Стріху рве: коли сніг так близько і водночас далеко..
Ось він.. Варто тілько простягнути руку і торкнешся його.. Нарешті се трапилося.. І від самого ранку мен лихоманить: мушу сьогодні покататись!! Підійти до свої Дошечки, підняти Її на руки і торкнутися гнучкого тонкого стану губами.. Усе інше немає значення: ні друзі, ні соратники.. Се тіко між ною снігом та Нею.. Се і є "синдром дефіциту снігу у крові"..