Історія до дня туриста!
Два роки тому, приблизно в одну із вересневих п'ятниць задзвонив телефон:
- Я тут з дітьми їду в Карпати, на Говерлу. Не хочеш з нами на пару днів? - сказала трубка голосом Вовки.
- А коли виїзд? - поцікавився я.
- Та сьогодні ж - відповів голос. - через три години. Встигнеш?
- Спробую - сказав я.
Далі все було в темпі вальсу. Додому (а їхати тільки туди хвилин 40), передягнутися, зібрати рюкзак за 15 хвилин і на маршрутку. Встигав я дуже впритул, а ще час від часу дзвонив Вовка і пропонував взяти таксі. Ідея була нелогічною тому що на пошуки таксі також потрібен час, а дорога одна. Зрештою за 5 хв до відправки потяга, я був на приміському.
- Де тут поїзд в Карпати? - спитав я найближчого залізничного службовця.
- Так він ж на головному - здивовано глянув той на мене.
Твою ж дивізію! Ноги в руки і з 80-літром рюкзаком на плечах біжу на головний. Залишається менше 5 хвилин. Вилітаю по сходах на потрібний перон. Що за фігня? - на табличках зовсім інший напрямок.
- А де поїзд в Карпати? - запитую провідника.
- Он туди - показує він рукою вдалечінь - За нашим потягом.
Я біжу по перону з останніх сил, на мені все мокре. Поїзд тим часом рушає. З вагону Вовка махає мені рукою. На ходу застрибую в вагон, двері закриваються. Фууух, встиг, тепер можна віддихатись.
Потім були декілька днів табору, сходження на Говерлу, дощ на ній та екстремальне сходження назад, безсонна ніч в Франківську і щасливе повернення. На пам'ять залишилось таке відео:
Якщо цікаво - лист про який мова у ролику тут
З днем туриста, друзі! Надійних попутчиків та цікавих пригод!
- Я тут з дітьми їду в Карпати, на Говерлу. Не хочеш з нами на пару днів? - сказала трубка голосом Вовки.
- А коли виїзд? - поцікавився я.
- Та сьогодні ж - відповів голос. - через три години. Встигнеш?
- Спробую - сказав я.
Далі все було в темпі вальсу. Додому (а їхати тільки туди хвилин 40), передягнутися, зібрати рюкзак за 15 хвилин і на маршрутку. Встигав я дуже впритул, а ще час від часу дзвонив Вовка і пропонував взяти таксі. Ідея була нелогічною тому що на пошуки таксі також потрібен час, а дорога одна. Зрештою за 5 хв до відправки потяга, я був на приміському.
- Де тут поїзд в Карпати? - спитав я найближчого залізничного службовця.
- Так він ж на головному - здивовано глянув той на мене.
Твою ж дивізію! Ноги в руки і з 80-літром рюкзаком на плечах біжу на головний. Залишається менше 5 хвилин. Вилітаю по сходах на потрібний перон. Що за фігня? - на табличках зовсім інший напрямок.
- А де поїзд в Карпати? - запитую провідника.
- Он туди - показує він рукою вдалечінь - За нашим потягом.
Я біжу по перону з останніх сил, на мені все мокре. Поїзд тим часом рушає. З вагону Вовка махає мені рукою. На ходу застрибую в вагон, двері закриваються. Фууух, встиг, тепер можна віддихатись.
Потім були декілька днів табору, сходження на Говерлу, дощ на ній та екстремальне сходження назад, безсонна ніч в Франківську і щасливе повернення. На пам'ять залишилось таке відео:
Click to viewЯкщо цікаво - лист про який мова у ролику тут
З днем туриста, друзі! Надійних попутчиків та цікавих пригод!