Я - ідот, але я з цим змирився

Nov 02, 2005 09:11

Приїхавши до сестри, фактично й не розмовляли. Вона лазила в тенетах, а про мене ви все й так знаєте. Спроба порозмовляти зі мною була б просто даремною витратою часу. Мабуть, не даремно вона - моя сестра.
Лише їй дозволено було губити мене в дитинстві, кидатись іграшковими газовими плитами, саме, коли вона возила мене в колясці найчастіше чомусь в ній не сиділося і я вивалювався на ходу. Ніде правди діти: більшість шрамів з дитинства - її робота. Та за це я її й люблю. Взагалі у мене ставлення до шрамів досить специфічне, маю достатню кількість відмітин, що доля вирішила залишити на мому тілі і мене се пре. Мабуть, не мене одного..
Вона увімкнула на пів екрана "Авіатора". Се було мою колисковою. Прокинувшись,мене чекав дивовижний обід, приготований сестрою. Так смачно не їв давно. Настрій як і мене було врятовано. Завдяки Моїй Сестрі - Свєтлані. Дякую тобі за те, що в Мене є Ти. Ніби-то усе гаразд, але ж чому така назва посту?. Сестра знайшла диск із кліпами ЧайФ, що його привіз із Москви - подарунок Машинкіної. Зрадів невимовно. Вирішив дописати ще кількома альбомами ЧайФ, щоб заповнити диск. Ось тут й згубила фраєра жадоба. У мене стоїть якась дивна версія Nero. Він не показував взагалі, що диск не пустий. І записав усе поверх кліпів. Питання із заголовком відпадає сам по собі..
Збережено:
16:02:13
02-11-2005

самокритика, першоджерела, домашній затишок, родина, подяка, шрами, узяте із Щоденника

Previous post Next post
Up