Warcraft: Початок
Я люблю фентезі. Дуже люблю. Настільки, що струсила пилюку з напівзабутого бложика (а все ж три з половиною місяці - це довго для не-писання) для того, щоб написати про «Warcraft», який, завдяки локалізаторам, у нас не просто так, а «Warcraft:Початок». І це навіть доречно - налаштовує на потрібний лад, щоб ще раз відчути епічність та масштабність історії, яка не має, не повинна і… просто не може обмежитися одним фільмом. І, знаєте, тут все так зійшлося, так співпало, що мені лишається тільки радіти та хвалити.
Маючи досить приблизне уявлення про всесвіт «Warcraft» і не чекаючи на фільм (взагалі-то не знаючи про сам факт його виробництва), я не могла не вразитися першим тизером (який і сам собою прекрасний, але з улюбленими обличчями в ролях та Дунканом Джонсом (у якого вірити було легко) у якості режисера - тим більш). Крім того, окремим задоволенням було просто спостерігати, як людей накриває: «О, грифон!» чи «Оууу, обладунки піхоти!» - і розумієш, що це така радість, такі спогади та ностальгія, що дивлячись на це і сама опиняєшся зворушеною і трошки розчуленою.
І, разом з тим, «Warcraft», беззаперечно, саме з нашого часу, коли фентезі вже може собі дозволити бути не історіями для дітлахів, світоглядними фантазіями британської професури чи сумнівними B-movie. Глядач, який вже п’ять років переживає «Гру престолів» сезон за сезоном, може пережити багато чого у фентезі. Більше того, у певних випадках він може не пробачити стриманості і надмірної «дитячості» у цьому жанрі. Тому «Warcraft’у» довелося не тільки балансувати на межі «кіно-для-простих-смертних та кіно-для-ностальгуючих-геймерів» - постало ще й питання, прости Господи, реалістичності. Щоби коли купа намальованих на комп’ютері монстрів (і нехай мене пробачать боги комп’ютерної графіки за таке варварське спрощення), яких нищать магією, а за сценарієм не стоїть Дж.Р.Р. - Толкін чи Мартін - і щоби це виглядало… ну хоч якось виглядало. Як на мене, вийшло.
У мені «Warcraft» потішив і любителя фентезі, і серіального гіка (королівське подружжя, яке зараз віджигає у «Проповіднику» або Тревіс Фіммел у своєму коронному амплуа - ну як тут не радіти?). Тепер буду чекати на сіквел та хвилюватися за його якість.