Донбас, якого немає
Написав для Тексти.org.ua
Держава пробувала рятувати шахтарів вже багато раз, і кожного разу все закінчувалося передбачувано. У 90-х гроші на реструктуризацію вугільної галузі України виділяв Світовий банк, однак до шахтарів вони так і не дійшли - осіли в чиновницьких кишенях. Десятки шахт, для яких вони призначалися, закрилися самим варварським чином з мінімальними витратами.
Їх просто стерли з лиця землі, щоб замести сліди і відзвітувати перед кредиторами. З тих пір в Донбасі дуже не люблять Світовий банк, хоча, сказати по правді, варто було б не любити зовсім інших персонажів.
У 2000-х шахти, навпаки, стали ретельно оберігати, причому навіть ті, які практично вичерпали запаси і працювали в режимі водовідливу.
Шлях 90-х був визнаний помилковим і почався перегин в іншому напрямку. Українські уряди по черзі загравали з шахтарями, все більше збільшуючи обсяги дотацій для галузі, та тільки якихось позитивних змін у зв'язку з цим в Донбасі знову не відчули.
У гірняцьких містах досі все та ж безпросвітність, люди незадоволені життям, молодь використовує будь-яку можливість, щоб поїхати, але найголовніше - всі розуміють, що довго так тривати не може. В кінці тунелю за загальним визнанням - темрява.
Виходом із ступору міг би стати рішучий розпродаж - повна приватизація всіх українських шахт і пов'язаних з ними промислових об'єктів, що знаходяться у власності у держави. Болючий, але необхідний крок, здатний не тільки позбавити бюджет країни від непомірного тягаря, але і покласти край корупційним схемам відмивання нелегального вугілля, в яких також беруть участь державні шахти.
Депресивному вугільному Донбасу гостро не вистачає «залізної руки» Маргарет Тетчер, готової рішуче лікувати хворі місця, незважаючи на больові відчуття.
Деякі українські економісти вже підрахували - окремі шахтарські селища дешевше розселити, ніж штучно підтримувати в них життя. Соціалістичний уряд напевно так би і діяв. Ліберальний - зробив б низку заходів для того, щоб залучити в такі райони інвесторів і бізнес. Наприклад, на кілька років оголосив би безперспективні міста зонами, вільними від податків. І тільки український уряд обрав свій особливий «третій шлях», до чого завгодно, тільки не до добробуту.
СТАТТЯ ПОВНІСТЮ
Держава пробувала рятувати шахтарів вже багато раз, і кожного разу все закінчувалося передбачувано. У 90-х гроші на реструктуризацію вугільної галузі України виділяв Світовий банк, однак до шахтарів вони так і не дійшли - осіли в чиновницьких кишенях. Десятки шахт, для яких вони призначалися, закрилися самим варварським чином з мінімальними витратами.
Їх просто стерли з лиця землі, щоб замести сліди і відзвітувати перед кредиторами. З тих пір в Донбасі дуже не люблять Світовий банк, хоча, сказати по правді, варто було б не любити зовсім інших персонажів.
У 2000-х шахти, навпаки, стали ретельно оберігати, причому навіть ті, які практично вичерпали запаси і працювали в режимі водовідливу.
Шлях 90-х був визнаний помилковим і почався перегин в іншому напрямку. Українські уряди по черзі загравали з шахтарями, все більше збільшуючи обсяги дотацій для галузі, та тільки якихось позитивних змін у зв'язку з цим в Донбасі знову не відчули.
У гірняцьких містах досі все та ж безпросвітність, люди незадоволені життям, молодь використовує будь-яку можливість, щоб поїхати, але найголовніше - всі розуміють, що довго так тривати не може. В кінці тунелю за загальним визнанням - темрява.
Виходом із ступору міг би стати рішучий розпродаж - повна приватизація всіх українських шахт і пов'язаних з ними промислових об'єктів, що знаходяться у власності у держави. Болючий, але необхідний крок, здатний не тільки позбавити бюджет країни від непомірного тягаря, але і покласти край корупційним схемам відмивання нелегального вугілля, в яких також беруть участь державні шахти.
Депресивному вугільному Донбасу гостро не вистачає «залізної руки» Маргарет Тетчер, готової рішуче лікувати хворі місця, незважаючи на больові відчуття.
Деякі українські економісти вже підрахували - окремі шахтарські селища дешевше розселити, ніж штучно підтримувати в них життя. Соціалістичний уряд напевно так би і діяв. Ліберальний - зробив б низку заходів для того, щоб залучити в такі райони інвесторів і бізнес. Наприклад, на кілька років оголосив би безперспективні міста зонами, вільними від податків. І тільки український уряд обрав свій особливий «третій шлях», до чого завгодно, тільки не до добробуту.
СТАТТЯ ПОВНІСТЮ