Тупік політтехнологій
Микола Янович та Віктор Федорович дивилися один на одного. Кожен тримав в руках конверт. Вони були однакові, в верхньому лівому куточку можна біло побачити монограму з трьох літер L.
Микола Янович виглядав приголомшеним, и здається вже примирився з тим, що прочитав. Віктор Федорович почервонів, як кнур, і розмахував конвертом так, ніби золотий вентилятор погано ганяв повітря.
Ця історія почалася одразу після інавгурації. У президентському кабінеті на банковій, Віктор Федорович знайшов забуту визитівку містера Адвайса, засновника та керівника британської агенції «Three Letters». Зі зворотнього боку бухгалтерським почерком було написано «кращі в світі».
Віктор Федорович терміново викликав Миколу Яновича и доручив йому зв’язатися з поважними британськими технологами. Микола Янович сам декілька разів літав до Лондона, аби укласти угоду.
Кожне звернення до агенції коштувало десять мільйонів фунтів, але Миколі Яновичу вдалось вторгуватися, і за десять мільйонів вони могли написати цілих два запити. І від Віктора Федоровича и від нього.
Тільки угода біла укладена, наші герої сіли писати. Що вони писали невідомо, але обидва отримали конверти, на яких золотом було витеснено три літери L. Листи всередині було написано англійською, але з перекладом.
«Валіть все на попередників, і ваш рейтинг буде залишатися на найвищих позначках». «Папєрєднікі» - тьху, яке важке слово, зітхнув Микола Янович. А Віктор Федорович буркнув - вчи, недарма гроші плочені.
Два роки Віктор Федорович и Микола Янович розказували народу про попередників. Два роки тримався рейтинг, аж доки не впав. І одного дня, знов написали вони листів, і знову отримали віподвіді.
Цього разу у листах було написано:
«Обіцяйте покращення, и люди знову підтримають вас». «Па-кра-щення» - ніби легче, ніж па-пє-рєд-ні-кі. Гарна порада - зрадів Микола Янович.
І знову все зпрацювало. Гуру політтехнологій не дарма їдять свій хліб. Як добре, що ми знали до кого звернутися. Найкращі в світі, задоволено говорили один одному Віктор Федорович та Микола Янович.
Аж тут стався Майдан, і настала черга третього запита. В конвертах, що тримали в руках наші герої був один й той самий текст:
«Завершуйте вашу каденцію. Якщо вам сподобалося працювати з нами, порадьте нас вашим наступникам. Ми будемо гнучкими щодо оплати».
«Я вже залишив їх адресу та телефони Сергійку», - зітхнув Микола Янович, - «а сам їду до сина, в Австрію». Вони ж провідна агенція і ніколи не помиляються.
Віктор Федорович слухав товариша, та не міг його почути. Це був справжній тупік політтехнологій. «Я не хочу нікуди йти. В мене ж Межигір’я, син ще на ноги не став як слід. Мені ще рано», - Віктор Федорович заплющив очі, і волав сам до себе.
Але лист вже прийшов, і він розумів, що кращі в світі політтехнологи не можуть помилятися. Це ж СЦЕНАРІЙ, йому розповідали.
Розпач охопив Віктора Федоровича, він зненацька вигукнув «Азарова геть», і завмер.
Німа сцена.
Микола Янович виглядав приголомшеним, и здається вже примирився з тим, що прочитав. Віктор Федорович почервонів, як кнур, і розмахував конвертом так, ніби золотий вентилятор погано ганяв повітря.
Ця історія почалася одразу після інавгурації. У президентському кабінеті на банковій, Віктор Федорович знайшов забуту визитівку містера Адвайса, засновника та керівника британської агенції «Three Letters». Зі зворотнього боку бухгалтерським почерком було написано «кращі в світі».
Віктор Федорович терміново викликав Миколу Яновича и доручив йому зв’язатися з поважними британськими технологами. Микола Янович сам декілька разів літав до Лондона, аби укласти угоду.
Кожне звернення до агенції коштувало десять мільйонів фунтів, але Миколі Яновичу вдалось вторгуватися, і за десять мільйонів вони могли написати цілих два запити. І від Віктора Федоровича и від нього.
Тільки угода біла укладена, наші герої сіли писати. Що вони писали невідомо, але обидва отримали конверти, на яких золотом було витеснено три літери L. Листи всередині було написано англійською, але з перекладом.
«Валіть все на попередників, і ваш рейтинг буде залишатися на найвищих позначках». «Папєрєднікі» - тьху, яке важке слово, зітхнув Микола Янович. А Віктор Федорович буркнув - вчи, недарма гроші плочені.
Два роки Віктор Федорович и Микола Янович розказували народу про попередників. Два роки тримався рейтинг, аж доки не впав. І одного дня, знов написали вони листів, і знову отримали віподвіді.
Цього разу у листах було написано:
«Обіцяйте покращення, и люди знову підтримають вас». «Па-кра-щення» - ніби легче, ніж па-пє-рєд-ні-кі. Гарна порада - зрадів Микола Янович.
І знову все зпрацювало. Гуру політтехнологій не дарма їдять свій хліб. Як добре, що ми знали до кого звернутися. Найкращі в світі, задоволено говорили один одному Віктор Федорович та Микола Янович.
Аж тут стався Майдан, і настала черга третього запита. В конвертах, що тримали в руках наші герої був один й той самий текст:
«Завершуйте вашу каденцію. Якщо вам сподобалося працювати з нами, порадьте нас вашим наступникам. Ми будемо гнучкими щодо оплати».
«Я вже залишив їх адресу та телефони Сергійку», - зітхнув Микола Янович, - «а сам їду до сина, в Австрію». Вони ж провідна агенція і ніколи не помиляються.
Віктор Федорович слухав товариша, та не міг його почути. Це був справжній тупік політтехнологій. «Я не хочу нікуди йти. В мене ж Межигір’я, син ще на ноги не став як слід. Мені ще рано», - Віктор Федорович заплющив очі, і волав сам до себе.
Але лист вже прийшов, і він розумів, що кращі в світі політтехнологи не можуть помилятися. Це ж СЦЕНАРІЙ, йому розповідали.
Розпач охопив Віктора Федоровича, він зненацька вигукнув «Азарова геть», і завмер.
Німа сцена.