Вчора були на доповіді
Анни Ямпольської в Могилянці. Після студентсько-аспірантського періоду всього життя я якось рідко відвідую подібні заходи, тим паче зараз є "Ресторація" - можна щось цікаве послухати і не покидаючи роботи. Про проблематику доповіді писати не буду, хочу тільки двома відчуттями поділитися, які в мене виникли під час лекції.
Перше: як все-таки шикарно, коли хтось до нас приїжджає - навіть з Росії, Білорусі... навіть з іншого міста, не кажучи вже про товаришів з Європи та іншого закордону.
Друге: от я вчора слухала доповідь і багато думок у мене було доволі суперчливих, але якби мене в той момент запитали про враження, то я, напевно, так сходу і не сформулювала би. Наприкінці зустрічі, після питань, Вахтанґ Кебуладзе на правах модератора зробив декілька реплік. І от буквально з першого речення висловив от просто те, що я думала. От він говорить, а я погоджуюся просто з усім. Мені дуже подобається це відчуття - коли чуєш якусь річ, яка тобі здається розумною і небанальною, і ти при цьому думаєш так само.
От, наприклад, у мене таке ж відчуття, коли я дивлюся
ці ролики. Я готова підписати під усім, але сама так би не сформулювала. Можливо, навіть і не придумала б думати про таке.