Предки россомаху або американські САУ часів Другої Світової.
Всупереч розхожій думці, американці в сорокових роках не просто сиділи у себе на материку і малювали страшні танки (як робили в той же час англійці). Вони аналізували ситуацію в Європі і іноді навіть робили правильні висновки. Однією з їх удач можна назвати історію появі протитанкових самохідок.
Почалася ця історія в 1940вом році, коли американські військові аналізували досвід бліцкригу. І якщо у всіх інших країнах часто цей аналіз зводився до того, що у Німеччині були потужні танчики, американці копнули глибше. На їхню думку, бліцкриг вдався й тому, що не було налагоджено взаємодію танкових підрозділів з протитанковими засобами, які б допомогли перестріляти німецькі танки. У відповідь на цю проблему американці приймають рішення створити спеціальні машини для знищення танків ворога, які зможуть працювати разом із звичайними танками. Так само дане рішення було зумовлене тим, що жоден американський танк просто не міг ефективно боротися з німецькими танками.
Ще до вступу американців у війну, влітку 1941 року, було доручено розробити сау з 75мм гаубицею на базі танка М3 Стюарт і сау на базі М3 Лі з 76мм зенітної гарматою М3 (як бачите з фантазією на позначення в американців тоді було не густо).
Вже до вересня 1941 року були готові перші креслення, а на початку листопада по ним був зібраний перший прототип (а от з оперативністю у американців було добре). Прототип отримав найменування Т24:
Проект був відверто кустарним. На місці бойового відділення танка М3 просто поставили залізний короб, в який майже без змін було розміщено кріплення зенітного знаряддя М2А2, і встановлена гармата М3.
Трохи покатавшись на машині, американські військові вирішили, що це занадто навіть для них. Верстат від зенітного знаряддя дозволяв наводити гармату по вертикалі від 16 градусів вгору до -1 градуса вниз (!). І це в поєднанні з величезною висотою розташування знаряддя. Кут наведення по горизонталі 33 градуси в обидві сторони, що в принципі дуже навіть нічого, якби не одне АЛЕ. При повороті гармати більш ніж на 3 градуси її нижній кут вертикальної наводки змінювався до +2 градусів. Так що незабаром цю машину для винищення низколетящих танків відправили в утиль і зайнялися допилювання.
У грудні відбулося 2 важливих події за підтримки генерал Макнейра в форте Міад, Меріленда був створений центр уничтожителей танків (Tank Destroyer Center). Навіщо це треба було генералу? Просто так було легше провести через Конгрес гроші, адже на танки їх не давали. Ну і сьомого грудня розпочалася війна з Японією, що ще збільшив фінансування програми розробки уничтожителей танків.
Настав 1942 рік. Військові остаточно відкинули Т24, і приставали до інженерів швидко їм викотити щось нормальне. Бідні інженери це ніяк зробити не могли. Але одного разу на очі їм попався проект Т32 (попередник М7 Пріст), який вже підходив до завершення. Безбожно скомуніздів з нього все що можна (в тому числі навіть верстат для гармати), розробники зменшили рубку, прикріпили 76мм зенітну гармату м1918 (чого вимагали військові, так як інших доступних швидко знарядь не було, а нові танчики але війну з японцями хотілося швидше) і гордо назвали це Т40.
Явно застаріла гармата м1918:
До березня 1942 року був зібраний прототип і відправлений на тестові випробування на Аберден. В принципі військовим машина сподобалася. Розташоване досить низько знаряддя тепер могло вражати не лише ворогів на пагорбах і літаючі танки Крісті. Правда, довелося пожертвувати кутами горизонтального наведення. І якщо наліво кут становив 15 градусів, то направо тільки 5. Зате радували вертикальні кути. Гаубичний верстат дозволяв піднімати знаряддя до 35 градусів вгору і до -5 градусів вниз.
За результат випробувань машина була рекомендована до прийняття на озброєння під індексом М9. Але тут у машини почали виникати проблеми. спочатку виявилося, що всього в наявність гармат м1918 27 штук і з виробництва вони давно зняті. Спроба б переробити машину під іншу гармату дорого б коштувала. Машину спробували врятувати зарахувавши її в substitute standart ("замінюючий стандартне озброєння", що начебто мобілізаційного зброї, зробленого з того що вдалося знайти), але й це не врятувало машину. Вільних виробничих потужностей не було, а з іншого боку машину наганяв більш перспективний М10. 20 серпня 1942 від машини відмовилися.
Історія М10 починається взимку 1942 року, коли при вивчення креслень військові авторитетно заявили, що танк без башти не танк, а чорт візьми що. Після перших тестових випробувань побоювання військових підтвердилися. Т40 не міг здійснювати швидке перенесення вогню і наводитися на рухому ціль, особливо якщо вона рухалося вправо, куди не поверталося знаряддя. Радісно вигукнувши "Ми ж вам казали!" військові видали завдання на розробку знищувача танків з потужною 76мм гарматою у вежі на базі перспективного середнього танка М4А1.
Знову як в ситуації з Т40 інженери вирішили не обтяжувати себе створенням чогось нового, в просто сперти щось старе. Під руку попалася 76мм гармата Т12 від важкого танка М6. Її без змін з тих же кріпленням і встановили у вежі. Над вежею теж особливо трудитися не стали зробивши її настільки простий наскільки можливо. Трошки пошаманити і над корпусом М4А1. Що б зберегти швидкість прототипу довелося викинути бортову броню, зменшивши її до 19мм. Так само відмовилися від курсового кулемета. До кінця зими 1942 року була готова дерев'яна модель, а в травні викотили перший прототип Т35.
Ще на етапі проектування проникливі військові помітили зниження броні бортів і попросили подумати про те, як збільшити захист не втрачаючи в маневреності. Благо до того часу до США дійшли чутки про дивних комуністичних танках т-34, що складаються з похилих поверхонь і тому непробивних. Так що 19мм плити розмістили під кутом в 38 градусів, що хоч і викликало збільшення ширини танка, але не критично. Даний варіант був названий т35е1.
Спільні випробування показали, що машини нічим не відрізняються один від одного, крім захисту бортів. Тому для подальшого розвитку був обраний т35е1. Проект Т35 був закритий. Машина військовим сподобалася. Вона зберегла характеристики своєї основи М4А1 по швидкості і маневру, на відміну від Т40 успішно вражала рухомі цілі. Єдине нарікання була тісний вежа, куди не залазив штатний автомат заряджання - негр, не вставала кавоварка, а командир часто бився головою об дах. Тому машину відправили на доопрацювання, з проханням зробити більш комфортну вежу бажано без даху.
Першим запропонованим варіантом за старою традицією виявився найбільш простий і прямолінійний. Передбачалося просто відпиляти у вежі т35е1 дах і задню частину. Військовим даний варіант не сподобався, так як серйозно падала захист, та й просто було не схоже на башту.
Інженери трохи погорювали і взялися за проектування нової башти. На цей раз була перероблена не тільки башта, але і кріплення під гармату, що б на нього встала 105мм англійська гаубиця. Вежа вийшла велика і простора і легка у виробництві, завдяки просто формі. У кормову нішу вдалося засунути додатковий боєкомплект а на дах поставити кулемет м2, бо танк без кулемета м2 на даху - не танк. Кути вертикальної наводки: від -10 градусів до 30 градусів, горизонтальна, зрозуміло, всі 360. Одночасно була трохи перепиляти і гармата, прийнята на озброєння під індексом М7, Перепілка полягала в основному в переробці під нове кріплення до вежі. У той же час на озброєння з'явився тан М4А2 з дизельними движками і САУ перенесли на його базу. Влітку 1942 викотили на полігонні випробування пілотний зразок машини, де вона з легкістю уделала Т40 і була прийнята на озброєння під індексом М10.
До уваги всіх жителів Санкт-Петербурга які хочуть швидко та за максимальну ціну продати своє авто. За цим посиланням знаходиться сайт скупника авто в Санкт-Петербурзі. Так що, не пропустіть, цього посилання.
http://artal-prestige.com.ua/
Спонсор поста:
http://www.artlebedev.ru/kovodstvo/sections/57/
Почалася ця історія в 1940вом році, коли американські військові аналізували досвід бліцкригу. І якщо у всіх інших країнах часто цей аналіз зводився до того, що у Німеччині були потужні танчики, американці копнули глибше. На їхню думку, бліцкриг вдався й тому, що не було налагоджено взаємодію танкових підрозділів з протитанковими засобами, які б допомогли перестріляти німецькі танки. У відповідь на цю проблему американці приймають рішення створити спеціальні машини для знищення танків ворога, які зможуть працювати разом із звичайними танками. Так само дане рішення було зумовлене тим, що жоден американський танк просто не міг ефективно боротися з німецькими танками.
Ще до вступу американців у війну, влітку 1941 року, було доручено розробити сау з 75мм гаубицею на базі танка М3 Стюарт і сау на базі М3 Лі з 76мм зенітної гарматою М3 (як бачите з фантазією на позначення в американців тоді було не густо).
Вже до вересня 1941 року були готові перші креслення, а на початку листопада по ним був зібраний перший прототип (а от з оперативністю у американців було добре). Прототип отримав найменування Т24:
Проект був відверто кустарним. На місці бойового відділення танка М3 просто поставили залізний короб, в який майже без змін було розміщено кріплення зенітного знаряддя М2А2, і встановлена гармата М3.
Трохи покатавшись на машині, американські військові вирішили, що це занадто навіть для них. Верстат від зенітного знаряддя дозволяв наводити гармату по вертикалі від 16 градусів вгору до -1 градуса вниз (!). І це в поєднанні з величезною висотою розташування знаряддя. Кут наведення по горизонталі 33 градуси в обидві сторони, що в принципі дуже навіть нічого, якби не одне АЛЕ. При повороті гармати більш ніж на 3 градуси її нижній кут вертикальної наводки змінювався до +2 градусів. Так що незабаром цю машину для винищення низколетящих танків відправили в утиль і зайнялися допилювання.
У грудні відбулося 2 важливих події за підтримки генерал Макнейра в форте Міад, Меріленда був створений центр уничтожителей танків (Tank Destroyer Center). Навіщо це треба було генералу? Просто так було легше провести через Конгрес гроші, адже на танки їх не давали. Ну і сьомого грудня розпочалася війна з Японією, що ще збільшив фінансування програми розробки уничтожителей танків.
Настав 1942 рік. Військові остаточно відкинули Т24, і приставали до інженерів швидко їм викотити щось нормальне. Бідні інженери це ніяк зробити не могли. Але одного разу на очі їм попався проект Т32 (попередник М7 Пріст), який вже підходив до завершення. Безбожно скомуніздів з нього все що можна (в тому числі навіть верстат для гармати), розробники зменшили рубку, прикріпили 76мм зенітну гармату м1918 (чого вимагали військові, так як інших доступних швидко знарядь не було, а нові танчики але війну з японцями хотілося швидше) і гордо назвали це Т40.
Явно застаріла гармата м1918:
До березня 1942 року був зібраний прототип і відправлений на тестові випробування на Аберден. В принципі військовим машина сподобалася. Розташоване досить низько знаряддя тепер могло вражати не лише ворогів на пагорбах і літаючі танки Крісті. Правда, довелося пожертвувати кутами горизонтального наведення. І якщо наліво кут становив 15 градусів, то направо тільки 5. Зате радували вертикальні кути. Гаубичний верстат дозволяв піднімати знаряддя до 35 градусів вгору і до -5 градусів вниз.
За результат випробувань машина була рекомендована до прийняття на озброєння під індексом М9. Але тут у машини почали виникати проблеми. спочатку виявилося, що всього в наявність гармат м1918 27 штук і з виробництва вони давно зняті. Спроба б переробити машину під іншу гармату дорого б коштувала. Машину спробували врятувати зарахувавши її в substitute standart ("замінюючий стандартне озброєння", що начебто мобілізаційного зброї, зробленого з того що вдалося знайти), але й це не врятувало машину. Вільних виробничих потужностей не було, а з іншого боку машину наганяв більш перспективний М10. 20 серпня 1942 від машини відмовилися.
Історія М10 починається взимку 1942 року, коли при вивчення креслень військові авторитетно заявили, що танк без башти не танк, а чорт візьми що. Після перших тестових випробувань побоювання військових підтвердилися. Т40 не міг здійснювати швидке перенесення вогню і наводитися на рухому ціль, особливо якщо вона рухалося вправо, куди не поверталося знаряддя. Радісно вигукнувши "Ми ж вам казали!" військові видали завдання на розробку знищувача танків з потужною 76мм гарматою у вежі на базі перспективного середнього танка М4А1.
Знову як в ситуації з Т40 інженери вирішили не обтяжувати себе створенням чогось нового, в просто сперти щось старе. Під руку попалася 76мм гармата Т12 від важкого танка М6. Її без змін з тих же кріпленням і встановили у вежі. Над вежею теж особливо трудитися не стали зробивши її настільки простий наскільки можливо. Трошки пошаманити і над корпусом М4А1. Що б зберегти швидкість прототипу довелося викинути бортову броню, зменшивши її до 19мм. Так само відмовилися від курсового кулемета. До кінця зими 1942 року була готова дерев'яна модель, а в травні викотили перший прототип Т35.
Ще на етапі проектування проникливі військові помітили зниження броні бортів і попросили подумати про те, як збільшити захист не втрачаючи в маневреності. Благо до того часу до США дійшли чутки про дивних комуністичних танках т-34, що складаються з похилих поверхонь і тому непробивних. Так що 19мм плити розмістили під кутом в 38 градусів, що хоч і викликало збільшення ширини танка, але не критично. Даний варіант був названий т35е1.
Спільні випробування показали, що машини нічим не відрізняються один від одного, крім захисту бортів. Тому для подальшого розвитку був обраний т35е1. Проект Т35 був закритий. Машина військовим сподобалася. Вона зберегла характеристики своєї основи М4А1 по швидкості і маневру, на відміну від Т40 успішно вражала рухомі цілі. Єдине нарікання була тісний вежа, куди не залазив штатний автомат заряджання - негр, не вставала кавоварка, а командир часто бився головою об дах. Тому машину відправили на доопрацювання, з проханням зробити більш комфортну вежу бажано без даху.
Першим запропонованим варіантом за старою традицією виявився найбільш простий і прямолінійний. Передбачалося просто відпиляти у вежі т35е1 дах і задню частину. Військовим даний варіант не сподобався, так як серйозно падала захист, та й просто було не схоже на башту.
Інженери трохи погорювали і взялися за проектування нової башти. На цей раз була перероблена не тільки башта, але і кріплення під гармату, що б на нього встала 105мм англійська гаубиця. Вежа вийшла велика і простора і легка у виробництві, завдяки просто формі. У кормову нішу вдалося засунути додатковий боєкомплект а на дах поставити кулемет м2, бо танк без кулемета м2 на даху - не танк. Кути вертикальної наводки: від -10 градусів до 30 градусів, горизонтальна, зрозуміло, всі 360. Одночасно була трохи перепиляти і гармата, прийнята на озброєння під індексом М7, Перепілка полягала в основному в переробці під нове кріплення до вежі. У той же час на озброєння з'явився тан М4А2 з дизельними движками і САУ перенесли на його базу. Влітку 1942 викотили на полігонні випробування пілотний зразок машини, де вона з легкістю уделала Т40 і була прийнята на озброєння під індексом М10.
До уваги всіх жителів Санкт-Петербурга які хочуть швидко та за максимальну ціну продати своє авто. За цим посиланням знаходиться сайт скупника авто в Санкт-Петербурзі. Так що, не пропустіть, цього посилання.
http://artal-prestige.com.ua/
Спонсор поста:
http://www.artlebedev.ru/kovodstvo/sections/57/