СРСР став першою космічною державною, передусім, завдяки Андрію Сахарову, що помилився
Volodymyr Boiko
З нагоди чергової річниці польоту в космос Юрія Гагаріна українські пабліки вміщують дописи про «фактор Корольова» і розповідають, що без українського науковця Гагарін не полетів би в космос, а СРСР не став би першою космічною державою.
По-перше, слід зазначити, що Сергій Корольов не був науковцем. Та й інженером він був посереднім. Корольов був геніальним організатором, як тепер кажуть - менеджером, що створив цілу галузь промисловості. А наукою та розробкою техніки в його конструкторському бюро займались інші люди. Зокрема, автором ракети Р-7, яка вивела на орбіту перший космічний корабель, був Михайло Тихонравов.
По-друге, СРСР став першою космічною державною, передусім, завдяки Андрію Сахарову, що помилився в розрахунках маси термоядерного заряду, який мала на відстань 8000 км доставляти ракета Р-7. Ні про яке підкорення космосу в ті роки, звісно, не йшлося - згідно з Постановою Центрального комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1956 року ракета Р-7 мала доставити на територію США двоступеневий заряд типу РДС-37 потужністю 2 Мт і вагою 3 т. А спочатку взагалі йшлося про одноступеневий заряд типу «слойки» РДС-6с вагою 5,5 т.
Під такі технічні умови й створювалась ракета-монстр, яка виявилась абсолютно непридатною для військового застосування через колосальні розміри, безумну вартість стартового комплексу та застосовування як окислювача рідкого кисню, що кипить при температурі -183 градусів. Тим більше, маса боєголовки була в реальності втричі меншою, ніж планувалось. Тому «корольовські» ракети дуже швидко були зняті з озброєння (власне, їх було прийнято лише кілька штук), а так званий ядерний щит СРСР створювався пізніше зусиллями «фірм» Янгеля, Челомея й Надірадзе.
Але ракета Р-7, непридатна для військового застування, виявилась дуже вдалою для космічних польотів, зокрема, для польоту Гагаріна треба було лише доточити третю ступень, а габарити й вантажопідйомність носія були цілком достатніми. У американців усе було не так - вони не помилились у розрахунках маси термоядерного заряду й тому ракета «Атлас» не могла відправити в космос людину, бо була занадто малою для цього.
А якщо бути вже зовсім точним, то польотом Гагаріна Радянський Союз має завдячувати німецькому фізику Клаусу Фуксу, який, будучи учасником Манхеттенського проєкту, передав радянській розвідці практично всі таємниці американської ядерної програми. Якби не Фукс, перший ядерний заряд у СРСР випробували б не в 1949 році, а десь наприкінці 50-х, при цьому це була б уранова бомба за примітивною гарматною схемою, типу тієї, що зруйнувала Хіросиму. Без Фукса в СРСР би навіть не узнали про існування елементу №94, плутонію, не кажучи вже про те, як його наробляти в ядерних реакторах. Не було б ані атомної електростанції в Обнінську, ані атомного криголаму «Ленін», ані каскаду електростанцій на великих сибірських ріках (електроенергія в колосальних кількостях була потрібна для розділення ізотопів урану дифузійним методом), ані термоядерної зброї, ані, ясна річ, засобів її доставки. Історія пішла б іншим шляхом і першим у космос полетів би не старший лейтенант Гагарін, який приземлився майором, а який-небудь Джон Гленн.
Тож якщо кому й треба подякувати 12 квітня за політ Гагаріна - так це крадію атомних секретів Емілю Юліусу Клаусу Фуксу, який відбув у Великій Британії 9 років за ґратами за шпигунство на користь Радянського Союзу й помер у 1988 році академіком та членом Президії Академії наук Німецької Демократичної Республіки.
З нагоди чергової річниці польоту в космос Юрія Гагаріна українські пабліки вміщують дописи про «фактор Корольова» і розповідають, що без українського науковця Гагарін не полетів би в космос, а СРСР не став би першою космічною державою.
По-перше, слід зазначити, що Сергій Корольов не був науковцем. Та й інженером він був посереднім. Корольов був геніальним організатором, як тепер кажуть - менеджером, що створив цілу галузь промисловості. А наукою та розробкою техніки в його конструкторському бюро займались інші люди. Зокрема, автором ракети Р-7, яка вивела на орбіту перший космічний корабель, був Михайло Тихонравов.
По-друге, СРСР став першою космічною державною, передусім, завдяки Андрію Сахарову, що помилився в розрахунках маси термоядерного заряду, який мала на відстань 8000 км доставляти ракета Р-7. Ні про яке підкорення космосу в ті роки, звісно, не йшлося - згідно з Постановою Центрального комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1956 року ракета Р-7 мала доставити на територію США двоступеневий заряд типу РДС-37 потужністю 2 Мт і вагою 3 т. А спочатку взагалі йшлося про одноступеневий заряд типу «слойки» РДС-6с вагою 5,5 т.
Під такі технічні умови й створювалась ракета-монстр, яка виявилась абсолютно непридатною для військового застосування через колосальні розміри, безумну вартість стартового комплексу та застосовування як окислювача рідкого кисню, що кипить при температурі -183 градусів. Тим більше, маса боєголовки була в реальності втричі меншою, ніж планувалось. Тому «корольовські» ракети дуже швидко були зняті з озброєння (власне, їх було прийнято лише кілька штук), а так званий ядерний щит СРСР створювався пізніше зусиллями «фірм» Янгеля, Челомея й Надірадзе.
Але ракета Р-7, непридатна для військового застування, виявилась дуже вдалою для космічних польотів, зокрема, для польоту Гагаріна треба було лише доточити третю ступень, а габарити й вантажопідйомність носія були цілком достатніми. У американців усе було не так - вони не помилились у розрахунках маси термоядерного заряду й тому ракета «Атлас» не могла відправити в космос людину, бо була занадто малою для цього.
А якщо бути вже зовсім точним, то польотом Гагаріна Радянський Союз має завдячувати німецькому фізику Клаусу Фуксу, який, будучи учасником Манхеттенського проєкту, передав радянській розвідці практично всі таємниці американської ядерної програми. Якби не Фукс, перший ядерний заряд у СРСР випробували б не в 1949 році, а десь наприкінці 50-х, при цьому це була б уранова бомба за примітивною гарматною схемою, типу тієї, що зруйнувала Хіросиму. Без Фукса в СРСР би навіть не узнали про існування елементу №94, плутонію, не кажучи вже про те, як його наробляти в ядерних реакторах. Не було б ані атомної електростанції в Обнінську, ані атомного криголаму «Ленін», ані каскаду електростанцій на великих сибірських ріках (електроенергія в колосальних кількостях була потрібна для розділення ізотопів урану дифузійним методом), ані термоядерної зброї, ані, ясна річ, засобів її доставки. Історія пішла б іншим шляхом і першим у космос полетів би не старший лейтенант Гагарін, який приземлився майором, а який-небудь Джон Гленн.
Тож якщо кому й треба подякувати 12 квітня за політ Гагаріна - так це крадію атомних секретів Емілю Юліусу Клаусу Фуксу, який відбув у Великій Британії 9 років за ґратами за шпигунство на користь Радянського Союзу й помер у 1988 році академіком та членом Президії Академії наук Німецької Демократичної Республіки.