Andrew Titarenko · СУТО ДОВІДКОВО
Курська АЕС - друга за віком (після Ленінградської) АЕС, що оперує реактори "чорнобильського" типу, тобто - РБМК-1000. З чотирьох енергоблоків там зараз працює 2, 2 інші виведено з експлуатації, і один (під реактор типу ВВЕР) будується.
У часи моєї молодості мені довелось спілкуватись з людьми, що відвідували будівництво 4-го енергоблоку цієї АЕС. Їхні розповіді про феноменальний бардак, що панував на будівництві, тоді вражали навіть загартованих радянських науковців. Також ходили чутки про аварію на цій АЕС, але офіційних підтверджень як не було, так і нема.
АЕС знаходиться приблизно на 25 км на захід від околиць міста Курська, і на 90 км на схід від кордону України. В разі аварії "місто атомників" Курчатов визначене в РФ як таке, що евакуації не підлягає.
=====
Дмитро Дьомшин
Ну а тепер напишу про мотивацію підарів, я для себе її зрозумів лише після того як декілька разів проговорив в голос те що бачив за останні роки, можливо я помиляюся, але наразі це для мене єдине пояснення їх дій.
Почнемо з початку, з того як відбуваються штурми які проводить ворожа піхота. Спочатку група приблизно з 30-40 піхотинців збирається на вихідний позиції, звідки починає рух до наших позицій, кінцева мета цього руху заскочити в нашу посадку.
Звісно що наши пілоти змальовують цю групу ще на стадії початку руху і всю цю дистанцію підари йдуть під постійними прильотами з мінометки та АГС, також по ним працюють скидами та фпв (як що ті є в наявності), коли вони підходять ближче, по ним починає працювати наша піхота з стрелкотні та кулеметів, але рух не зупиняється ні на хвилину і кінцевої мети досягає від трьох до п'яти тушок, які сразу ховаються в тому що залишилося від посадки.
Одного разу я бачив як вони пішли через поле в розсипну,виявилося що наш АГС не був пристрілян по полю, а відсутність орієнтірів дуже ускладнило процес, тому до нашої посадки добіг аж десяток солдат. Наступного дня вони спробували повторити, вмерли всі.
Після того як в нашій посадці накоплюється 10-15 підарів, вони починають кучкуватися, іноді вони в пошуках своїх виходять на наші позиції і їх беруть в полон (хоча дуже часто вони не здаються і вступають в бій та дуже швидко помирають), іноді вони підриваються на власних пелюстках і лежать по декілька днів,заважаючи своїм стогнанням спати нашим бійцям, але рано чи пізно вони збирають групу і починають штурм.
Як що штурм не вдався, ті хто вижив відкатуються по своїх норах де ховаються і чекають наступну групу. Вони там сидять без води та жратви, але це не спонукає їх щось змінити в своєму становищі. Іноді, як що у наших є можливість, піхота зачищає посадку від прорвавшихся підарів, але це не зупиняє процес, кожного дня нова група виходить з вихідної позиції, а іноді і по декілька разів на добу, мабуть залежить від наявності поповнення.
Рано чи пізно їм вдається зайняти наші позиції, причини не в тому що вони супер штурмовики, а в тому що арта,КАБи, міномети та бпла, але на землі заходить саме піхота,вона заходить і починає копати. Цей процес виглядає теж дуже цікаво.
Виходять два дурня з лопатами, іноді навіть без броні, та починають довбати землю, десь через півгодини їх або вбивають, або трехсотять, але слідом заходять ще двоє та продовжують процес, в той же час ще два дурака тягнуть через посадку бревно, по ним теж летить, але слідом за ними біжить ще двоє які підіймають це бревно, та тягнуть далі,а в той же час чергова група штурмовиків починає свій рух. Цей мурашник виснажує нашу мінометку та грв, пілоти літають нон стоп, але вони навіть не встигають заряджати акуми і настає момент коли підари все це роблять безкарно та безоплатно.
Фільми про зомбі- апокаліпсис, хоч і перебільшено, але передають атмосферу того що відбувається. Їх не зупиняє ніщо, як що вони ще можуть рухатися, вони продовжують рух в нашу сторону.
Дехто каже що вони воюють за гроші, але я цього не бачу, бо не розумію скільки грошей треба заплатити людині за те щоб вона наклала на себе руки? Кажуть що щоб зрозуміти людину, треба поставити себе на її місце, я спробував :
Ось я виходжу на вихідну точку, навкруги лежить пару десятків жмурів, але група починає рух, вона їде вздовж посадки і всю дорогу навкруги лежать двісті, дехто вже так давно, що вже видно кістки, тут починає прилітати і частина твоєї групи помирає, але я продовжую бігти, перестрибуючи жмуров, яких меньше не стає. Прилітає фпв і вбиває ще пару людей з групи, всі розбігаються по полю, але до мети залишилося 400 метрів і я роблю останній ривок, під час ривку залишки групи попадають під кулемет і в посадку вривається троє з тридцяті, всі інші двісті, або триста, але до вечора вони всі помруть. А мені прийдеться лежати в воронці під поваленим деревом, прикрившись двома жмурами, яки там залишилися з попереднього штурму і сподіватися що я доживу до приходу підкріплення, ще одного чи двох таких же мотивованих суїцидників... Забув про запах, я би багато віддав щоб забути цій сморід...
Вийду з образу... У нас була позиція, на який було більше ніж сорок підарськіх жмуров, тих хто зміг туда ворватися, але не зміг цього пережити. Пацани ходили по жмурах, сиділи на жмурах,спали на жмурах. Але майже жоден підар пригаючи в наш окоп не зупинився і не побіг назад. За місяць боїв ми захуярили втричі більше підарів ніж у нас особового складу в батальйоні, включно з поварами, такелажниками, та приданими...
І ось я нарешті зрозумів що рухає цими довбойобами. Вони дійсно хочуть загинути за родіну, це їх мета та мотив. Звісно по ходу перед смертю добре було би подвіг совершіть, але як що ні, то і просто загинути норм. Як що не вдається загинути, то вони прискорюють процес, стріляючи себе, або підриваючи гранатами, як що якийсь 300 починає заважати дійти до мети, вимагаючи евакуації, то його краще дострелити, і піти далі на зустріч смерті.
Це все наслідки єбучого победобесія, коли в кожному фільмі чі серіалі тобі з дитинства показують що головне це перемога, але друга закладена модель - загинуть майже всі, це нормально, так повинно бути. Цю херню нам пихали в совку, а потім в рф її взагалі возвели в абсолют. Звісно що там є свої девіації, і на таку велику ораву знаходяться ті хто не дуже хоче помирати, але переважна більшість готова до цього.
Єдиний варіант це перемелювати їх і бажано дистанційно. Мінімізувати свої втрати та збільшувати ворожі. Доводити співвідношення втрат до 1:20, а краще до 1:30. а це реально при такому похуістичному відношенню до власного життя, в червні у нас приблизно 1 до 20 і було, причому у нас переважно санітарні втрати, а у них безповоротні... і тоді в один момент з'ясується що це вони закінчилися, а ніяк не ми. І ось коли вони закінчаться, настане наша перемога, без всяких перемовин, компромісів, договорняків. Єдине що не треба копіювати узких, та гнати в суїцидні місії наших бійців
У часи моєї молодості мені довелось спілкуватись з людьми, що відвідували будівництво 4-го енергоблоку цієї АЕС. Їхні розповіді про феноменальний бардак, що панував на будівництві, тоді вражали навіть загартованих радянських науковців. Також ходили чутки про аварію на цій АЕС, але офіційних підтверджень як не було, так і нема.
АЕС знаходиться приблизно на 25 км на захід від околиць міста Курська, і на 90 км на схід від кордону України. В разі аварії "місто атомників" Курчатов визначене в РФ як таке, що евакуації не підлягає.
=====
Дмитро Дьомшин
Ну а тепер напишу про мотивацію підарів, я для себе її зрозумів лише після того як декілька разів проговорив в голос те що бачив за останні роки, можливо я помиляюся, але наразі це для мене єдине пояснення їх дій.
Почнемо з початку, з того як відбуваються штурми які проводить ворожа піхота. Спочатку група приблизно з 30-40 піхотинців збирається на вихідний позиції, звідки починає рух до наших позицій, кінцева мета цього руху заскочити в нашу посадку.
Звісно що наши пілоти змальовують цю групу ще на стадії початку руху і всю цю дистанцію підари йдуть під постійними прильотами з мінометки та АГС, також по ним працюють скидами та фпв (як що ті є в наявності), коли вони підходять ближче, по ним починає працювати наша піхота з стрелкотні та кулеметів, але рух не зупиняється ні на хвилину і кінцевої мети досягає від трьох до п'яти тушок, які сразу ховаються в тому що залишилося від посадки.
Одного разу я бачив як вони пішли через поле в розсипну,виявилося що наш АГС не був пристрілян по полю, а відсутність орієнтірів дуже ускладнило процес, тому до нашої посадки добіг аж десяток солдат. Наступного дня вони спробували повторити, вмерли всі.
Після того як в нашій посадці накоплюється 10-15 підарів, вони починають кучкуватися, іноді вони в пошуках своїх виходять на наші позиції і їх беруть в полон (хоча дуже часто вони не здаються і вступають в бій та дуже швидко помирають), іноді вони підриваються на власних пелюстках і лежать по декілька днів,заважаючи своїм стогнанням спати нашим бійцям, але рано чи пізно вони збирають групу і починають штурм.
Як що штурм не вдався, ті хто вижив відкатуються по своїх норах де ховаються і чекають наступну групу. Вони там сидять без води та жратви, але це не спонукає їх щось змінити в своєму становищі. Іноді, як що у наших є можливість, піхота зачищає посадку від прорвавшихся підарів, але це не зупиняє процес, кожного дня нова група виходить з вихідної позиції, а іноді і по декілька разів на добу, мабуть залежить від наявності поповнення.
Рано чи пізно їм вдається зайняти наші позиції, причини не в тому що вони супер штурмовики, а в тому що арта,КАБи, міномети та бпла, але на землі заходить саме піхота,вона заходить і починає копати. Цей процес виглядає теж дуже цікаво.
Виходять два дурня з лопатами, іноді навіть без броні, та починають довбати землю, десь через півгодини їх або вбивають, або трехсотять, але слідом заходять ще двоє та продовжують процес, в той же час ще два дурака тягнуть через посадку бревно, по ним теж летить, але слідом за ними біжить ще двоє які підіймають це бревно, та тягнуть далі,а в той же час чергова група штурмовиків починає свій рух. Цей мурашник виснажує нашу мінометку та грв, пілоти літають нон стоп, але вони навіть не встигають заряджати акуми і настає момент коли підари все це роблять безкарно та безоплатно.
Фільми про зомбі- апокаліпсис, хоч і перебільшено, але передають атмосферу того що відбувається. Їх не зупиняє ніщо, як що вони ще можуть рухатися, вони продовжують рух в нашу сторону.
Дехто каже що вони воюють за гроші, але я цього не бачу, бо не розумію скільки грошей треба заплатити людині за те щоб вона наклала на себе руки? Кажуть що щоб зрозуміти людину, треба поставити себе на її місце, я спробував :
Ось я виходжу на вихідну точку, навкруги лежить пару десятків жмурів, але група починає рух, вона їде вздовж посадки і всю дорогу навкруги лежать двісті, дехто вже так давно, що вже видно кістки, тут починає прилітати і частина твоєї групи помирає, але я продовжую бігти, перестрибуючи жмуров, яких меньше не стає. Прилітає фпв і вбиває ще пару людей з групи, всі розбігаються по полю, але до мети залишилося 400 метрів і я роблю останній ривок, під час ривку залишки групи попадають під кулемет і в посадку вривається троє з тридцяті, всі інші двісті, або триста, але до вечора вони всі помруть. А мені прийдеться лежати в воронці під поваленим деревом, прикрившись двома жмурами, яки там залишилися з попереднього штурму і сподіватися що я доживу до приходу підкріплення, ще одного чи двох таких же мотивованих суїцидників... Забув про запах, я би багато віддав щоб забути цій сморід...
Вийду з образу... У нас була позиція, на який було більше ніж сорок підарськіх жмуров, тих хто зміг туда ворватися, але не зміг цього пережити. Пацани ходили по жмурах, сиділи на жмурах,спали на жмурах. Але майже жоден підар пригаючи в наш окоп не зупинився і не побіг назад. За місяць боїв ми захуярили втричі більше підарів ніж у нас особового складу в батальйоні, включно з поварами, такелажниками, та приданими...
І ось я нарешті зрозумів що рухає цими довбойобами. Вони дійсно хочуть загинути за родіну, це їх мета та мотив. Звісно по ходу перед смертю добре було би подвіг совершіть, але як що ні, то і просто загинути норм. Як що не вдається загинути, то вони прискорюють процес, стріляючи себе, або підриваючи гранатами, як що якийсь 300 починає заважати дійти до мети, вимагаючи евакуації, то його краще дострелити, і піти далі на зустріч смерті.
Це все наслідки єбучого победобесія, коли в кожному фільмі чі серіалі тобі з дитинства показують що головне це перемога, але друга закладена модель - загинуть майже всі, це нормально, так повинно бути. Цю херню нам пихали в совку, а потім в рф її взагалі возвели в абсолют. Звісно що там є свої девіації, і на таку велику ораву знаходяться ті хто не дуже хоче помирати, але переважна більшість готова до цього.
Єдиний варіант це перемелювати їх і бажано дистанційно. Мінімізувати свої втрати та збільшувати ворожі. Доводити співвідношення втрат до 1:20, а краще до 1:30. а це реально при такому похуістичному відношенню до власного життя, в червні у нас приблизно 1 до 20 і було, причому у нас переважно санітарні втрати, а у них безповоротні... і тоді в один момент з'ясується що це вони закінчилися, а ніяк не ми. І ось коли вони закінчаться, настане наша перемога, без всяких перемовин, компромісів, договорняків. Єдине що не треба копіювати узких, та гнати в суїцидні місії наших бійців