нам дуже складно пояснювати за нашу війну
Diana Makarova
Стикнулась з тим, що нам дуже складно пояснювати за нашу війну. Особливо тим, хто її жодного разу не бачив як таку - хоч під Донецьком, а хоч під Києвом. І хто уявляє, що фронт це така штука - ти туди в'їжджаєш і понеслось! Вибухи, перестрілки, всі окопами бігають, там і живуть. Роками.
І тут ти починаєш розповідати їм якісь неймовірні речі.
Не вірять.
Тоді вирішила пояснювати на прикладах.
Не вірять.
... лінія фронту за кілька кілометрів. Лунають вибухи, вздовж доріг стоять мобільні патрульки, стволи в небо.
О, готель. Ще працює. Намагаємось зняти номер на кілька годин, полежати до вранішньої комендантської. Адміністраторка дивиться на нас як на сумашедших. Черга на номери розписана на два тижні наперед. Військовими розписана. Розпарені військові виходять з баньки. Та ні, не штабні. Тільки зі зміни вилізли, з отих самих окопів. В готельчик, на відпочинок, чом би й ні?
... - Курахове вже крили, але басейн ще працював. То я записалась поплавати. А в Покровську в мене в той же день був призначений манікюр.
Та ні, не штабна дівчина. Навіть не думайте. Просто мала вільний день і машину під рукою. То чом би не почистити нігті? І не поплавати. Правда, за пару днів в басейн прилетіло. Але працював до останнього. Кажуть, майже до самого прильоту.
... - Піца в Купянську працювала до останнього, доки в неї не влучили. Тоді вони почали видавати піцу на винос.
- Наші люди незламні, особливо коли це стосується виторгу.
... - О, а ми в Авдіївку по дорозі жизні пацанам піцу возили. А шо ж, все одно їдемо. Перепочили, відлежались, відкапались, піцу замовили, забрали, поїхали.
... 2022, Слов'янськ порожній, люди повиїздили. Кафешка працює. Там шалені черги. А шо ви думали, воєнні теж люди, їм хочеться відбивної, і котлеток, і ось цього мені салатику дайте, ага, ще дерунів.
Веземо на фронт новеньких.
- А що ми там їсти будемо? А купатись де?
Заводимо до кафе, очі розбігаються. На вечір вже домовлено баньку. Людям треба жити, люди працюють і заробляють. Воєнні теж люди, воєнні хочуть митись і смачно їсти.
Наслухавшись такого, звичайно, іноземні люди будуть кривити носами і казати щось там про лакшері-конфлікт.
Плюнь дурню в очі!
Просто наші люди так давно вже вміють знаходити та облаштовувати острівці життя посеред морів смерті. Ну дуже давно.
Ну, і коли питання економії чи там виторгу - то це у першу чергу. Приклад, який, на мою думку, ідеально описує цю волю до життя та економії.
... Київщина.
Йдуть бої. Коли ми з'являємось на Бучанській розвилці - друзі вже лаються. Ти чого приперлась, мовляв, сюди вже долітає, мовляв, ото нащо дурно ризикувати і все таке.
О, якраз і долетіло. Заправка в хлам, свіжий прильот, ще палає вогонь.
Біля колонки вовтузиться кілька ТрО-шників. Хтось лягає на пузо, тицяє в дірку в землі трубку.
Ми під'їжджаємо. Нам треба поприкалуватись. Теж дурачки. Палаюча заправка, а нам конче треба поприкалуватись.
- Хлопці, а заправиться можна? - прикалуємось.
Ті підводять вимазані морди. Невдоволено косяться.
- Нє, палива немає.
І продовжують робити підсос. Палива. На палаючій заправці.
Та й ми, знаєте - приколи приколами, а там, може, й вициганили б кілька десятків літрів. Бо паливо в баку якраз закінчувалось.
Лакшері-конфлікт, кажуть. Та плюнь дурню в очі!
То вони просто не вміють устраюваться у войні, скаже якийсь сержант дядя Вася. І буде правим. Де вже їм.
Але у них все може бути попереду.
Якщо ми раптом не встоїмо.
Ну, або не встоять виробники піци та держателі готельчиків практично біля лінії фронту.
Пост жартівливий.
Але правдивий до останньої літери.
Давайте ще прикладів острівців життя посеред морів смерті.
Стикнулась з тим, що нам дуже складно пояснювати за нашу війну. Особливо тим, хто її жодного разу не бачив як таку - хоч під Донецьком, а хоч під Києвом. І хто уявляє, що фронт це така штука - ти туди в'їжджаєш і понеслось! Вибухи, перестрілки, всі окопами бігають, там і живуть. Роками.
І тут ти починаєш розповідати їм якісь неймовірні речі.
Не вірять.
Тоді вирішила пояснювати на прикладах.
Не вірять.
... лінія фронту за кілька кілометрів. Лунають вибухи, вздовж доріг стоять мобільні патрульки, стволи в небо.
О, готель. Ще працює. Намагаємось зняти номер на кілька годин, полежати до вранішньої комендантської. Адміністраторка дивиться на нас як на сумашедших. Черга на номери розписана на два тижні наперед. Військовими розписана. Розпарені військові виходять з баньки. Та ні, не штабні. Тільки зі зміни вилізли, з отих самих окопів. В готельчик, на відпочинок, чом би й ні?
... - Курахове вже крили, але басейн ще працював. То я записалась поплавати. А в Покровську в мене в той же день був призначений манікюр.
Та ні, не штабна дівчина. Навіть не думайте. Просто мала вільний день і машину під рукою. То чом би не почистити нігті? І не поплавати. Правда, за пару днів в басейн прилетіло. Але працював до останнього. Кажуть, майже до самого прильоту.
... - Піца в Купянську працювала до останнього, доки в неї не влучили. Тоді вони почали видавати піцу на винос.
- Наші люди незламні, особливо коли це стосується виторгу.
... - О, а ми в Авдіївку по дорозі жизні пацанам піцу возили. А шо ж, все одно їдемо. Перепочили, відлежались, відкапались, піцу замовили, забрали, поїхали.
... 2022, Слов'янськ порожній, люди повиїздили. Кафешка працює. Там шалені черги. А шо ви думали, воєнні теж люди, їм хочеться відбивної, і котлеток, і ось цього мені салатику дайте, ага, ще дерунів.
Веземо на фронт новеньких.
- А що ми там їсти будемо? А купатись де?
Заводимо до кафе, очі розбігаються. На вечір вже домовлено баньку. Людям треба жити, люди працюють і заробляють. Воєнні теж люди, воєнні хочуть митись і смачно їсти.
Наслухавшись такого, звичайно, іноземні люди будуть кривити носами і казати щось там про лакшері-конфлікт.
Плюнь дурню в очі!
Просто наші люди так давно вже вміють знаходити та облаштовувати острівці життя посеред морів смерті. Ну дуже давно.
Ну, і коли питання економії чи там виторгу - то це у першу чергу. Приклад, який, на мою думку, ідеально описує цю волю до життя та економії.
... Київщина.
Йдуть бої. Коли ми з'являємось на Бучанській розвилці - друзі вже лаються. Ти чого приперлась, мовляв, сюди вже долітає, мовляв, ото нащо дурно ризикувати і все таке.
О, якраз і долетіло. Заправка в хлам, свіжий прильот, ще палає вогонь.
Біля колонки вовтузиться кілька ТрО-шників. Хтось лягає на пузо, тицяє в дірку в землі трубку.
Ми під'їжджаємо. Нам треба поприкалуватись. Теж дурачки. Палаюча заправка, а нам конче треба поприкалуватись.
- Хлопці, а заправиться можна? - прикалуємось.
Ті підводять вимазані морди. Невдоволено косяться.
- Нє, палива немає.
І продовжують робити підсос. Палива. На палаючій заправці.
Та й ми, знаєте - приколи приколами, а там, може, й вициганили б кілька десятків літрів. Бо паливо в баку якраз закінчувалось.
Лакшері-конфлікт, кажуть. Та плюнь дурню в очі!
То вони просто не вміють устраюваться у войні, скаже якийсь сержант дядя Вася. І буде правим. Де вже їм.
Але у них все може бути попереду.
Якщо ми раптом не встоїмо.
Ну, або не встоять виробники піци та держателі готельчиків практично біля лінії фронту.
Пост жартівливий.
Але правдивий до останньої літери.
Давайте ще прикладів острівців життя посеред морів смерті.