Прочитав учора слушну і місцями печальну статтю про те, чому, коротко кажучи, ЖЖ і прочі блоги - це чотко, а соцмережі - гавно :
Пам’ятаю, як звали того хлопця: Ігор Глаголевський. Точніше, ІгорГлаголевський - під таким нікнеймом він зайшов десять років тому до чату SmithFastChat, одного з головних тогочасних осередків онлайн-спілкування українців. Це було справді смішно. Старі чатери обмінялися смайлами, а потім хтось запитав у новачка: «Ти що, не міг собі дотепнішого ніка вигадати?». На що Ігор Глаголевський - перший на моїй пам’яті користувач, який використав справжні ім’я і прізвище як логін для чату - відповів щось на кшталт «я не маю потреби ховатися за ніком», і це було ще смішніше.
А скільки сміху було б, якби тоді хтось сказав нам, що за десять років усі ми фігуруватимемо в інтернеті під своїми справжніми іменами й прізвищами! Й колишні власники замашних і дотепних нікнеймів, або ж цілих арсеналів імен-масок та віртуальних особистостей, доноситимуть адміністрації Facebook на ближнього, який назвався псевдонімом, почуваючись при цьому санітарами спільноти. І що топосом дискусії про онлайн-комунікацію, з яким ніхто навіть не намагається сперечатися, стане ототожнення анонімності з тролінгом і деструкцією. І що своє право бути в інтернеті кимось іншим - тим, ким ти хочеш бути, - та приховувати реальну особистість ми здамо без боротьби.