Читане
З Форуму притягла чергову торбу книжок. Зара читаю все одночасно і по черзі.
Вже прочитані...
Михайло Бриних "Шидеври української літератури", том перший.
Ах, яка це бомба! Купила й собі примірничок і своїй вчительці шкільній у подарунок. Ну бо реально, попри брутальну подачу там купа відомостей, про які я чи то не знала раніше, чи то вони були подані у тій критиці так занудно, що відразу випарувалися з голови. Але я думаю, таки перше, бо напіввипарувані з голови сюжети всі легко пригадалися. "Невдобно якось тепер про це казати, але Нечуй-Левицький люто ненавидів крихітну свічечку букви Ї" - оце мені впілялося тепер в мозок незгірш за Бринихову-таки цитату бозна-якої давності про те, як добре бути маркою
І так кльово читається, і хочеться ще і ще. На черзі Шидеври світової.
Катя Бабкіна "Соня".
Я бозна-коли зробила з невеликого уривка в ЖЖ уявлення собі про Бібікіну як про потенційно дуже кльового прозаїка. Здається, той роман, що тоді планувавсь, так і не вийшов, зате вийшов оцей і я його собі хутенько купила. І прочитала впродовж одної поїздки Запоріжжя-Київ.
На презентації склалося уявлення, що то тревельний роман, але то не зовсім так, подорож там мало впливає на сюжет і майже нічого про краєвиди там нема))) Але як на мої смаки, то воно й на краще.
Коли дійшло до чувака, який робив чудеса, я собі згадала Історію випадкового чуда Тані Малярчук. Тоді мені раз по раз спливало в думці, кому цю книгу читати не можна, а тут, коли згадала це, подумала: а з "Сонею" все рівно навпаки. Про неї постійно спливає на думці, кому би то варто читати замість того, що вони читають зараз.
"Соня" дуже позитивна. Там все складається гарно. Торік і позаторік у взаємних привітаннях через "Скороновийрік" всі рекорди дарування били "теплі історії до чогось-там". Їх сварили, що надто вже солодкі, ну але факт: люди нині, певно, страшенно потребують затишку і позитиву. Але якщо при цьому солодкого не хочеться - ось "Соня", вона не солодка і не поверхова, а цілком собі розумна і химерна історія, але при тому затишна і все в ній закінчується добре.
А йдеться в ній про дівку, яка звикла жити одним днем і раптом завагітніла. Приймати рішення вона не дуже звикла, то їде шукати свого батька, аби чимсь допоміг, ну бодай грошима. Ну і там всякі химерії, цигани, гомосексуалісти, жінка, яка мандрує по цвинтарях, ціла купа дивного народу, і всі якось викликають симпатію.
Нова казка подружжя Прохаськів прочитана наполовину і подарована дитині. Думаю, в мене ще буде нагода дочитати, коли куплю ще примірничок ще котрійсь дитині))))
На стенді Урбіно купила дві книжки - "Каву з кардамоном" і "Енн із зелених дахів". Перша мені сподобалася більше. Дівчинка-підліток живе-собі живе, і раптом ні з того ні з сього мати десь їде. І визирає їй краєчок родинного скелета з шафи. Ніхто нічого не пояснює, навіть забороняють питати. Але вона однаково шукає. Динамічно, загрібає. Ну і якось уже не вперше мені здається, що підліткова література в Польщі - вона за призначенням виховальна, тільки виховує не самих підлітків, а їхніх батьків.
А Енн... ну, от вона якраз виховальна на всі сто, і тим напрягає. Не дуже віриться, що такі діти бувають. Ні, спочатку воно навіть кумедне, ця дівчинка з її схильністю до пафосу й елегійного замилування подана іронічно, це виглядає добре. Але чимдалі вона просувається в процесі "набування чеснот" і "позбування вад", тим більше це дратує. Ну, класика. Така дитяча християнська сентиментальна класика. Що із тим вдієш...
Зара читаю Роулінг "Несподівана вакансія". І заодно Хатину дядька Тома, якої раніше не читала.
Вже прочитані...
Михайло Бриних "Шидеври української літератури", том перший.
Ах, яка це бомба! Купила й собі примірничок і своїй вчительці шкільній у подарунок. Ну бо реально, попри брутальну подачу там купа відомостей, про які я чи то не знала раніше, чи то вони були подані у тій критиці так занудно, що відразу випарувалися з голови. Але я думаю, таки перше, бо напіввипарувані з голови сюжети всі легко пригадалися. "Невдобно якось тепер про це казати, але Нечуй-Левицький люто ненавидів крихітну свічечку букви Ї" - оце мені впілялося тепер в мозок незгірш за Бринихову-таки цитату бозна-якої давності про те, як добре бути маркою
І так кльово читається, і хочеться ще і ще. На черзі Шидеври світової.
Катя Бабкіна "Соня".
Я бозна-коли зробила з невеликого уривка в ЖЖ уявлення собі про Бібікіну як про потенційно дуже кльового прозаїка. Здається, той роман, що тоді планувавсь, так і не вийшов, зате вийшов оцей і я його собі хутенько купила. І прочитала впродовж одної поїздки Запоріжжя-Київ.
На презентації склалося уявлення, що то тревельний роман, але то не зовсім так, подорож там мало впливає на сюжет і майже нічого про краєвиди там нема))) Але як на мої смаки, то воно й на краще.
Коли дійшло до чувака, який робив чудеса, я собі згадала Історію випадкового чуда Тані Малярчук. Тоді мені раз по раз спливало в думці, кому цю книгу читати не можна, а тут, коли згадала це, подумала: а з "Сонею" все рівно навпаки. Про неї постійно спливає на думці, кому би то варто читати замість того, що вони читають зараз.
"Соня" дуже позитивна. Там все складається гарно. Торік і позаторік у взаємних привітаннях через "Скороновийрік" всі рекорди дарування били "теплі історії до чогось-там". Їх сварили, що надто вже солодкі, ну але факт: люди нині, певно, страшенно потребують затишку і позитиву. Але якщо при цьому солодкого не хочеться - ось "Соня", вона не солодка і не поверхова, а цілком собі розумна і химерна історія, але при тому затишна і все в ній закінчується добре.
А йдеться в ній про дівку, яка звикла жити одним днем і раптом завагітніла. Приймати рішення вона не дуже звикла, то їде шукати свого батька, аби чимсь допоміг, ну бодай грошима. Ну і там всякі химерії, цигани, гомосексуалісти, жінка, яка мандрує по цвинтарях, ціла купа дивного народу, і всі якось викликають симпатію.
Нова казка подружжя Прохаськів прочитана наполовину і подарована дитині. Думаю, в мене ще буде нагода дочитати, коли куплю ще примірничок ще котрійсь дитині))))
На стенді Урбіно купила дві книжки - "Каву з кардамоном" і "Енн із зелених дахів". Перша мені сподобалася більше. Дівчинка-підліток живе-собі живе, і раптом ні з того ні з сього мати десь їде. І визирає їй краєчок родинного скелета з шафи. Ніхто нічого не пояснює, навіть забороняють питати. Але вона однаково шукає. Динамічно, загрібає. Ну і якось уже не вперше мені здається, що підліткова література в Польщі - вона за призначенням виховальна, тільки виховує не самих підлітків, а їхніх батьків.
А Енн... ну, от вона якраз виховальна на всі сто, і тим напрягає. Не дуже віриться, що такі діти бувають. Ні, спочатку воно навіть кумедне, ця дівчинка з її схильністю до пафосу й елегійного замилування подана іронічно, це виглядає добре. Але чимдалі вона просувається в процесі "набування чеснот" і "позбування вад", тим більше це дратує. Ну, класика. Така дитяча християнська сентиментальна класика. Що із тим вдієш...
Зара читаю Роулінг "Несподівана вакансія". І заодно Хатину дядька Тома, якої раніше не читала.