Поділюся баченням ціх двох персон, не протиставляючи їх
Алі Татар-заде
минулого місяця побачив у себе в коментарях застарілий "зуд" на тему бінарности. Петлюра все просрав, тре було не кусати Скоропадського - Скоропадський все просрав, тре було не кусати Петлюру - і з варіаціями.
Поділюся баченням ціх двох персон, не протиставляючи їх.
Це враження засноване на мемуарах, листах, щоденниках 1918 року, які читав ретельно у сторічну річницю та й з вами всіма рясно ділився.
На момент приходу Скоропадського до влади Петлюра був в опозиції. Не він очолював безпорадну Центральну Раду, не він був головою уряду, яка прогавила більшовиків в Києві.
Петлюра був тіньовим лідером.
Його персона була значно спаплюжена "товаришами" по боротьбі, такими як Винниченко, Порш, та чого там, і Грушевський, наш геніальний вчений але помірного таланту політик.
Проте суспільний запит на сильну фигуру, бажано воєнну в мундирі, залишався.
Скоропадський виник як феномен на плечах Петлюри й Міхновського, але без соціалістичного бекграунду.
Він примагнитив до себе такі потужні інтелекти як Дорошенко, Липинський, Донцов.
Достатньо згадати, що відбувся кастинг, в якому брали участь Вишиваний, Міхновський, ще з десяток менш відомих осіб.
Гетьман, якого також часто уявляють лакірованим бовдуром, діяв цинічно і прораховано.
Мені особисто здається, що навіть у мемуарах він більше красується, зображаючи з себе йобнутого кавалериста, ніж щиро каже про те, чого в його час говорити не можна.
Як би ні було, прослідкуємо за його руками.
Навесні 1918 інспировані московитами повстання Махна і "зелених" отаманів становили подвійну загрозу: фізичну - для Української Держави, кар'єрну - для Скоропадського, як неспроможного забезпечити німецьку програму.
Бігати по лісах і розстрілювати партизанів було безперспективно: тільки німці цього не розуміли. Гетьман знав Україну і тому діяв інакше.
Він випустив на волю Винниченка та літерально дозволив йому вступити в контакт із червоними, чорними та червоно-зеленими.
Це не значить, що в них були добрі стосунки.
Це політика, не відносини.
Завдяки Винниченкові гетьман знав наперед багато кроків противника - знову ж, пан письменик не був стукачем, він був патяколом, що за фужером доброго вина вихвалявся в охочі послухати вуха все і про красних, і про чорних і про зелених.
Щоби таке підслухати, тре було лише вміти не кривити пику і подливати ще.
В той же час Скоропадський вів таємні в усіх сенсах перемовини із Петлюрою.
Таємні настільки, що крім факту ми не маємо інших підробиць.
Гетьман із сарказмом споминає, як один раз гуляв з Петлюрою в оранжереї і звідти неочікувано вигулькнув фотограф, що взяв обох та й заскринів.
І як Петлюра благав віддати йому негатив.
Хороша історія, от тільки не вірю що це було без відома Скоропадського чи бодай його прес-аташе Донцова.
В той час фотограф був оснащений важкою апаратною технікою, яку важко потай пронести повз охорону гетьмана і заховатись за листям кактусів.
І тоді крізь анекдот ми побачимо деякі методи і характери гетьмана, які сам він маскує за личиною туповатого салдафона.
Винниченко перестав бути корисним, бо з ним сталося те саме, що було в іншому анекдоті: коли прапор надумав загіпнотизувати рибку в акваріумі, але за годину рибка загипнотизувала товарища прапора.
Простіше кажучи, письменик став надто лівим, щоби бути націоналістом та, головне, державником.
І Скоропадський повторив свій трюк, але вже із Петлюрою.
Петлюра арештований з групою опозиціонерів.
Всіх відпустили, його залишили аж до листопада.
Що це значить?
Ореол мученика та героя впав на Петлюру і додався до його автортету, вже й так великого постфактум, бо його роля в подіях початку року стала овіяна легендою.
Це він не давав московитам взяти Києва, аж поки його не витурили з уряду.
Це він навіть будучи приватною особою, вів бої за Києва у лютому, коли інші вже повтікали.
Зрештою, це за його лекалами гетьман творить ефективну армію!
Тому ви зрозумієте, що світлину де гетьман з Петлюрою дружньо бесідують, не було інтерес оприлюднювати в першу чергу самому гетьману.
Насталі події на які гетьман не міг впливати: поразка Німеччини і виявлення Антанти як нового переможця, що "отримує все".
Гетьман випускає Петлюру з в'язниці, знову таємно зустрічається з ним, після чого той негайно ... виїжджає в табір повстанців.
А серед повстанців тоді тріумфує повна отаманія: Винниченко, якісь лівіші за Винниченка особи (страшно собі таке уявити) і кожен тягне ковдру на себе.
Петлюра як герой пьєси з'являється вчасно, очолює армію повстання...
... і дає цілий місяць гетьманові на евакуацію.
Гетьман виставляє проти Петлюри білогвардійців.
Вони благородно гинуть під шаблями хижого Петлюри.
Це подають як деградацію гетьмана, остатотнє впадання в московитську єресь, до якої він був причетний ще до початку урядової кар'єри.
Я ж бачу в тому ізнов українську хитрість.
Українська Держава навіть на самому кризовому етапі позбавилася непотрібу - московитський гаспод афіцеров.
Скоропадський в одному місці пробовтався про своє істинне ставлення до "людини, яка нещодавно втекла з червоної Москви в Україну" - уривок такий відомий, що невдовзі, гадаю, буде вивчатися в школі на пам'ять.
В подальшому антагонизм втеклого Гетьмана та новопосталого Отамана мав слугувати для Антанти переконливим аргументом на користь другого.
Проте їхня розвідка вже в ті часи була на висоті: тому Петлюра так і не став фаворитом, подібно тому як гетьман зумів стати улюбленцем кайзера.
Що ж, не все по плечам найвигадливішому тандемові.
І тут я звертаю увагу на те, як технічно бездоганно Петлюра приватизував різнострокату Директорію, потім підмінив її посадою Головного Отамана.
Отаман, на мою думку - це лише модифікована під республіканський бон-тон функція гетьмана.
Ми доходимо до самої скандальної теми: страта Болбочана.
З одного виміру, там де є ліві-праві, це виглядає як тимчасовий триумф лівих, типу Винниченка, що позбавились явно правого бонапартиста, а заодне послабили і самого Петлюру.
Та при триманні у голові таємного тандему Скоропадський-Петлюра мені виглядає інакше.
Болбочан надто охоче давав клятви та ще охотніше їх порушував.
Він зрадив Скоропадського, щоби допомогти Петлюрі.
Але Петлюра поставив навпроти його імені "пташку", що сей единожди предав, зрадить і мене.
Зауважу, що виступаю тут в незвичній ролі.
Взагалі я люблю мораль і етику, не вважаю їх пустим звуком.
Проте дії державних діячів я раджу розглядати з мінімальною присутністю саме цієї емоції.
І тут я бачу, що Скоропадський з Петлюрою були невільними, може неохочими, але спільниками з одної мети - державности України.
Їхній тандем є ефективним трюком, що потребував відволікаючого гвалту і театральної битви, тому що не був би сприйнятий схвально сучасниками.
Не певен, що таке подобається і нащадкам.
===
Станіслав Науменко
Угу, все гарно написано. А підсумок - цитата з Арестовича: "Про..али"... І пішли на наступне коло. (
---
Алі Татар-заде
просрали - це про тверьских карел, які були винагороджені аж автономною областю. Про евенків, що за пасивність винагороджені автономним округом. Про бурятів, яких поділили поміж трьома такими округами. Не про Україну, яка майже вся зібралася в одній республіці - навіть совіти зламали зуби на ній, хоча кожен більшовик вважав би її охоче лише "Йугом расії"
минулого місяця побачив у себе в коментарях застарілий "зуд" на тему бінарности. Петлюра все просрав, тре було не кусати Скоропадського - Скоропадський все просрав, тре було не кусати Петлюру - і з варіаціями.
Поділюся баченням ціх двох персон, не протиставляючи їх.
Це враження засноване на мемуарах, листах, щоденниках 1918 року, які читав ретельно у сторічну річницю та й з вами всіма рясно ділився.
На момент приходу Скоропадського до влади Петлюра був в опозиції. Не він очолював безпорадну Центральну Раду, не він був головою уряду, яка прогавила більшовиків в Києві.
Петлюра був тіньовим лідером.
Його персона була значно спаплюжена "товаришами" по боротьбі, такими як Винниченко, Порш, та чого там, і Грушевський, наш геніальний вчений але помірного таланту політик.
Проте суспільний запит на сильну фигуру, бажано воєнну в мундирі, залишався.
Скоропадський виник як феномен на плечах Петлюри й Міхновського, але без соціалістичного бекграунду.
Він примагнитив до себе такі потужні інтелекти як Дорошенко, Липинський, Донцов.
Достатньо згадати, що відбувся кастинг, в якому брали участь Вишиваний, Міхновський, ще з десяток менш відомих осіб.
Гетьман, якого також часто уявляють лакірованим бовдуром, діяв цинічно і прораховано.
Мені особисто здається, що навіть у мемуарах він більше красується, зображаючи з себе йобнутого кавалериста, ніж щиро каже про те, чого в його час говорити не можна.
Як би ні було, прослідкуємо за його руками.
Навесні 1918 інспировані московитами повстання Махна і "зелених" отаманів становили подвійну загрозу: фізичну - для Української Держави, кар'єрну - для Скоропадського, як неспроможного забезпечити німецьку програму.
Бігати по лісах і розстрілювати партизанів було безперспективно: тільки німці цього не розуміли. Гетьман знав Україну і тому діяв інакше.
Він випустив на волю Винниченка та літерально дозволив йому вступити в контакт із червоними, чорними та червоно-зеленими.
Це не значить, що в них були добрі стосунки.
Це політика, не відносини.
Завдяки Винниченкові гетьман знав наперед багато кроків противника - знову ж, пан письменик не був стукачем, він був патяколом, що за фужером доброго вина вихвалявся в охочі послухати вуха все і про красних, і про чорних і про зелених.
Щоби таке підслухати, тре було лише вміти не кривити пику і подливати ще.
В той же час Скоропадський вів таємні в усіх сенсах перемовини із Петлюрою.
Таємні настільки, що крім факту ми не маємо інших підробиць.
Гетьман із сарказмом споминає, як один раз гуляв з Петлюрою в оранжереї і звідти неочікувано вигулькнув фотограф, що взяв обох та й заскринів.
І як Петлюра благав віддати йому негатив.
Хороша історія, от тільки не вірю що це було без відома Скоропадського чи бодай його прес-аташе Донцова.
В той час фотограф був оснащений важкою апаратною технікою, яку важко потай пронести повз охорону гетьмана і заховатись за листям кактусів.
І тоді крізь анекдот ми побачимо деякі методи і характери гетьмана, які сам він маскує за личиною туповатого салдафона.
Винниченко перестав бути корисним, бо з ним сталося те саме, що було в іншому анекдоті: коли прапор надумав загіпнотизувати рибку в акваріумі, але за годину рибка загипнотизувала товарища прапора.
Простіше кажучи, письменик став надто лівим, щоби бути націоналістом та, головне, державником.
І Скоропадський повторив свій трюк, але вже із Петлюрою.
Петлюра арештований з групою опозиціонерів.
Всіх відпустили, його залишили аж до листопада.
Що це значить?
Ореол мученика та героя впав на Петлюру і додався до його автортету, вже й так великого постфактум, бо його роля в подіях початку року стала овіяна легендою.
Це він не давав московитам взяти Києва, аж поки його не витурили з уряду.
Це він навіть будучи приватною особою, вів бої за Києва у лютому, коли інші вже повтікали.
Зрештою, це за його лекалами гетьман творить ефективну армію!
Тому ви зрозумієте, що світлину де гетьман з Петлюрою дружньо бесідують, не було інтерес оприлюднювати в першу чергу самому гетьману.
Насталі події на які гетьман не міг впливати: поразка Німеччини і виявлення Антанти як нового переможця, що "отримує все".
Гетьман випускає Петлюру з в'язниці, знову таємно зустрічається з ним, після чого той негайно ... виїжджає в табір повстанців.
А серед повстанців тоді тріумфує повна отаманія: Винниченко, якісь лівіші за Винниченка особи (страшно собі таке уявити) і кожен тягне ковдру на себе.
Петлюра як герой пьєси з'являється вчасно, очолює армію повстання...
... і дає цілий місяць гетьманові на евакуацію.
Гетьман виставляє проти Петлюри білогвардійців.
Вони благородно гинуть під шаблями хижого Петлюри.
Це подають як деградацію гетьмана, остатотнє впадання в московитську єресь, до якої він був причетний ще до початку урядової кар'єри.
Я ж бачу в тому ізнов українську хитрість.
Українська Держава навіть на самому кризовому етапі позбавилася непотрібу - московитський гаспод афіцеров.
Скоропадський в одному місці пробовтався про своє істинне ставлення до "людини, яка нещодавно втекла з червоної Москви в Україну" - уривок такий відомий, що невдовзі, гадаю, буде вивчатися в школі на пам'ять.
В подальшому антагонизм втеклого Гетьмана та новопосталого Отамана мав слугувати для Антанти переконливим аргументом на користь другого.
Проте їхня розвідка вже в ті часи була на висоті: тому Петлюра так і не став фаворитом, подібно тому як гетьман зумів стати улюбленцем кайзера.
Що ж, не все по плечам найвигадливішому тандемові.
І тут я звертаю увагу на те, як технічно бездоганно Петлюра приватизував різнострокату Директорію, потім підмінив її посадою Головного Отамана.
Отаман, на мою думку - це лише модифікована під республіканський бон-тон функція гетьмана.
Ми доходимо до самої скандальної теми: страта Болбочана.
З одного виміру, там де є ліві-праві, це виглядає як тимчасовий триумф лівих, типу Винниченка, що позбавились явно правого бонапартиста, а заодне послабили і самого Петлюру.
Та при триманні у голові таємного тандему Скоропадський-Петлюра мені виглядає інакше.
Болбочан надто охоче давав клятви та ще охотніше їх порушував.
Він зрадив Скоропадського, щоби допомогти Петлюрі.
Але Петлюра поставив навпроти його імені "пташку", що сей единожди предав, зрадить і мене.
Зауважу, що виступаю тут в незвичній ролі.
Взагалі я люблю мораль і етику, не вважаю їх пустим звуком.
Проте дії державних діячів я раджу розглядати з мінімальною присутністю саме цієї емоції.
І тут я бачу, що Скоропадський з Петлюрою були невільними, може неохочими, але спільниками з одної мети - державности України.
Їхній тандем є ефективним трюком, що потребував відволікаючого гвалту і театральної битви, тому що не був би сприйнятий схвально сучасниками.
Не певен, що таке подобається і нащадкам.
===
Станіслав Науменко
Угу, все гарно написано. А підсумок - цитата з Арестовича: "Про..али"... І пішли на наступне коло. (
---
Алі Татар-заде
просрали - це про тверьских карел, які були винагороджені аж автономною областю. Про евенків, що за пасивність винагороджені автономним округом. Про бурятів, яких поділили поміж трьома такими округами. Не про Україну, яка майже вся зібралася в одній республіці - навіть совіти зламали зуби на ній, хоча кожен більшовик вважав би її охоче лише "Йугом расії"