(no subject)
В п"ятницю і суботу в Запоріжжі була Леся Рой. Ми з Мартою ходили. Ооооо, що це було!.. Я і раніше знала, що вона класна, але цей суботній виступ...
Спочатку трохи почитала Олена Михайленко (нарешті по-людськи розвіртуалилися, а знайомі ж бодай іще з 2002 року!) Потім одна пісня, інша... і тут Леся пропонує вгадати, якою мовою буде наступна.
А потім ця забавка так сподобалася присутнім (хех, для Марти то взагалі бомба - вона ж ніколи не може пройти повз іноземне говорення, щоб не спробувати визначити мову!), що наступну, і наступну, і наступну ми вгадували.
Я розуміла... це неможливо. Але мені страхітливо того хотілося. І коли я почула цю пісню, у мене наче свідомість розшарувалася. Частина казала: так, це воно, ти ж чуєш! А частина: заспокойся, це тебе глючить просто тому, що ти так цього хочеш! Мрійні галюцинації!
Але це була японська.
Ми з Мартою перезирнулися. Мене просто розривало на тисячу маленьких хом"ячків!
В результаті там було багато дивовижного: португальська, норвезька, білоруська, лемківська, чеська, болгарська, сербська, польська... Марта вгадувала майже все, тож ми там завоювали репутацію крутих поліглотів))) ну, я примазалася, звісно) що я могла вгадати ще? Чеську, польську, білоруську.
Але наступний шок був, коли я з"ясувала в Олени що японську Леся сама склала. Обсілася підручниками і написала. Хіба не круто? І нехай вона там з помилками виявиться, я все одно дуже хочу побачити текст.
Він починається словом "ясашіі", що означає ніжний. або простий.
Була вона із групою, до речі. Прикольно)) З самою Лесею і з флейтистом Володимиром навіть пощастило познайомитися.
Шкода тільки, що вона приїхала застуджена. Мені дико ніяково, коли заради того, щоб зробити приємність мені, глядачу, людина зайве себе мучить. Хіба це так обов"язково? Я би зрозуміла, якби концерт відклали на тиждень чи два. І інші так само, гадаю.
Спочатку трохи почитала Олена Михайленко (нарешті по-людськи розвіртуалилися, а знайомі ж бодай іще з 2002 року!) Потім одна пісня, інша... і тут Леся пропонує вгадати, якою мовою буде наступна.
А потім ця забавка так сподобалася присутнім (хех, для Марти то взагалі бомба - вона ж ніколи не може пройти повз іноземне говорення, щоб не спробувати визначити мову!), що наступну, і наступну, і наступну ми вгадували.
Я розуміла... це неможливо. Але мені страхітливо того хотілося. І коли я почула цю пісню, у мене наче свідомість розшарувалася. Частина казала: так, це воно, ти ж чуєш! А частина: заспокойся, це тебе глючить просто тому, що ти так цього хочеш! Мрійні галюцинації!
Але це була японська.
Ми з Мартою перезирнулися. Мене просто розривало на тисячу маленьких хом"ячків!
В результаті там було багато дивовижного: португальська, норвезька, білоруська, лемківська, чеська, болгарська, сербська, польська... Марта вгадувала майже все, тож ми там завоювали репутацію крутих поліглотів))) ну, я примазалася, звісно) що я могла вгадати ще? Чеську, польську, білоруську.
Але наступний шок був, коли я з"ясувала в Олени що японську Леся сама склала. Обсілася підручниками і написала. Хіба не круто? І нехай вона там з помилками виявиться, я все одно дуже хочу побачити текст.
Він починається словом "ясашіі", що означає ніжний. або простий.
Була вона із групою, до речі. Прикольно)) З самою Лесею і з флейтистом Володимиром навіть пощастило познайомитися.
Шкода тільки, що вона приїхала застуджена. Мені дико ніяково, коли заради того, щоб зробити приємність мені, глядачу, людина зайве себе мучить. Хіба це так обов"язково? Я би зрозуміла, якби концерт відклали на тиждень чи два. І інші так само, гадаю.