Прогулянка Одесою (день перший) ч. 1
Це був вже мій п’ятий візит до Одеси. Але виявилося, що бачила я в місті далеко не все. Адже, зазвичай, Одеса для кожного приїжджого - це Дерибасівська, Приморський бульвар, ну можливо Аркадія. Але це далеко не все))))
Саме цього разу я відкрила для себе красу Одеських вуличок, чудову архітектуру, щоправда, стан деяких будинків навіював сумні думки.
А яка шикарна ранкова Одеса, коли її вулиці порожні, і тільки іноді повз тебе пронесеться хіба що трамвай.
Сьогодні про свій перший день в Одесі))))
І звісно ж все почалося із залізничного вокзалу. Будівля вокзалу збудована вже після війни, бо попередня була підірвана румунами у 1944 році.
Вдалині бані Свято-Іллінського чоловічого монастиря.
Йду на Куликове поле, бо як то не дивно, а тут я до цього дня ще не бувала.
Колись на цьому місці були поля, що належали поміщикам Куликівським. Так вони і називалися, потім стало Куликове поле. Його використовували як плац для військових, у ХІХ столітті поряд збудували таможню та в’язницю. І Куликове поле на довгі роки перетворюється на таке собі кладовище, саме тут ховали страчених у в’язничному дворі злочинців та революціонерів, тому одесити Поле не дуже то і полюбляють.
Після Другої світової його перепланували, посадили дерева, у 90-тих роках Поле стає місцем народних гулянь, аж до трагічних подій 2014 року.
Будинок профспілок і досі просвічує вибитими вікнами та навіває неприємні відчуття.
А я йду далі по вулиці Пироговській.
Стадіон
Будівля військомату та комісаріату, стан її так собі. В голову приходять думки, що щось з неї таки може відвалитися. І саме отакий стан багатьох будинків в Одесі, на превеликий жаль.
Зірочки))))
Військово-історичний музей
Фасади будинків
Одеські люки
А ось і Французький бульвар. Поки що він сонний, немає ані людей, ані машин, але вже згодом, він перетвориться на гамірну артерію.
Раніше вулиця називалася Малофонтанською дорогою, бо вела до району, який називається Фонтан. Саме там били джерела, воду з яких доставляли в Одесу, яка не мала власної води.
Мавританська арка - це все, що залишилося від воріт дачі Жданової, збудована у ХХ столітті архітектором Валеріаном Шмідтом.
Спускаюся вздовж канатки, яку збудували у 1971 році. Напевно все з того часу залишилося, хіба, що вагончики гарно розмалювали.
Траса здоров’я - це щось надзвичайне, майже 6 км хорошої дороги, яка тягнеться від Ланжерона до Аркадії. Заклали її у 70-роках, з 2007 року рух автотранспорту заборонено, окрім електромобілів.
А от траса Здоров’я зранку не спить, тут вже купа бігунів та велосипедистів. Якщо чесно, то я трохи позаздрила одеситам, адже по такій дорозі бігати просто в кайф, до того ж близькість моря наповнює повітря солонуватим ароматом)))))
Я насолоджуюся ранковою прогулянкою і йду трасою аж до Аркадії, яка мені зовсім не припала до смаку. Все велике пафосне, купа клубів, магазинів, і це притому, що я туди прийшла десь в обід, тобто нічне життя ще спало.
Мені не зрозуміти тих, хто приїздить сюди погуляти чи відпочити, мені тут стало не комфортно і я вирушаю назад до тихого моря та траси здоров’я.
А потім я опиняюся на Французькому бульварі і зовсім випадково потрапляю на територію санаторію Чкалова. Територія та й сам санаторій не в самому кращому стані. Ця територія цікава тим, що тут знаходилася дача Маразлі, було розбито чудовий парк, доступ для якого був відкритий для всіх. Це вам не сучасні часи, коли буває, що вже й на будинок подивитися не можна, бо приватна територія.
У 1889 році архітектор Клейн побудував оранжерею з паровим опаленням. ЇЇ залишки я таки знайшла, щоправда довелося побродити доріжками санаторію.
В 20-тих роках тут відкрили санаторій. На території є старі будиночки, деякі майже зруйновані, а деякі навіть реставровані.
Так звана нижня дача Маразлі, що знаходилася на крутому схилі і була знищена під час зсувів ґрунту.
До траси здоров’я ведуть Чкаловські сходи. На перший погляд вони здаються ненадійними, але то тільки перше враження, одесити ними користуються.
Я теж спускаюся до моря і далі вже вздовж нього рухаюся до вокзалу, де мене чекає мій наплічник.
Прогулянка з 5 ранку таки вимотує, тому забравши речі з камери схову вирушає до свого хостелу. Зупинилася я в DREAM Hostel Odessa, що знаходиться поряд з Соборною площею. Хостел мені сподобався, я майже не бачила своїх сусідів по кімнаті, а кухня, що знаходилася на горі з видом на одеський дворик мене взагалі полонила))))
Аграрний університет
Арабський культурний центр
Франко
Будинок, фасад якого мені нагадав вишиванку)))
Забудова Одеси шикарна, тут що не будинок, то шедевр, а от стан будівель трохи засмучує. Якщо так йтиме такими темпами, то скоро багато з них буде втрачено((((
А далі я нарешті доходжу до свого хостелу і роблю невеличкий відпочинок. Про другу половину дня в наступному дописі.
Ще почитати про Одесу можна за посиланнями:
Одеські мурали
Одеські коти
Одеські дворики
Одеса і море
Саме цього разу я відкрила для себе красу Одеських вуличок, чудову архітектуру, щоправда, стан деяких будинків навіював сумні думки.
А яка шикарна ранкова Одеса, коли її вулиці порожні, і тільки іноді повз тебе пронесеться хіба що трамвай.
Сьогодні про свій перший день в Одесі))))
І звісно ж все почалося із залізничного вокзалу. Будівля вокзалу збудована вже після війни, бо попередня була підірвана румунами у 1944 році.
Вдалині бані Свято-Іллінського чоловічого монастиря.
Йду на Куликове поле, бо як то не дивно, а тут я до цього дня ще не бувала.
Колись на цьому місці були поля, що належали поміщикам Куликівським. Так вони і називалися, потім стало Куликове поле. Його використовували як плац для військових, у ХІХ столітті поряд збудували таможню та в’язницю. І Куликове поле на довгі роки перетворюється на таке собі кладовище, саме тут ховали страчених у в’язничному дворі злочинців та революціонерів, тому одесити Поле не дуже то і полюбляють.
Після Другої світової його перепланували, посадили дерева, у 90-тих роках Поле стає місцем народних гулянь, аж до трагічних подій 2014 року.
Будинок профспілок і досі просвічує вибитими вікнами та навіває неприємні відчуття.
А я йду далі по вулиці Пироговській.
Стадіон
Будівля військомату та комісаріату, стан її так собі. В голову приходять думки, що щось з неї таки може відвалитися. І саме отакий стан багатьох будинків в Одесі, на превеликий жаль.
Зірочки))))
Військово-історичний музей
Фасади будинків
Одеські люки
А ось і Французький бульвар. Поки що він сонний, немає ані людей, ані машин, але вже згодом, він перетвориться на гамірну артерію.
Раніше вулиця називалася Малофонтанською дорогою, бо вела до району, який називається Фонтан. Саме там били джерела, воду з яких доставляли в Одесу, яка не мала власної води.
Мавританська арка - це все, що залишилося від воріт дачі Жданової, збудована у ХХ столітті архітектором Валеріаном Шмідтом.
Спускаюся вздовж канатки, яку збудували у 1971 році. Напевно все з того часу залишилося, хіба, що вагончики гарно розмалювали.
Траса здоров’я - це щось надзвичайне, майже 6 км хорошої дороги, яка тягнеться від Ланжерона до Аркадії. Заклали її у 70-роках, з 2007 року рух автотранспорту заборонено, окрім електромобілів.
А от траса Здоров’я зранку не спить, тут вже купа бігунів та велосипедистів. Якщо чесно, то я трохи позаздрила одеситам, адже по такій дорозі бігати просто в кайф, до того ж близькість моря наповнює повітря солонуватим ароматом)))))
Я насолоджуюся ранковою прогулянкою і йду трасою аж до Аркадії, яка мені зовсім не припала до смаку. Все велике пафосне, купа клубів, магазинів, і це притому, що я туди прийшла десь в обід, тобто нічне життя ще спало.
Мені не зрозуміти тих, хто приїздить сюди погуляти чи відпочити, мені тут стало не комфортно і я вирушаю назад до тихого моря та траси здоров’я.
А потім я опиняюся на Французькому бульварі і зовсім випадково потрапляю на територію санаторію Чкалова. Територія та й сам санаторій не в самому кращому стані. Ця територія цікава тим, що тут знаходилася дача Маразлі, було розбито чудовий парк, доступ для якого був відкритий для всіх. Це вам не сучасні часи, коли буває, що вже й на будинок подивитися не можна, бо приватна територія.
У 1889 році архітектор Клейн побудував оранжерею з паровим опаленням. ЇЇ залишки я таки знайшла, щоправда довелося побродити доріжками санаторію.
В 20-тих роках тут відкрили санаторій. На території є старі будиночки, деякі майже зруйновані, а деякі навіть реставровані.
Так звана нижня дача Маразлі, що знаходилася на крутому схилі і була знищена під час зсувів ґрунту.
До траси здоров’я ведуть Чкаловські сходи. На перший погляд вони здаються ненадійними, але то тільки перше враження, одесити ними користуються.
Я теж спускаюся до моря і далі вже вздовж нього рухаюся до вокзалу, де мене чекає мій наплічник.
Прогулянка з 5 ранку таки вимотує, тому забравши речі з камери схову вирушає до свого хостелу. Зупинилася я в DREAM Hostel Odessa, що знаходиться поряд з Соборною площею. Хостел мені сподобався, я майже не бачила своїх сусідів по кімнаті, а кухня, що знаходилася на горі з видом на одеський дворик мене взагалі полонила))))
Аграрний університет
Арабський культурний центр
Франко
Будинок, фасад якого мені нагадав вишиванку)))
Забудова Одеси шикарна, тут що не будинок, то шедевр, а от стан будівель трохи засмучує. Якщо так йтиме такими темпами, то скоро багато з них буде втрачено((((
А далі я нарешті доходжу до свого хостелу і роблю невеличкий відпочинок. Про другу половину дня в наступному дописі.
Ще почитати про Одесу можна за посиланнями:
Одеські мурали
Одеські коти
Одеські дворики
Одеса і море