Історично склалося, що стосунки із батьками не залагодились.. Нічого дивного скажете ви.. Так, згожусь із вами я.. Із матір'ю ще більш-меньш.. Навіть попри те, що вона називає моїх знайомих дурнями, а борд скейт-бордом, ми час від часу спілкуємось.. Хоча й не бачу в цьому сенсу.. Колись вона була українкою, з часом стала хохолкою.. Як не прикро мені се визнавати.. Та з батьком все інакше.. Нібито йому ніхто не потрібно.. Тіко цифрове телебачення та книжки.. В нього немає національності. Народився в Ірпіні, переїхав у Росію.. Коротше кажучи кидало його дуже часто.. Причиною тому юув мій дід - льотчик "Аерофлоту".. І от живе він в Україні вже років 30, та вважає себе, певно, росіянином.. І смішно, і грішно.. Часом мені бридко на нього дивитися.. Стати таким як він, то є найгірший мій страх.. Щойно пив чай із батьком.. По ящику як завше був футбол.. Навіть і не знав, що сьодні грає "Динамо". І от коли зайшла мама відбувся діалог:
"- Який рахунок?- запитала Вона.
- 3:1 - відповів Батько.
-Наші програють?
-Ну,звісно - зухвало відповів Він."
І в цьому його суть. Людина без корнів, без нації.. Так само як і його мати зі своїми подружками росіянками.. Вони приїжджають на нашу землю, плюндрують її своїм існуванням і постійно кажуть, що в Росії живеться краще. Що ми малороси і золопи.. То їдьте ЗАРАДИ БОГА у своб Росію!! Та ні, не поїдете.. Бо ж знаєте ви не потрібні там, так само як і тут.. Ви просто бовванієте на цій землі, розводячи демагогію..
Кілько днів тому мене питали чи часто я думаю про самогубство (чи то було чергове кіно?).. Дивлячись на нього, розумію - усвідомивши схожість до свого батька, втрачу сенс жити.. Краще вмерти.. І нехай кажуть, що це шлях для боягузів..
Маю надію такого не трапиться..