підсумки 2015
Я вже давно хотіла підсумувати якісь зміни у своєму сприйнятті, але все якось ніяк. І от уже рік закінчився і виходить, що це будуть не просто підсумки нещодавніх змін, а підсумки року.
Коли я почала про це задумуватися, то виявилося, що рік був досить насиченим і позитивним і немала заслуга тому моя робота, яку я так часто проклинала. Але про все по порядку.
(Зима-весна)
Рік починався важко, адже закінчився він на депресії-апатії, але в ньому було закладене нестримне бажання змін для більш гармонійного співіснування зі світом. Я визнала, що хочу спілкування, підтримки, любові, розвитку. На жаль перша половина року була приємною лише фрагментами, тільки завдяки яскравим плямам, які розбавляли моє сіре існування. Мабуть, я так не проклинала свою роботу в першу половину року, як ніколи. Власне, так, мабуть, завжди буває, коли заганяєш себе і намагаєшся жити не зовсім своїм життям, але про це трохи далі. Зате я ніколи не забуду ці моменти: перші спроби катань на гірських лижах, відвідини саун у Трусккавці, поїздка в Івано-Франківськ з найзеленішим парком і найбільш несхожим на себе пам'ятником Шевченка...) Там була зовсім відмінна від моєї сірої робочої буденності реальності.
Прийшла весна і мало стати трохи легше, але я б не сказала, що так і було. Я все ще було заручницею власних ілюзій, реальності, яку я на себе примірила, але не в силах була гідно нести, за що окремі вибачення Андрію.
Далі було літо, в якому було багато нервів, що врешті добре повпливало на моє пробудження. В мені все більше грали внутрішні суперечності, які, на жаль, негайно виливалися на близьких людей. Мені дуже соромно за це і я до сих пір не можу вирішити, чи це вірно проявляти свої власні емоції чи треба їх пригнічувати при найближчих. Але оскільки, мені не подобається вже саме слово «пригнічувати» і я не вмію приховувати свої почуття та емоції, схиляюся я все ж до першого.
Разом з нервами було й щось неповторне, щось невловиме. Навіть десятки втрачених можливостей із серії "я міг би туди поїхати, але не поїхав" викликають якісь світлі спогади. Я відчайдушно намагалася бути якоюсь ідеальною версією себе, в чому феноменально провалилася, бо себе все одно не обманеш, ми є ті, хто є.
---
Тут була активна підготовка до байок, яка, звичайно, дуже мене надихала. Це був дивний і цікавий досвід. Мені дуже подобалося працювати заради конкретної цілі, хоча часами ця віра зникала. Все ж виступ відбувся. Я не можу сказати, що все було ідеально, але це були такі неперевершені відчуття, що хотілося цього знов. Це об’єднало нас всіх, багато хто мені став ближчим, просто по відчуттям і це вже велике досягнення.
---
Одним з найкращих періодів року була поїздка додому у відпустку. Я просто марила нею, вона була необхідна мені, як вода спраглому в пустелі. Тут я побачила разючий контраст між своїм існуванням дім-робота-дім і справжньою свободою, наповненою відпочинком, природою, друзями. Я була просто щаслива бути вдома. Це найвизначніша подія, яка змусила мене врешті знов почати думати, задавати собі питання: а чому я живу? для чого? чим я хочу займатися? що мені дійсно подобається? в чому сенс мого життя чи життя взагалі?
Осінь принесла кардинальнальні зміни (на той час; хоча зараз вони мені не здаються такими кардинальними): я перестала ігнорувати своє чуття, я знову стала думати. Ці зміни добре вплинули на мій розвиток, вони і розставили по місцям мій спосіб життя. Я вирішила не брехати собі, наскільки це можливо, відпустила те, до чого\кого в мене не лежало серце, стала легше ставитися до роботи, пішла на йогу і продовжила думати. Голова стала набагато легшою, хоча в ній зараз багато запитань, невідсортованої інформації, ставлення до якої я ще не сформувала. В кінці осені я нарешті пішла на контемп. Про який я мріяла років 5. Це просто не описати словами, але я постараюся. Хоч у мене дуже багато чого не виходить, але я отримую таке задоволення від занять!..) Мені хочтілося б займатися кожен день, хоча фізично я, звичайно, не стягну. Все ж так чудово займатися тим, про що мріяв усе життя (я з дитинства хотіла стати танцівницею).
Зима і останній місяць зими підкралися. Тут насправді не дуже багато що відбулося. Я все ще думала, чекала нового року, а потім захворіла і все трохи потьмяніло.
Словом, рік був дуже продуктивним і натхненим. Я все ще продовжую думати, але це вже зовсім інший рівень роздумів. Це не просто роздуми на тему, це погляд у світле майбутнє, це спроби знайти ефективні шляхи до розвитку і гармонії, це вже натяк на привідкриті двері до власного пізнання. З вірою в краще я починаю цей рік. J
Коли я почала про це задумуватися, то виявилося, що рік був досить насиченим і позитивним і немала заслуга тому моя робота, яку я так часто проклинала. Але про все по порядку.
(Зима-весна)
Рік починався важко, адже закінчився він на депресії-апатії, але в ньому було закладене нестримне бажання змін для більш гармонійного співіснування зі світом. Я визнала, що хочу спілкування, підтримки, любові, розвитку. На жаль перша половина року була приємною лише фрагментами, тільки завдяки яскравим плямам, які розбавляли моє сіре існування. Мабуть, я так не проклинала свою роботу в першу половину року, як ніколи. Власне, так, мабуть, завжди буває, коли заганяєш себе і намагаєшся жити не зовсім своїм життям, але про це трохи далі. Зате я ніколи не забуду ці моменти: перші спроби катань на гірських лижах, відвідини саун у Трусккавці, поїздка в Івано-Франківськ з найзеленішим парком і найбільш несхожим на себе пам'ятником Шевченка...) Там була зовсім відмінна від моєї сірої робочої буденності реальності.
Прийшла весна і мало стати трохи легше, але я б не сказала, що так і було. Я все ще було заручницею власних ілюзій, реальності, яку я на себе примірила, але не в силах була гідно нести, за що окремі вибачення Андрію.
Далі було літо, в якому було багато нервів, що врешті добре повпливало на моє пробудження. В мені все більше грали внутрішні суперечності, які, на жаль, негайно виливалися на близьких людей. Мені дуже соромно за це і я до сих пір не можу вирішити, чи це вірно проявляти свої власні емоції чи треба їх пригнічувати при найближчих. Але оскільки, мені не подобається вже саме слово «пригнічувати» і я не вмію приховувати свої почуття та емоції, схиляюся я все ж до першого.
Разом з нервами було й щось неповторне, щось невловиме. Навіть десятки втрачених можливостей із серії "я міг би туди поїхати, але не поїхав" викликають якісь світлі спогади. Я відчайдушно намагалася бути якоюсь ідеальною версією себе, в чому феноменально провалилася, бо себе все одно не обманеш, ми є ті, хто є.
---
Тут була активна підготовка до байок, яка, звичайно, дуже мене надихала. Це був дивний і цікавий досвід. Мені дуже подобалося працювати заради конкретної цілі, хоча часами ця віра зникала. Все ж виступ відбувся. Я не можу сказати, що все було ідеально, але це були такі неперевершені відчуття, що хотілося цього знов. Це об’єднало нас всіх, багато хто мені став ближчим, просто по відчуттям і це вже велике досягнення.
---
Одним з найкращих періодів року була поїздка додому у відпустку. Я просто марила нею, вона була необхідна мені, як вода спраглому в пустелі. Тут я побачила разючий контраст між своїм існуванням дім-робота-дім і справжньою свободою, наповненою відпочинком, природою, друзями. Я була просто щаслива бути вдома. Це найвизначніша подія, яка змусила мене врешті знов почати думати, задавати собі питання: а чому я живу? для чого? чим я хочу займатися? що мені дійсно подобається? в чому сенс мого життя чи життя взагалі?
Осінь принесла кардинальнальні зміни (на той час; хоча зараз вони мені не здаються такими кардинальними): я перестала ігнорувати своє чуття, я знову стала думати. Ці зміни добре вплинули на мій розвиток, вони і розставили по місцям мій спосіб життя. Я вирішила не брехати собі, наскільки це можливо, відпустила те, до чого\кого в мене не лежало серце, стала легше ставитися до роботи, пішла на йогу і продовжила думати. Голова стала набагато легшою, хоча в ній зараз багато запитань, невідсортованої інформації, ставлення до якої я ще не сформувала. В кінці осені я нарешті пішла на контемп. Про який я мріяла років 5. Це просто не описати словами, але я постараюся. Хоч у мене дуже багато чого не виходить, але я отримую таке задоволення від занять!..) Мені хочтілося б займатися кожен день, хоча фізично я, звичайно, не стягну. Все ж так чудово займатися тим, про що мріяв усе життя (я з дитинства хотіла стати танцівницею).
Зима і останній місяць зими підкралися. Тут насправді не дуже багато що відбулося. Я все ще думала, чекала нового року, а потім захворіла і все трохи потьмяніло.
Словом, рік був дуже продуктивним і натхненим. Я все ще продовжую думати, але це вже зовсім інший рівень роздумів. Це не просто роздуми на тему, це погляд у світле майбутнє, це спроби знайти ефективні шляхи до розвитку і гармонії, це вже натяк на привідкриті двері до власного пізнання. З вірою в краще я починаю цей рік. J