Jonathan Strange & Mr Norrell s 01
Ідея взяти і не написати великий пост про «Джонатана Стренджа і містера Норрелла» була б привабливою (останнім часом оффлайн визначає мою свідомість, хе-хе), якби не стійке відчуття, що мені просто треба, неодмінно необхідно висказатися та виписатися з цього приводу, бо без цього все одно діла не буде.
Як вже мабуть всі знають, книга ця писалася довго, і її шлях на екрани був теж не дуже коротким. Книга була товстенною цеглиною, в якій змішалася мало не вся англійська література XIX століття, і вона була місцями дотепною, місцями - трохи лячною завдяки всій цій магії. І ще роману чудово вдалося передати відчуття часу - того часу, який просто йде собі, здавалося б, непомітно, але все одно лишає відбиток на усьому. Звичайно, в серіалі це не передати повною мірою. Але знаєте що - як на мене, серіал навіть кращий за книгу, хоча, може, і не слід порівнювати. Сценаристи і самі трошки чарівники, тому що вмістили цю історію у 7 серій, насичених і цільних. Серій, у яких точнісінько передано атмосферу магічної Англії, і, що найважливіше, в яких герої дійсно ожили.
У тому, що Едді Марсан - це містер Норрелл, не виходило сумніватися ще навіть до першої фотографії в образі, але щодо інших ситуація була цікавішою, тому що всі інші актори були такими собі «темними конячками». Так, більшість із них ми бачили, але на таких ролях, по яким неможливо уявити собі, які ж вони будуть в образах «Джонатана Стренджа…». І що ж? Більшість касту - це дійсно влучне попадання: Сегундус (чудовий, чудовий!) , Вінкулюс, Дролайт та Ласселз, леді Поул, Арабелла, Стівен Блек і навіть сер Волтер Поул, хоча, якщо я правильно пам’ятаю, він візуально мав виглядати зовсім не так. Чілдермас в серіалі - прекрасний приклад того, як харизма актора підіймає персонажа на інший рівень. Джентльмен Марка Воррена - абсолютно нереальне нелюдське створіння, про якого по сюжету неможливо розповісти через закляття, а в реальності для нього не підбереш слів, бо він притягує та лякає одночасно, прямо-таки гіпнотизує - власне кажучи, як це і має бути. Кого ще не вистачає? Правильно, того, чиє ім’я ми пишемо першим у заголовку - Джонатана Стренджа.
Як на мене, Стрендж - найбільш прописаний персонаж в усій цій історії, і здається, що ми знаємо його біографію чи не до найменших деталей. Перед нами і Стрендж-син, і Стрендж-чоловік, і Стрендж-маг. Він проходить своє становлення як героя перед нашими очима. Він геніальний та імпульсивний, і пані Кларк, безперечно, любить його (тому що не любити його дуже важко), але всіма силами намагається не ідеалізувати. У неї виходить, до речі. Але. Але з’являється Берті Карвел, якого особисто я до цього моменту знала за двома маленькими ролями у «Хокінґу» та «Шерлоку» (пам’ятаєте банкіра з 2 серії 1 сезону? Він ще сказав про те, що він із Холмсом разом навчався - прикол в тому, що в «Хокінґу» Карвел і Камбербетч грали студентів - і уважні фанати розгледіли це та потурбувалися про відповідний пост у tumblr; картинку цю зараз мені знайти не вдалося, але нічого дивного, більше 3 років пройшло; все це я пишу до того, щоб сказати: грубо кажучи, я знала Карвела завдяки прикольній картинці в інтернеті), і дає нам такого Джонатана Стренджа, після якого все стає неважливо.
Чесно кажучи, він вразив мене до глибини душі своєю грою, і саме про це мені хочеться писати найбільше, хочеться кричати в монітор щось типу: «де ж ти був раніше? Сяй, не сходь з екранів, забери усі бафти та золоті глобуси!». Серйозно, мені це треба хоча б для того, щоб задовольнити мою внутрішню цікавість: чи роль Джонатана Стренджа була для Карвела «однією-тією-самою» роллю, якою він раптово «вистрілив», чи в їхніх Англіях актора такого таланту можна розгледіти у ненайвідоміших фільмах (а ще вірніше - серіалах) тільки мучачи кнопку «пауза»?
За декілька місяців я, скоріш за усе, передивлюся «Джонатана Стренджа і містера Норрелла» і, може поділюся не емоційним та спонтанним першим враженням, а чимось більш спокійним. А може і ні. Але зараз я під великим враженням від цього серіалу. Це дійсно прекрасно. Дякую.
Click to view