(no subject)
2
Слідчий райвідділу міліції Іван Іванович мав кепський настрій.
Зазвичай, в середині липня у нього самопочуття було більш райдужним, бо за усталеною традицією ось уже десяток років в двадцятих числах він разом з двома спиногризами і дружиною (також доброю спиногризкою) прямував в сторону моря. До початку відпустки, обумовленої з керівництвом і гарно помащеною для просування без скрипу, залишалося трохи більше тижня. Але останні події в Зміївці натякали на те, що в кращому випадку спиногризи відправляться на морське узбережжя без нього, і ця подорож відіб'ється на його психіці ще неодноразово - дружина не тямила нічого в справі, яка на перший погляд не помітна, а тому весь сімейний уклад спрощувала до єдиної фрази: хочу. І все! То, даруйте, з якого біса настрій у Івана Івановича повинен був бути наповнений шелестом крил метеликів і обіймами морських фей? Ще й посланець в морг десь барився. День обіцяв закінчитись виверженням вулкану і падінням невеликого астероїда. А може і двох.
У двері постукали. За секунду після того в шпарину ледь прочинених дверей просунулась руда скуйовджена голова молодого і зеленого літьохи, що працював в райвідділку дргий місяць:
- Іван Іванович, до вас суд-медексперт. Я його привіз, бо тут така справа... - літьоха не встиг доповісти ситуацію, бо слідчий вибухнув:
- Телепню, давай його сюди, бо із-за тебе я у відпустку піду в кращому випадку в листопаді, - і додав уже ледь чутно, - хто вас на мою голову наробив?..
До кабінету неквапом запливла голомоза кругла фігура в білому халаті, прикрашеному на грудях і животі декількома бурими вицвілими плямами.Округлі окуляри, приспущені на картоплеподібного носа, старий, витертий шкіряний портфель з ледь помітним від часу рожевим хрестом, натякали оточуючим, що власник їхній - фрукт непростий і нетривіальний. Фактично це так і було.
- Петрович, ти в цьому халаті подібний на ката, - замість привітання кинув Іван Іванович.
- Здоров і ти Івановичу, та в робочому, як твій "рижик" мене витяг - не встиг переодягнути. Хоча вони всі такі. Та не сци ти, то всього лиш помідори, - гигикнув Петрович, вловивши мимолітній погляд слідчого. - Слухай, ти вирішив, я тебе потрошити буду, коли ти теє як його?
Жарт суд-медексперта викликав в слідчого деяке похолодіння внизу живота і зменшення діаметру яєць як мінімум втричі. Закінчилось все зрадливим шептуном, але нагора Іванович все ж таки видавив посмішку і спробував народити жарт у відповідь:
- Ти? Ти ж на той час клопів в одиночці годуватимеш! - перелякано підморгнув.
Петрович залишився незворушним. Не питаючи дозволу господаря, він підсунув найближчого стільця і вклався просто напроти слідчого.
- Ось акт розтину, ознайомся, - без лишніх прелюдій кинув на стіл сіру папірчину, зписану дрібним нерозбірливим почерком.
Іванович одразу прийнявся читати цей манускрипт, іноді мугикаючи вголос поодинокі слова: слідів насильницької... не знайдено... смерть настала орієнтовно о 9-ій ранку... в артеріях відсутня кров... Пробубнівши останню фразу Іван Іванович вивалив баньки і поглянув на світило медицини, що вже встиг був занудьгувати і розглядав павука в куті під стелею.
- Ага. Ні краплиночки. Кров була висмоктана з великим тиском і камери серця були геть злиплими. Залишилась капілярна кров в кінцівках, але то тільки тому, що надворі в той час було прохолоднувато, ну ти розумієш.
- Я розумію, що у відпустку я не їду, от же ж, трясця його матері!
- Розумію тебе Івановичу, але тут є один нюанс.
- Який ще в біса нюанс, не тягни! - Іван Іванович втрачав останні надії на відпустку, а тому вже навіть не крився, а цілковито відкрито зривався на верск.
Але Петрович зігнувся під стіл і виклав на стіл банку для крапельниць, судок для інструментів і дві мензурки.
- А давай, щоб краще інформація засвоїлась, бо не встиг, твій "рижик" геть переплутав усенькі мої плани.
З банки по мензурках розлився чистий медичний спирт, в судку виявились кілька малосольних огірків і добрий кусень соленого сальця.
- Так що там ще, Петровичу? - мугикнув набитим ротом слідчий.
- на стінках шийної артерії залишилися сліди якогось білка. Гадаю собі, що це нервово-паралітична отрута, що відключає парасимпатичну неровову систему, тобто робить несприйнятливою її до болю і тактильних відчуттів. У кліщів та сама фігня. Ало то ніхрена не кліщ був. Хіба чорнобильський. В опчому, через ті дві дірки в тіло зміївського алкоголіка скоріш за все вкачали цю отруту. А потім викачали кров, - Петрович розлив ще по одній.
- Ну і які в тебе варіанти, Авіценно? - під дією чистої етанолової субстанції з пам'яті Івана Івановича виринуло ім'я стародавнього медика.
- Варіанти? В мене їх поки що немає. Ну або якщо вірити фантастам, то в Зміїївці завівся опир! - вирячився Петрович і блискавично влив в себе тридцять грамів чистої енергії (як називали спирт працівники моргу).
Слідчий поглянув на судмедексперта, витер долонню підборіддя і сказав:
- Іди ти в сраку, Петрович! Які нахрін фантасти? Я зі справжньою опиркою вже сімнадцять літ в одному ліжку сплю. А ще двох стругонув! - Іван Іванович підняв догори палець, реготнув і плеснув Петровича по плечу, - Слухай, а в мене тут в сейфі, знаєш, єсть плящина дуже добрячого...
3.
Старий двокасетний Шарп на холодильнику виспівував про гравця на Ц, монотонно бумкаючи одноаккорду дурничку, яка замакітрила голову половині світу, проявляючи дикий несмак цієї половини. На дворі стояла спека і Ганнуся в одних трусиках і білій розтягнутій майці крутилася біля столу, готуючи собі дівчачий обід з огірків і ще якоїсь трави. Все було звично, але дівчина спиною відчувала якийсь неспокій, а інколи виникала думка, що вона не сама. Зробивши легкий пірует навколо себе під останню ноту "шедевра", вона стала навшпиньки, а нарізані овочі посипалися на підлогу.
На кухонному кутку - чуді червонодеревної промисловості, цьому "високотехнологічному" сплаві ДСП і дермантину - нагло сиділа сіра пляма. Ніякі Ганнусині спроби сфокусувати зір не принесли ні найменшого результату і дурнувата сіра і розмита пляма так і залишалась сірою і розмитою. Всі волосинки на тілі дівчини виструнчились і ніяк не хотіли повертатись в звичне розслаблене становище, а гусяча шкіра і неприємний холодок в животі і потилиці сковували свідомість, викликаючи параліч, жах, вирячені очиська і цівку слини на підборідді.
- Тільки не здумай верещати, - безцеремонно промовила пляма, хоча після цього про будь-який крик мова взагалі вже не йшла і всі сили дівчини були кинуті на те, аби не гепнутися без свідомості на іспанську, десь з-під Конотопа, плитку кухонної підлоги, - І це, ти вдома не сама, і могла б хоч шорти одягнути. Хоча, мені все одно, та й все бачив вже, - Ганнусі здалося, що ця приблуда навіть загиготіла.
Минула, здалося, вічність, а дівчина так і стояла в спідньому і витріщалася в кут, де сиділо, чи висіло, чи не бозна-що робило сіре "щось".
- Так, Ганно, візьми себе в руки і сідай-но, дівко, до столу, досить гратися в "море хвилюється ра-два", справа є. А часу нема, - пляма, здається, почала дратуватись.
Ім'я, почуте з уст (хоча наявність їх взагалі під великим питанням) геометрично незрозумілої істоти, вивело дівчину зі ступору і вона приречено, мов кандидатка на ешафот, присіла на край табуретки.
- Почнемо все з початку. Доброго дня, прекрасна золотокоса дівчино Ганно, давайте знайомитись.
- Ганна, - видушила з себе дівчина.
- А я в цьому конкретному випадку - тривимірний відбиток шестивимірної істоти в данній точці пересічення трьох осей координат - в цей момент перед плямою на столі виникла Ганнусине улюблене горнятко з волошками, наповнене гарячим чаєм. - на ось, попий, гарно втамовує спрагу, принаймні ви так кажете.
Дівчина безмовно простягнула руку і перетягнула горнятко поближче до себе.
далі буде.