Черево Парижа
Я прозріваю з сучасної Франції. Виявляється, паризький Північний вокзал (кажуть, найбільший у Європі) вже кілька років слугує місцем зустрічей для самотніх дівчат і хлопців, але не простих. Парубки - африканські іммігранти, які прагнуть знайти білу партнерку, щоб краще інтегруватись у французьке суспільство. Дівчата - жительки депресивних міст колишнього шахтарського регіону на півночі Франції - Ам'єна, Валансьєна та інших Задуп'їв. Ці дівки, втомлені від "неблагополучних" батьків, безробіття та безкультур'я, приїздять до Парижа, шукаючи чоловіка, який би їх витягнув із трясовиння. От прямо на вокзалі ці дві категорії й придивляються одна до одної.
Досить часто між ними утворюються пари, часом вони одружуються, народжують дітей. Одне слово, життя вирує. Як у народній казці - "най з однієї жебрацької тайстри буде дві". Некислий квест виходить: прожити в Парижі сім'ї з маленькими дітьми на мінімальну зарплату плюс допомогу по безробіттю, де тато ремонтує рейки в метро, а мама навіть середньої школи не закінчила, і родина її не приймає, бо вона "зійшлася з негром". Чистий сценарій для Золя.