Фантазія
Снилося, що я в Нью-Йорку на концерті покійного Лучано Паваротті. Місце - величезний особняк, оздоблений червоним плюшом і золотом не гірше за Метрополітан-оперу і поділений на місця для глядачів залежно від ціни квитка.
В центрі особняка - власне концертний зал, видовжений, просторий і з невеликою круглою сценою. Перед нею встановлено десь сто крісел - чорних, м'яких, мегазручних і ультрашикарних: це для глядачів, які спеціально прийшли послухати й подивитися Паваротті. У віддаленій половині залу - столики в чепурних скатертинах і букетах, а між ними (столиками, а не букетами) мовчазні офіціанти: це місця для тих, хто купив квитки "концерт + вечеря" (типу ресторан-кабаре).
Крім головного залу, в будівлі є анфілада гламурно опоряджених віталень плюс затишненькі, інтимні бічні салони. В кожній кімнаті встановлені екрани та динаміки з прямою трансляцією Паваротті. Тут глядачі п'ють, спілкуються чи просто відпочивають, одночасно насолоджуючись славетним тенором.
А найдешевші квитки - на галерейку під стелею концертного залу. Там, за балюстрадою, нема де сісти і стоїть напівтемрява, зате звідти добре чути співака. А ще галерейка має мансардні віконця, з яких чудово видно нічний Нью-Йорк: гарячково-привабливі вогні Мідтауну на півночі та чомусь неосвітлене нагромадження Фінансового кварталу на півдні.
Пам'ятаю, як я стояла на тій галерейці і слухала весну споглядала спину чорного фрака на Паваротті. І тут він почав співати арію "Nessun dorma" з опери "Турандот". І я від розчулення заридала так, що аж прокинулась!
В центрі особняка - власне концертний зал, видовжений, просторий і з невеликою круглою сценою. Перед нею встановлено десь сто крісел - чорних, м'яких, мегазручних і ультрашикарних: це для глядачів, які спеціально прийшли послухати й подивитися Паваротті. У віддаленій половині залу - столики в чепурних скатертинах і букетах, а між ними (столиками, а не букетами) мовчазні офіціанти: це місця для тих, хто купив квитки "концерт + вечеря" (типу ресторан-кабаре).
Крім головного залу, в будівлі є анфілада гламурно опоряджених віталень плюс затишненькі, інтимні бічні салони. В кожній кімнаті встановлені екрани та динаміки з прямою трансляцією Паваротті. Тут глядачі п'ють, спілкуються чи просто відпочивають, одночасно насолоджуючись славетним тенором.
А найдешевші квитки - на галерейку під стелею концертного залу. Там, за балюстрадою, нема де сісти і стоїть напівтемрява, зате звідти добре чути співака. А ще галерейка має мансардні віконця, з яких чудово видно нічний Нью-Йорк: гарячково-привабливі вогні Мідтауну на півночі та чомусь неосвітлене нагромадження Фінансового кварталу на півдні.
Пам'ятаю, як я стояла на тій галерейці і слухала весну споглядала спину чорного фрака на Паваротті. І тут він почав співати арію "Nessun dorma" з опери "Турандот". І я від розчулення заридала так, що аж прокинулась!