспішно рухалася загарбувати все нові й нові території - Сибір, Далекий Схід, Північний Кавказ, Середню Азію, - що об’єктивно не встигала якісно “перетравлювати” невдовзі загарбані перед тим;
На жаль, декотрим народам московської “внутрішньої Фіно-Угрії” поталанило ще менше: так, майже зникли меря, біля чиєї колишньої столиці - Мурома, - спиняються кордони Ерзянь Мастор, ніби засвідчуючи, що “нам чужого не треба”.
Імперія могла вдаватися до суцільної русифікації вузьких смужок території, розташованих уздовж транспортних коридорів - судноплавних річок, а пізніше - залізниць. Тому найвлучніша характеристика принципу етнічного розселення всередині імперії (а згодом - федерації) - це саме “чєрєзполосіца”. Про-імперського напрямку регіоналісти (як от Ростіслав Туровський) чомусь записують цю “чєрєзполосіцу” саме в актив збереження цілісності федерації в майбутньому, але насправді це палиця з двома кінцями, і вона може вдарити просто втратою для великоросів певних смужок території (безвідносно того, ким вона там у більшості номінально населена).
В історії є чимало негативних прецедентів, коли й досі зберігаються кордони суверенних країн, проведених “під лінійку” на мапі, якимись імперськими грамотіями (типу Сайкса-Піко, котрі так “мудро” поділили Сирію, Ліван, Ірак та Йорданію) - відтак поневолені народи Пост-росії мають всі підстави відкинути наполягання на чинному внутрішньому адміністративно-територіальному поділі росії як майбутніх кордонах між ними.
Іншим таким прецедентом має стати розділ Германської та Австро-Угорської імперій після поразки в Першій Світовій: той, хто розпочав агресію і продемонстрував свою схильність до рецидивів агресії у майбутньому, не заслуговує ні на що інше, окрім як нещадного подрібнення своєї території на чимбільшу кількість нових незалежних країн, які мають бути необхідно достатнього розміру - як територіально, економічно, так і демографічно, - щоб бути стабільними й стійкими до майбутніх спроб іредентизму з боку колишньої метрополії. Слід бути реалістами й допускати, що повністю звести майбутню Московію виключно до меж МКАДу не вдасться, але треба максимально обмежити їхні майбутні демографічні й економічні можливості, щоб виключити вірогідність будь-якої подальшої агресії з їхнього боку. У цьому зацікавлена Україна, у цьому зацікавлена Європа - і в цьому зацікавлені наші нинішні й майбутні союзники-незалежні держави Пост-росії. І заявлена територіальна концепція майбутньої Ерзянь Мастор абсолютно в дусі узгоджених під час Паризьких конференцій 1918 р. кордонів Чехословаччини, Угорщини, Австрії, Румунії та Югославії - кордонів, більшість яких збереглася й досі. Кордонів, котрі своєю конфігурацією посприяли становленню мирної, творчої та цивілізованої Європи, а не тієї, що ми знали до 1918 р.
-----
Алі Татар-заде · дуже доречне планування.
Стисло своїми словами: не слід орієнтуватися на імперські адміністративні кордони при визначенні історичних, етнічних, мовних, культурних претензій для визначення теренів емансипованих народів.
Ті кордони навмисно нарізалися так, щоби в корінного народу було якомога менше земель, при чому бажано неякісних для колонізатора