На смерть Л. Качинського

[ferike]

Квітень 2010 року

Квітень ходить землею й виплекує суть
Тих смертей, що не дуже помітні.

Розійдеться заслін - одностайно впадуть
Сотня тіл, офірованих квітню.

Міцно напнута в небі срібляста струна
Поміж Доном і Західним Бугом.

А невтішна земля пам’ята, навісна,
Гостроту попереднього плуга.

Громом дихає небо і ллє реагент
На шорсткого рукопису згини.

Розтікається серце, як магма, туге, 
На покрівлях із чорної глини.