Смарагд. Спомин
З лютого 2014-го, з часів розстрілів на Майдані, нічого поетичного не писалося. Аж у післяпологовій палаті, доки чоловік із сином спали, щось почало складатися і ось доскладалося нарешті.
Смарагд. Спомин
Той, Хто господар усього багатства і слави,
Хто найповніше утілення сили й краси,
Тихо стоїть під дверима, забувши забави,
Терпляче жде, щоб Його увійти запросили.
Ти є владар самоцвітів, усіх до одного.
Що ж Тобі так до камінчика в грудях моїх,
Що - тільки скельце: не цінне воно ні для кого;
Тільки уламок безбарвний, байдужий для всіх.
Ти ж визираєш, пильнуєш, пантруєш, Ти дишеш, -
Ти, що за ним кожна дрібка з пустельних пісків
Плаче й голосить: "Пощо нас самих тут полишив?"
Ти, за яким тужать дзвони і кличуть дзвінки.
Скільки таких, що про Тебе у кожному слові
Славу співають і хвалять імення святе!
Чом же жадаєш Ти саме моєї любові,
Нащо чекаєш при вході у серце пусте,
Що добирало сапфіри блискучі для себе
І не надбало нічого, крім власних бажань?
Ти ж захотів, щоб любили Тебе - через Тебе,
Не задля всіх твоїх благ, і могуття, і знань;
Не як владику світів - як хлоп'ятко грайливе,
Тож і приходиш до нас через жвавих хлоп'ят,
Через квітки безборонні й туманисько сиве,
Через пташок безтурботних, що сповнюють сад.
Вчиш їх любити без жодних причин і умовин,
Щоб ми так само любили Тебе - без причин.
Як це можливо - десь мріє смарагдовий спомин;
Як це здійснити - підкажеш лише Ти один.
Стопи Твої - то лілеї у білому цвіті,
Золотом чистим мовчання Твоє між людей.
Той, Хто є власник ключа до замків всіх на світі,
Став засоромлено біля порога і жде.
