Hunderby
Після першого прочитання синопсису «Хандербі» виникає враження, що то має бути щось холоднувато-готичне та загадкове - у разі, якщо це не виявиться низькосортною костюмною мелодрамою. Втім, пізніше додивляєшся, що це комедія. І стає зовсім цікаво.
Біля містечка Хандербі тоне корабель, і на узбережжі опиняються двоє - німий чорношкірий хлопчина, якому доводиться дуже швидко тікати від агресивних англійських аборигенів, та дівчина, яку повертає до життя місцевий доктор. Всі приймають її за добропорядну місіонерку, і невдовзі вона виходить заміж за місцевого вікарія, інфантильного чистоплюя. І тут у героїні взагалі виникає купа проблем: мало не всі навкруги і досі у захваті від попередньої, нині покійної, дружини пастиря - особливо економка, яка молоду категорично незлюбила і усіляко її підставляє; місцевого доктора до неї тягне - і її до нього також; у коридорі біля зачиненої двері на сходи час від часу лунають божевільні крики; і головне - у неї ж є ТАЄМНИЦЯ, а це завжди не просто так.
По факту, це нестримний стьоб над вікторіанськими романами, який час від часу опиняється по іншу сторону доброго смаку, але здебільшого це щось таке… трошки наркоманське. Гейські священики, скалічені дружини, жорстокі чоловіки-насильники, мандрівний цирк, діти-таємниці, і взагалі, одні суцільні таємниці. І жодної серйозної секунди - від стьобу над загубленими медальйонами з портретами та непрочитаними листами-сповідями до типу смішних ситуацій з какулями та сім’явиверженням. Будь-яка логіка - далеко від подій, що відбуваються на екрані, і ще далі від діалогів. Дуже, ну дуже на любителя - але якщо ви все ж і є таким любителем, то ці 8 серій по 20 хвилин можуть видатися досить забавними.